Наприкінці лютого новоствореним музичним проектом «Лінія Маннергейма» представлено дебютний альбом під назвою «Де твоя лінія?». Невдовзі з’явилося і відео до головної пісні альбому, що знімали безпосередньо на лінії розмежування: в місті Щастя та станиці Луганській.
«Ми знімали там, де лінією фронту виступає Сіверський Донець. Рубіж не стільки політичний або ідеологічний, скільки життєвий», – пояснив один з учасників гурту Сергій Жадан. Свій перший концерт ще у лютому 2017 року гурт відіграв у місті Ізюмі на площі Леннона.
І ось нещодавно в Кропивницькому – одразу після концерту в Харкові і перед концертом в Одесі – гурт «Лінія Маннергейма» зарядив своїми глибокими та мелодійними композиціями й кропивничан під час концерту в клубі «Берлога». Учасники гурту, а це письменник та музикант Сергій Жадан, Олег Каданов (колишній лідер гурту «Оркестр Че») та Євген Турчинов (учасник гуртів «Собаки в космосі», «Жадан і Собаки»), розповіли «НС» про враження від Кіровоградщини, «творчу кухню» та неконтрольовану імпровізацію.
– Хтось з вас у Кропивницькому вперше, а хтось вже четвертий чи п’ятий раз. Розкажіть, що вже встигли відчути в нашому місті, яке склалося враження про нього?
Олег Каданов: – Особисто я тут вперше і місто не встиг побачити: з вокзалу одразу на таксі та в «Берлогу». Але нам трапився колоритний та цікавий таксист – чоловік із Західної України, з Бучача. Ми як сіли, чую – знайома говірка. Адже я сам родом з Івано-Франківська, хоч вже тривалий час проживаю у Харкові. Ми розговорилися з водієм, то він пояснив, що родом з Тернопільської області, а живе тут, у Кропивницькому, вже 40 років.
До цього я їздив ще з «Оркестром Че», але все повз. Я навіть не знав, які тут клуби. Не було раніше жодних контактів, щоб приїхати. А тут ми познайомилися з Сашею Ратушняком (доцент кафедри української і зарубіжної літератури державного педуніверситету ім. В.Винниченка. – Авт.). До цього у лютому мав відбутися в Кропивницькому мій сольний концерт, але я не зміг приїхати через погодні умови. Тобто я вже з усім необхідним приїхав до вокзалу, маючи квиток до Кропивницького. А тут мені кажуть, що рейси відмінені. Я просив прорахувати мені інший маршрут, через інші міста. Але мені відмовили, пояснюючи, що не знають, яка ситуація на дорогах, що негода і тому подібне. І я був у розпачі від безсилля: ну як це, там має бути сольний концерт, люди ж чекають! Але, мабуть, то доля така, щоб в Кропивницький я вперше потрапив саме у складі «Лінії Маннергейма». Коли ми сюди їхали, то в дорозі відпочивали, слухали музику, поглядаючи у вікно. Ми багато подорожуємо. Але ось їхати Центральною Україною автобусом цікаво: побачити невеличкі села, міста. В порівнянні з нашим периферійним Харковом, то різниця відчувається. Інші будівлі, інші стилі – цікаво за цим спостерігати, хоча б і з вікна автобуса.
Євген Турчинов: – Звичайно, кожна частина України має свою особливість: і говір свій, і стиль інший. Це цікаво, що є така різноманітність. Але ми всі українці, і це тримає нас докупи. Я був тут під час мистецького фестивалю «Кропивницький-2017», виступали на сцені на центральній площі. Класний фестиваль, чудовий простір у місті. Але я відчуваю, що велика кількість людей потребують нової уяви про українську музику, нових вражень – і це круто! Коли ти ділишся чимось своїм і розумієш, що люди сприймають це, що це їх зачіпає, не проходить мимо. Це надихає розширятися у творчому плані, грати більше і якісніше!
Олег Каданов: – Справді, ось які найгастрольованіші міста у нас? Київ, Дніпро, Львів, Харків, Одеса. А ось центр залишається без уваги. Але тут є простір, є потенціал, є ініціативні команди. Так, ми могли сісти в потяг та поїхати прямо до Одеси без зупинок. Але ми ж хочемо щось донести публіці, тому проґавити Кропивницький було б абсурдно. Приємно, коли є час прогулятися по місту, відчути цю атмосферу, намалювати для себе образ міста. На жаль, цього разу не встигаємо це зробити, тож є привід завітати якнайшвидше знову!
Сергій Жадан: – Мені подобається, як місто Кропивницький організоване, його стара архітектура. У нас в Центральній та Східній Україні є багато міст, які ось так раціонально оформлені: як міське поселення, а не як таке, що виникло абияк, само по собі. Зрозуміло, що тут своя історія, Єлисаветград і все таке. Але приємно, що історична та своєрідна пізнавана архітектура залишилася. Вперше я приїздив до вас ще до Революції Гідності, на запрошення місцевої дівчини Насті Дзюбак (тоді ще студентка педагогічного університету ім. Винниченка, зараз журналістка місцевого видання. – Авт.). Саме вона запросила мене сюди презентувати книгу «Ворошиловград». Потім я був тут у 2014 році, коли якраз був розгін майданівців. Пам’ятаю мішки з піском на вікнах вашої обласної адміністрації біля центральної площі – тривожний тоді був настрій і тут, і взагалі. Ніхто не розумів, що буде далі.
Та потім запрошували вже і як музиканта. Взагалі дуже круто, що у вашому місті є люди, які через особисті зв’язки, за власною ініціативою запрошують музикантів – так тут виступали й «Тартак», й «Один в каное».Тож коли державі не до того, щоб розвивати музичний ринок, музичний рух, то чудово, що це роблять самі громадяни. І це запорука нашого успіху, позитивних змін – вміння громадян брати ініціативу у власні руки.
– Після того, як вас декілька разів викликали на біс, Сергій Жадан вийшов на сцену та запитав: «Чи є в когось із собою мій збірник віршів?». І коли такий знайшовся, то він почав просто читати свої вірші зі сцени, – ось такий імпровізований подарунок для кропивничан. А загалом, готуючись до концерту, ви чітко прописуєте всі позиції та кожен крок чи залишаєте місце для непередбачуваних творчих поривів?
Олег Каданов: – Ну коли є сподівання, то бувають й «обломи». Тож ми намагаємося робити тут і зараз, не заглядаючи наперед. Приємно, що нас тут так тепло зустріли, уважно слухали наші пісні. Тож радує, що цей енергетичний маятник коливається. Звичайно, в нас є трек-лист, певний порядок виконання композицій. Але концерт не монологічний, тож під час нього ми отримуємо відгук від публіки, який нас надихає. В нас є план, але ми чітко його не дотримуємося – як несеться, так і несеться. Ну хоч взяти, коли в кінці Сергій Жадан почав читати свої вірші. Ми з Євгеном вийшли на сцену та почали йому акомпанувати – і це було несподівано і для нас, і для нього, імпровізовано. На це нас надихнула публіка.
Євген Турчинов: – Загалом враження від міста залежить і від нашого внутрішнього стану, з яким ми приїхали сюди. Лише напередодні ми давали концерт у рідному Харкові: це було як певний екзамен, як контрольне читання у перших класах. Туди прийшли наші друзі музиканти та актори. Тож після тієї певної напруги у Кропивницькому ми почуваємося тепло та затишно, розслаблено. Тобто тут ми грали вже без тієї напруги, просто ділилися своєю музикою і отримували потужний відгук від кропивницької публіки. Тож імпровізації для нас, як для творчих людей, які творять матеріал, записують, – дуже важливі. Ось такі імпровізації, прориви – це круто!
– Загалом Лінія Маннергейма – це смуга фортифікаційних споруд, яку побудувала Фінляндія на Карельському перешийку у 30-ті роки XX століття на випадок війни із Радянським Союзом. Саме на ній фінські війська два місяці стримували наступ Червоної армії. Тож з Лінією Маннергейма асоціюється якась фортифікація, захист та супротив. А яка ваша «Лінія Маннергейма»?
Євген Турчинов: – Для мене як для музиканта – це новий етап формування мене і в творчому, і в особистому житті. Тому що в такому жанрі я новенький. До цього я «лабав» та панкував. А тут для мене нова стихія. Тож для мене кожен концерт «Лінії Маннергейма» як невеличкий екзамен: а чи проявлю себе у цьому стилі? І Олег, і Сергій – вони толерантні… психи. В гарному розумінні цього слова. Вони дають емоції.
Цю лінію для себе я переступаю, тому що хочу чогось іншого, бути іншим. Я бачу себе у цьому музичному осередку. Для мене це своєрідна лінія старту.
Сергій Жадан: – Це лінія твоїх принципів, твоїх переконань, твоєї самоідентичності. Та лінія, яку ти маєш завжди боронити, якщо хочеш залишитися собою. «Лінія» – це така метафорична майстерня, яка виготовляє авторський одяг. Порівняно з цим «Жадан і Собаки» – це така собі Москвашвея (сміється). Тому нам захотілося якоїсь творчої віддушини, через що і з’явився музичний проект «Лінія Маннергейма».
Але я б сказав, що в нас не захисна позиція. Скоріше, в нас позиція експансивна, позиція наступу. «Лінія» в цьому плані виступає таким певним тилом, який ти завжди за собою відчуваєш, від чого спокійніше. Ми не в захисній позиції, навпаки: ми відкриті до цього світу, ми його не боїмося, ми його любимо, він нам цікавий. А те, що нам не подобається, ми готові міняти, працювати з цим, говорити про це.
Ірина ТРЕБУНСЬКИХ
