ВЗАЄМОДІЯ БІЛОГО І ЧОРНОГО

Графіку Юлії Гумирової можна і треба розглядати довго. Спочатку здалеку, потім, наблизившись, вникати у деталі, слідкувати за кожною плавною лінією, що разом складають цілісний образ.

«Мрійниця», «Квітка довіри», «Вибух щастя», «Тиша світанку»… 45 композицій, створених за допомогою туші та пера, можна побачити в обласному художньому музеї на персональній виставці викладачки кафедри дизайну Кропивницького інституту ПВНЗ «Університет сучасних знань».

Юлія Гумирова. Фото Ігоря Демчука

Під час відкриття виставки кореспондентці «Народного слова» пощастило поспілкуватися з художницею.

– Якщо не помиляюся, це вже друга ваша виставка у музеї?

– Так, саме персональна і в цьому музеї – друга, а взагалі їх було дуже багато, бо я малюю з п’яти рочків, тож було чимало виставок, конкурсів.

– Чимало робіт датовані 2017 роком. У вас був «сплеск творчості» чи це збіг?

– Ви знаєте, я дуже багато років не малювала, не було натхнення, а це десь років зо три мене знову потягло, відчула, що треба малювати, щось створювати. Це і 16-й, і 17-й роки – вони були дуже продуктивні. В мене питають: Юлю, в тебе так багато робіт 18-го року, коли ти встигаєш? Це, мабуть, натхнення, все, що відбувається навколо мене, дає такий поштовх і енергію, щоб створювати. Я і зараз, мабуть, якби не виставка, то малювала б (сміється. – Авт.).

– В яких умовах ви малюєте? Вам потрібна музика або, навпаки, цілковита тиша, щоб ніхто не чіпав?

– Для того, щоб створювати щось, мені треба залишитися одною. Це обов’язково музика – та, яка мені подобається, але я повинна залишитися наодинці з собою, щоб щось створити. Бо коли тебе переривають, ти відволікаєшся, відкладаєш… Я люблю малювати картини, які «тут і зараз». Є картини, які малювала давно: якісь начерки зробила, потім трохи додала, а через п’ять років її доробила. Є і таке. Тобто це певна хвиля, і якщо її спіймаєш, то ти намалював. А якщо не спіймав, то ти відкладаєш, а потім доробляєш. Щоб надихнутися, треба споглядати щось гарне, якісь подорожі. Це, знаєте, така трансформація, яка відбувається саме в тобі. Наприклад, це події, які були з нашою Україною, – ностальгічні картини, це і «Пам’ятаємо», й інші, трошки сумні, їх треба зрозуміти, але нам варто поважати й історію, і людей, які нас захищали. Є дуже романтичні роботи – це «Кохання», «Зустріч», «Важливий крок». Я взагалі люблю графіку – попри те, що вона складна, бо тут є взаємодія білого і чорного. Це як життя: не може бути завжди все біле. Буде і чорна смуга, але вона потрібна для того, щоб ти цінив цю білу смугу. Ось чому я так люблю графіку. Тут складніше передати почуття, тому що є лише два кольори – чорний і білий, але я не боюся труднощів.

ВЗАЄМОДІЯ БІЛОГО І ЧОРНОГО. Фото Ігоря Демчука

– Можливо, є художники, які вас надихають?

– Я змалечку любила не читати книги, а дивитися  на картини, що були створені до нас. І для мене найкращими подарунками були саме книги. Я їх просто «з’їдала» очима. Я не можу назвати якогось одного художника – мені цікаво все: і що було раніше, і що роблять зараз. Для мене натхнення – це сучасні художники, вони взагалі інші. Тобто немає якогось одного художника. Це весь світ – він настільки великий, що хочеться ним насититися.

– Хто зазвичай першим бачить ваші роботи?

– Ви знаєте, у мене дуже багато критиків. І щоб представити ці роботи (що на виставці. – Авт.), вони пройшли немало рецензентів. Це і мої рідні, і мої студенти. Тут є такі роботи, що можна сказати, що не я їх малювала. Але хлопці сказали: Юліє Юріївно, треба виставляти, вони такі класні! А дівчата вказують на інші роботи: оці більш ліричні. Ми навіть назви придумували разом зі студентами – це було так цікаво! Хотілося якось їх долучити до цього світу, щоб вони бачили не лише як вони навчаються, а і який результат у них має бути.

– А є тут робота, особлива для вас, або найулюбленіша?

– Я вже про це думала… Колись мене запитали: ви б продали роботи? Я відповіла: ні, це мої дітки. Пройшов якийсь час, в мене знову запитали: чи продали б свої роботи? І я сказала: дітки виростають, їх треба відпускати. Кожна картина особлива. І це правда, що творчість художника – це його виворіт. Це досить рішучий крок: тебе зрозуміють або не зрозуміють. Тому вони всі для мене рідні, я їх всіх люблю, але якби вони були негарні, я б їх не виставила. Це мій певний «меседж» у світ, і я хочу, щоб вони для людини щось показали, розкрили, дали якусь енергію або… просто повісити і милуватися кожного дня!

– Дуже банальне питання, а все-таки: які ваші творчі плани?

– Я хочу зробити щось трошки інше. Тобто графіка буде, але хочу, можливо, й олією пописати. Я цьому навчалася, але не роблю. Так, це певні складності, але я не люблю залишатися на тому рівні, на якому зараз. Мені цікаво стати на нову сходинку. Якщо в мене вийде те, що я хочу, то побачимо і роботи олією.

Вікторія ШКАБОЙ

Напишіть відгук