ПРОВІНЦІАЛІЗМ ЧИ ЕТИЧНА НЕДБАЛІСТЬ?

0
83
views
ПРОВІНЦІАЛІЗМ ЧИ ЕТИЧНА НЕДБАЛІСТЬ?

Для всіх, хто живе поезією, ім’я Арсенія Тарковського особливо значиме. Його поезія – не лише сполучна ланка зі Срібним віком, а щось набагато більше. Він проніс найважливіше: уявлення про літературу як про тріаду – Істина, Добро і Краса. Це вершини, яких прагне справжній художник слова.

Через вірші Тарковського можна відчути священну реальність, яка «просвічує» крізь предмети і явища земного світу. Це вірші, де,  за словом апостола Павла, розкривається «потаємна людина серця». З яким же серцем підійшли до складання Положення про міську літературну премію імені Арсенія Тарковського працівники відділу культури і туризму міської ради Кропивницького?

Як на мене, доволі формально. А за деякими пунктами положення навіть суперечливо. І головне протиріччя криється у пункті 3: «На здобуття премії висуваються твори українською мовою…».

Безумовно, творчість Арсенія Тарковського своїми коренями пов’язана з Україною. В його поезії доволі образів і символів, що подарували йому українська природа та український фольклор. Однак писав він російською! Тому мовний кордон, виставлений у положенні, вважаю абсурдним. Адже таким чином письменники, громадяни України, які мають твори, гідні уваги, що написані російською мовою, позбавляються можливості взяти участь у конкурсі. До речі, у багатьох містах України існує багато подібних літературних конкурсів з двомовним статусом. До того ж у проектах положення, що двічі (у 2014 та 2016 роках) подавалися до міськради від обласної організації НСПУ, було зазначено дві мови – українська і російська.

Гадаю також, що, перш ніж оголошувати означений конкурс, його засновники і розпорядники мали б звернутися за порадою до доньки поета Марини Арсеніївни Тарковської. Як мінімум довести до її відома про заснування літературної премії імені її батька. По-перше, до останнього часу вона була частою гостею нашого міста, воно також стало їй рідним. По-друге, використання імені поета не зайво було б перевірити на відповідність нормам чинного законодавства, де є стаття “Право на ім’я”.

Що це – провінціалізм чи етична недбалість?

Повернемося до формулювань положення. У пункті 6 другого розділу «Порядок роботи конкурсної комісії» сказано, що члени конкурсної комісії «заслуховують доповідачів (допускаються автори творів), які представляють конкурсні матеріали». Скажіть, будь ласка, кому відомі випадки, коли на засідання конкурсної комісії (персональний склад якої, до речі, ще не обнародуваний) допускалися номінанти? Уявімо собі, що на обговорення з’явиться 10-15 авторів, кожному з них дадуть можливість представити свій доробок, скажімо, у межах п’яти хвилин. На що це перетвориться? На самовисування, на самозахист, на полеміку, на сварку?.. У цьому випадку, по-перше, формат представлення незрозумілий, невизначений. По-друге, не всі майбутні номінанти мають у цьому випадку рівні можливості у просторі й часі. Тут мають перевагу ті, котрі географічно близькі до Кропивницького. Тобто певна частина кандидатів може впливати на остаточну думку конкурсної комісії, а решта, яка не потрапить на засідання, в ураженій позиції.

На мою думку, серед творів, «які утверджують гуманістичні цінності, сприяють розвитку демократії в суспільстві та збагачують знанням про минуле та сьогодення нашого міста, створюють позитивний імідж та популяризують місто в Україні та за його межами», найбільш значимим є саме книга Марини Тарковської «Осколки зеркала», яка витримала вже третє видання. І для неї варто було б зробити виняток.

Роман ЛЮБАРСЬКИЙ

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here