ЛИЦАР КЛАСИЧНОЇ МУЗИКИ

0
521
views
ЛИЦАР КЛАСИЧНОЇ МУЗИКИ. Джонатан Пауелл. Фото Ігоря Демчука

Музикант зі світовим ім’ям Джонатан Пауелл вже добре відомий і в Кропивницькому. Талановитий піаніст і композитор, він гастролює у багатьох країнах Європи та США, працює з відомими оркестрами, здійснює студійні записи, бере участь у різноманітних фестивалях.

Серед них він приділив пильну увагу нашим фестивалям «Осінь з музикою Кароля Шимановського» та «Нейгаузівські музичні зустрічі». Під час останнього він люб’язно погодився на ексклюзивне інтерв’ю для читачів «НС».

— Скажіть, будь ласка, де ви народилися і хто ваші батьки?

— Народився я у маленькому містечку на північному заході Англії, за сорок кілометрів від Ліверпуля. Мама була вчителькою, батько — архітектор.

— В якому віці ви почали займатися музикою і хто вас до цього спонукав? Чи то був Божий дар?

— Це захоплення почалося приблизно у сім років. Ні, не Бог мене осінив. Це було моє власне бажання, моя потреба. Тому що я просто полюбив музику і насолоджувався тим, що можна створювати такі чудові звуки. Ніхто з батьків мене до цього не примушував.

— Ви навчалися у музичній школі чи брали приватні уроки?

— У нас в Англії взагалі немає державних музичних шкіл. Тому я дійсно брав приватні уроки, а викладала мені учениця Олександра Гольденвейзера та Григорія Гінзбурга Суламіта Арановська. Вона емігрувала до Англії ще у 1970-х роках і згодом завоювала авторитет у Королівській музичній академії.

— Чим же вирізнялася її методика викладання?

— Ймовірно, вона була схожа на ту методику, яку використовували у 1920-1940-ві роки в Україні. Гадаю, вона полягала у тому, щоб не відокремлювати техніку виконання від музичної ідеї.

— Яким чином ви продовжували потім своє навчання?

— Продовжив і завершив навчання на музичному факультеті Кембриджського університету. Захистив докторську дисертацію на музикознавчу тему «Вплив музики Скрябіна на російський модернізм 1920-х років».

— Якщо можна, коротко викладіть суть дисертації…

— Це було 25 років тому, отже, я не дуже точно можу пригадати, але… Вплив Скрябіна тривав ще довго після його смерті. Приблизно до кінця 1920-х років, коли композитори з РАПМ — Російської асоціації пролетарських музикантів — не задушили модернізм у музичному мистецтві.

— Ви приїхали на запрошення директора дитячої музичної школи №1 імені Нейгауза Євгенії Малявкіної, щоб виступити на фестивалі «Нейгаузівські музичні зустрічі». Що ви приготували, якою буде програма цього разу?

— Так. За пропозицією пані Малявкіної до 130-річчя від дня народження Генріха Нейгауза я підготував нову програму. Вона складається з творів найбільш улюблених композиторів Нейгауза Франца Шуберта та Олександра Скрябіна — першого і останнього геніїв романтизму. У другому відділенні концерту гратиму також Шопена з камерним оркестром «Концертіно» під керівництвом Наталії Хілобокової.

— Джонатане, від чого пішло ваше захоплення Каролем Шимановським?

— Мені було приблизно чотирнадцять, я слухав диск із записом музики Шимановського і одразу закохався у неї. Потім сам почав виконувати фортепіанні твори Шимановського. До речі, нині ми з дружиною живемо неподалік його будинку у Закопане.

— Тобто ви після одруження переселилися до Польщі?

— Так. Моя дружина теж музикант, піаністка. Тому мені дуже важко грати вдома, наприклад, Шопена. Вона найсуворіший критик. Доводиться вичікувати, коли вона йде.

— З кого ще складається ваша сім’я?

— У нас двоє синів, трьох і п’яти років. Маємо також собаку і трьох котів.

— Звідки ваше знання російської мови?

— Вивчав у школі два роки. Нам запропонували на вибір німецьку, іспанську та російську. Тоді я зробив вибір на користь останньої. А зараз опановую польську.

— Ви об’їздили з концертами багато країн і вже вп’яте виступаєте у нашому місті. Скажіть, чи відчувається розбіжність у сприйнятті класичної музики нашою публікою та закордонною? Де, на ваш погляд, більш уважна, сприятливіша аудиторія?

— Насправді щоразу я не знаю, чого очікувати від неї. Наприклад, коли я приїхав грати в Іспанію, а до цього там жодного разу не виступав, запропонував слухачам дуже сучасну програму, доволі важку для сприйняття. Попри все, іспанці слухали дуже уважно і тихо. Хочу сказати, що сприйняття залежить від кількох обставин — складу програми, об’ємів зали, акустики тощо. Місцева публіка мені теж до душі. Вона також уважна, чутлива. Гадаю, велику роль у цьому відіграють достатній рівень освіти та загальний рівень культури.

— Які твори з вашої програми є найулюбленішими?

— Десята соната Скрябіна, соната Шуберта до мажор, концерт Шумана для фортепіано без оркестру фа мінор. Також дуже люблю твори Шопена.

— Ваше життєве кредо?

— Поки люди хочуть, я буду продовжувати грати. І навіть коли вони не захочуть, мені здається, я теж буду продовжувати грати.

— Тобто ви лицар класичної музики, ви готові служити їй, як Прекрасній дамі.

— Це важко пояснити. Можливо… Я граю понад 30 років. Іноді роблю чотири гастрольні тури на рік. А ще мене запрошують у якості члена журі на міжнародні музичні конкурси. За кілька днів я буду в Парижі, де український композитор Дмитро Чесноков запровадив конкурс-фестиваль фортепіанної музики, присвячений пам’яті Лятошинського. Потім буду грати 24 прелюдії та фуги Шостаковича у різних країнах Європи.

— Що б ви побажали юним музикантам та студентам.

— Бажаю, щоб вони насолоджувалися тим, що роблять. Щоб це не було для них каторгою. Щоб отримували від музики почуття, яке можна порівняти з коханням. А найголовніше, щоб це було першим, про що вони думають, коли прокидаються вранці. Якщо не полюбити свою справу змалечку, то ви не зможете нею насолоджуватися і далі, коли почнеться справжня робота.

— А справжня робота — це скільки годин на добу?

— Коли я удома, це близько восьми годин щодня.

— Максимальний рекорд по сну?

— Одного разу після тривалого концертного туру і переїздів я проспав п’ятнадцять годин.

— Якої системи харчування додержуєтеся?

— Віддаю перевагу італійській пасті з соусом. Полюбляю також піцу, вживаю м’ясо, рибу. Лише яйця не люблю.

— Чи полюбляєте ви джаз?

— Слухати так. Але не виконувати. Це зовсім інша дисципліна. Слухаю переважно джаз 1950-60-х років.

— Ваше ставлення до «Ліверпульської четвірки»?

— «Бітлз» — це були одні з найперших грамплатівок, які я слухав з дитинства. Їх дуже полюбляла моя мама, коли ще була юнкою і навчалася у школі для дівчаток. Її захоплення із цими дисками передалося й мені. Тому одні з найперших спогадів, пов’язаних з музикою, стосуються саме «Бітлз».

Руслан ТРИПІЛЬСЬКИЙ

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here