ЯКА ВОНА, ОПОРНА ШКОЛА?

Нічого поганого немає в тому, щоб з осторогою ставитись до будь-яких реформ. Усім відоме давньокитайське висловлювання про час змін – цьому яскраве підтвердження. Україна за час незалежності знаходиться в стані перманентних реформ, від яких усі вже втомилися. Але…

…перетворення тривають, і одне з них – це реформа школи, яка передбачає в рамках децентралізації створення в сільській місцевості опорних шкіл.
За відкритими джерелами, поза межами міст знаходиться 65 відсотків шкіл, в яких навчається лише 32 відсотки учнів. Тобто у багатьох сільських школах вчиться лише декілька десятків учнів. Здавалося, це дуже добре, бо меншій кількості учнів вчитель може приділити більше уваги. Проте реальність інша, бо дуже часто вчитель, працюючи з трьома, п’ятьма чи сімома учнями, викладає їм декілька предметів одночасно. Не хочемо нікого образити, але мати глибокі знання з декількох предметів і дати їх дітям мало хто може. Тому реальність не дуже весела – діти з сільської місцевості мають значно менше шансів вступити до вищих навчальних закладів, адже погано здають ЗНО.
Про реформу освіти, опорні школи, спадщину Сухомлинського ми поспілкувалися з директором Первозванівської загальноосвітньої школи I-III ступенів Кіровоградської РДА Кіровоградської області, людиною, яка стала однією з найкращих у номінації «Математика» всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2016» та отримала грамоту від ВР за заслуги перед українським народом, – Оксаною Курловою.
– Оксано Михайлівно, не кожному громадянину дають подібні відзнаки. Це свідчення як мінімум того, що ви займаєтесь своєю справою.
– По-перше, відзнаки, на моє переконання, мають отримувати хлопці, які зараз на сході, а не ми, тому що ми робимо свою справу. А мені пощастило, бо моя робота – моє життя. Я не ходжу на роботу, а просто цим живу. З іншого боку, коли вчителю вчасно сказати «дякую», це розкриває крила.
– Проте взяти керівництво школою в час реформ дуже сміливо і відповідально…
– Це важко, але я підтримую реформи, бо вважаю, що клас не може називатися класом, якщо в ньому навчаються двоє-п’ятеро учнів. Саме тому, коли постало питання конкурсу на отримання статусу опорної школи, ми зібрали усі необхідні документи, за підтримки сільської ради оснастили кабінети фізики, математики, біології та провели необхідний ремонт.
– І все ж таки опорною не може стати будь-яка школа. Справа ж не тільки в ремонті…
– Так. Коли в нас створювалась територіальна громада, було зрозуміло, що до її складу увійдуть Степове, Федорівка, Калинівка та Первозванівка. За положенням, опорна школа повинна розміщуватись в такому місці, куди зручно буде звозити усіх учнів. Логічно, якщо центром громади є Первозванівка, її школа повинна стати опорною – територіально вона підходить. Та чи відповідає вона іншим вимогам? Так. У школі можуть навчатися 360 учнів, класи великі і світлі. До того ж ми намагаємось, аби класи відповідали вимогам як навчальні кабінети і в той же час були творчими майстернями, де учні можуть проводити свій вільний час.
– Як відомо, в рамках реформи “Нова школа” було обрано 100 шкіл, які вже в цьому році почали займатися за новою програмою з першокласниками. Ви теж хотіли взяти участь у пілоті…
– Авжеж, хотіли. Ми маємо дуже потужний педагогічний склад. Наші вчителі є авторами методичних розробок, статей, учасниками багатьох семінарів, тренінгів. Але бажаючих було дуже багато, і ми не потрапили до програми. Проте це нас не зупинило, і ми створили кабінет творчості – кабінет, де є зони і обладнання, які рекомендує міністерство для нової української школи, аби учні не залишалися пасивними спостерігачами. В ньому проводяться заняття з малювання, трудового навчання, природознавства – на будь-який урок вчитель може привести клас.
Але і про старшу школу ми не забули. Наприклад, створили сучасну бібліотеку, де діти можуть вийти в Інтернет, почитати чи просто зробити домашнє завдання, адже коли ми стали опорною школою, 60 учнів залишаються у двох групах продовженого дня.
У нас вчаться діти зі Степового, Федорівки та Калинівки. Коли перед початком навчального року ми зробили день відкритих дверей, запросили батьків, громадськість. Люди подивилися, їм сподобалося, і виявили бажання віддати своїх дітей в нашу школу. Тому ми не могли думати лише про початкову школу. На базі школи працюють дев’ять гуртків. Наприклад, гурток патріотичного виховання «Джура», оздоровчий волейбол, гурток журналістики, де діти випускають свою газету і беруть участь у різноманітних проектах. Для початкових класів є гуртки вокального співу, малювання, бісероплетіння, різьблення по дереву. Також ми працюємо з нашим будинком культури – там ще хореографія і теніс. А ще плануємо відкрити гурток з футболу – в нас є гарне поле, де тренується другий склад «Зірки».
Тобто в нас школа повного дня, яка відповідає усім критеріям опорної школи.
– І все ж таки вам доводиться захищати свій заклад як опорний. Чому?
– Тому що почалися громадські обговорення – людей хвилює питання наявності школи в селі. Є така стала думка: немає школи – немає села. Я погоджуюсь, але не в тому випадку, коли цією фразою просто спекулюють. Коли понижують ступінь школи, це не означає, що її знищують. Це робиться для того, щоб дитина не ходила у 10-11 клас, де один-два учні, а щоб вона займалася у повному класі, могла спілкуватися, взаємодіяти, щоб ми, вчителі, могли запровадити той компетентнісний підхід, якого вимагає нова школа. Якщо ж в класі буде два-три учні, про який компетентнісний підхід буде йти мова?
Кажуть: «Підготувати дитину до життя», а що це означає? Діти вже живуть. Ми не можемо передбачити усі ситуації, але в будь-якому намагаємося зробити так, аби дитина за межами школи могла орієнтуватися, соціалізуватися, інтегруватися і знайти себе. Щоб здобула професію за покликанням, наприклад, як пощастило мені.
– На чому ви для себе робите акцент в шкільній реформі?
– Якщо ми йдемо в нову українську школу і говориться саме про профільну освіту, дуже хочеться змінити стереотипи. Наприклад, що з сільської школи виходять тільки доярки та трактористи. Або: історично склалося, що в Калинівці була 11-річна школа, а в Первозванівці 8-річна, а тут нас хочуть переламати… Вибачте. Ми йдемо в ногу з часом. Ми створили громаду, і ви пішли з нами.
Профіль для мене – це можливість для дитини на початковому рівні отримати ті навички, які допоможуть їй у будь-якій професії. Наприклад, хочеш стати директором школи? Чим ти повинен володіти? Для початку основами діловодства та комп’ютерної грамотності. Автошколу або курси по манікюру можна закінчити паралельно. Ми повинні дати дітям грунтовні знання, які допоможуть здати ЗНО (без нього нікуди зараз) і, повторюсь, ті вміння і навички, які стануть у пригоді у будь-якій професії.
– На мою думку, на шляху до нової школи нікуди не поділася головна проблема – діти не хочуть вчитися. Як це змінити?
– Наскрізним підходом до навчання. Щоб діти розуміли, навіщо їм ті чи інші знання, яку практичну користь вони від них отримають. Ми, наприклад, коли вирішили зробити ремонт у школі, разом з учнями вимірювали усі площі і розраховували необхідну кількість матеріалів з урахуванням геометрії приміщень. Математика розвиває алгоритмічність мислення, його логічність.
Є велика проблема в іншому – діти не мають навичок читання великих текстів. Росте sms-покоління, якому важко прочитати та засвоїти зміст великих творів. Тому добре, що в новому законі перелік компетентностей починається з володіння рідною мовою, читанням і розумінням прочитаного.
– Як, з вашої точки зору, ми можемо побороти кліпове сприйняття та мислення?
– На мою думку, не треба давати занадто великі обсяги інформації. На першому етапі ми повинні давати дітям найнеобхідніші, але грунтовні знання. А вже потім дитина вибирає, що їй необхідно і в якому напрямку. Можливо, саме тому є сенс у 12-річній освіті, бо у 16 років ти не усвідомлюєш, чого хочеш від життя.
– Тоді який обсяг знань кожного дня учень повинен отримувати?
– Такий, який засвоюється в школі. Щоб дитина прийшла додому і реально відпочила. А потім з бажанням пішла до школи за новим блоком знань. Наприклад, у дитини у 5-му класі сім різних уроків, потім тренування або гуртки, шлях додому, поїсти… Вона за домашнє завдання сідає не раніше сьомої, а закінчує мінімум о дев’ятій, якщо не пізніше. Тому навчальні програми повинні писати не тільки науковці, а й шкільні вчителі і навіть батьки.

ЯКА ВОНА, ОПОРНА ШКОЛА? Фото Ігоря Демчука

– Цьогоріч виповнюється сто років Василю Сухомлинському, будуть заходи, гарні слова, портрети і знудьговані діти. Чи можна зробити інакше?
– Можна. Я, наприклад, мрію зробити «зелений» клас. Те освітнє середовище, про яке зараз багато говорять, повинно вийти за шкільні стіни.
Що ж до Сухомлинського, то, на моє переконання, його не можна не читати. Я не кажу про усі п’ять томів. Але казки дітям дуже бажано. У нас Сухомлинського покрили бронзою і поставили в куток. А його треба вміти читати, відкидати партійне лушпиння і вникати в суть. Тоді багато думок, які ми вважаємо реформаторськими, наприклад, про інтерактивну систему навчання, ми побачимо на сторінках його книг.

Бесіду вела Лариса ГУРІНА