КУДИ УТІК ОБКОМ?

Нещодавно в обласному художньому музеї у рамках четвертого книжкового фестивалю «Весняний книговир» відбулася презентація книги Івана Петренка «Обком утік…», виданої державним коштом у кропивницькому видавництві «Імекс-ЛТД».

Її автор – відомий історик-архівіст, дослідник білих сторінок та чорних плям української історії, член Національної спілки краєзнавців України, заслужений працівник культури України. На початку презентації багато добрих слів про нього як фахівця своєї справи та про його нову книгу сказали директор державного архіву Кіровоградської області Олег Бабенко, кандидат історичних наук, головний археограф відділу археографії та використання документів названого архіву Вадим Колєчкін, відомий краєзнавець, дослідник подій Другої світової війни на теренах Кіровоградщини Василь Даценко, перший заступник голови Кіровоградської облдержадміністрації Сергій Коваленко та інші.

Зокрема Сергій Коваленко зазначив: «В Україні протягом останніх років перейменовано тисячі топонімічних назв у рамках декомунізації. Але є проблема більш тривала – це зміна свідомості. Це можливо лише через донесення тієї правди, яка була схована в архівах. Таку книгу уявити до 1991 року взагалі неможливо. Ця книга повинна бути у кожній школі, у кожній бібліотеці. Тому, вітаючи з Днем пам’яті і примирення, з Днем перемоги над нацизмом, закликаю і далі письменників нашої області творити, а завдання влади – підтримувати вашу творчість».

Детальний аналіз книги зробив на презентації один з її рецензентів Вадим Колєчкін: «Іван Данилович намагався показати, як насправді діяв підпільний обком чи те, що від нього залишилося, на території східних районів Кіровоградської області. Але головна тема цієї книги – тема діяльності так званого керівника усього кіровоградського підпілля Михайла Михайловича Скирди. Людини, яка начебто очолила рух опору на території області та керувала ним, на його власну думку, досить успішно. Партизани провели силу-силенну вдалих операцій: знищили близько 1500 німців, серед них одного генерала, кілька десятків офіцерів, підірвали велику кількість ешелонів, пустили під укіс значну кількість ворожої техніки. Німці були в паніці, бігали по районах і шукали невловиме підпілля, яке завдавало їм щодня нищівних ударів. Проте, як свідчать документи як нашого архіву, так і архіву СБУ і центральних архівних установ України, насправді ситуація була дещо іншою. У книзі вона дуже ретельно аналізується.

При цьому Іван Данилович не просто бере чиїсь довільні оцінки, а доводить на прикладі більшості підпільних організацій, партизанських загонів, що значна кількість з тих, хто повинен був організовувати рух опору на Кіровоградщині, просто втекла. Цьому можна дати різноманітні пояснення. Можна звинуватити їх у боягузтві. Можна врахувати поразки перших місяців війни, коли маса не тільки партійців, а й звичайних солдатів і офіцерів, які чесно виконували свої обов’язки у перші тижні війни, але після Уманської трагедії, після страшних втрат під Бродами, після прориву лінії Сталіна і наближення німців до Дніпра фактично зневірилися у подальшій боротьбі. Через це спроби організувати якесь підпілля у 1941 році носили характер відверто дилетантський, авральний, непрофесійний. Це стосується партійних і радянських чиновників вищого рангу, які повинні були залишити тут розгалужену мережу підпілля, натомість давали доручення іншим людям і просто тікали. І через це навіть ті люди, які ставали до боротьби проти окупаційної влади, дуже часто витримували недовго. Зрозуміло, що звичайні люди, можливо, і здатні до самоорганізації, але без надійного керівництва не здатні створити щось єдине у короткий строк. Іван Данилович у своїй книзі на документальній основі дуже добре характеризує саме цей період у становленні партизанського руху на Кіровоградщині, коли заплановане наперед підпілля розвалилося не через брак людей, які могли стати зі зброєю до лав партизан або виконувати якісь доручення у підпіллі, а саме через те, що керівництво області просто кинуло їх напризволяще».

Виступ Вадима Колєчкіна доповнив Василь Даценко: «Олександр Довженко колись писав про дві правди – про солодку правду і про гірку. Іван Данилович написав правдиву книжку, де є наша гірка правда. Коли перевіряли інформацію про причетність Скирди до діяльності німецьких розвідувальних органів, а також про факти його незаконної дії, комісія написала: “Данных о причастности т. Скирды в должности секретаря подпольного Кировоградского обкома Компартии к деятельности Абвера не получено. Вместе с тем получены данные о его непартийном, неэтичном поведении, значительных приписках”. Першою жертвою спроби сказати правду про партизан Кіровоградщини став Наумов, якого зацькували до передчасної смерті. Ще одна людина – Герой Радянського Союзу танкіст Пенежко, його танк першим увірвався не тільки у Дмитрівку, але й у Кіровоград – не пішов на компроміс із совістю і не погодився, щоб у донесенні написали, що Знам’янку звільняли партизани Скирди. Пенежко сказав, що партизани були не зі з’єднання Скирди, а партизани з тих розвідгруп 4-го Українського фронту, що були закинуті у тил німців, тобто військові. Відомий краєзнавець академік Тронько, коли приїхав до Кіровограда на відкриття експозиції в обласному краєзнавчому музеї 1975 року, подивившись, скількох гітлерівців знищили наші партизани, пожартував приблизно так: “То навіщо Червона армія йшла до Берліна, коли німці вже були розгромлені тут?”.

Про фальсифікацію діяльності «підпільного обкому» заявляли і раніше. Як відомо, взимку 1943-44 року партизанське з’єднання Михайла Наумова здійснило Степовий рейд з Сумщини до Новогеоргіївського (Світловодського) району. Але жодних слідів місцевих партизанських загонів не знайшов. Однак Іван Петренко у своїй книзі розповідає і про справжніх учасників руху опору на Кіровоградщині – партизан і підпільників, багато з яких були вбиті, покалічені або страчені гітлерівцями. Виступаючи на презентації, він підкреслив, що книга спростовує радянські стереотипи та фальшиву історію, проте в ній не заперечується мужність, стійкість і патріотизм окремих героїв.

У книзі за допомогою документів наведено багато фактів про загадковий (та чи випадковий?) талан Михайла Скирди. Деякі з них дійсно наводять на роздум, а чи не був він завербований Абвером? У цьому сенсі його детективна історія має відкритий фінал. Однак про те, що земля не горіла під ногами німецьких окупантів, документів наведено достатньо. Про це свідчить і витяг із секретної довідки ЦК КП(б)У про підпільний і партизанський рух на території Кіровоградщини у жовтні 1941 року: «…підпільний комітет партії в найрішучіший період утік з області».

Руслан ТРИПІЛЬСЬКИЙ

Фото Ігоря Демчука

Напишіть відгук