ДОБРОЧИННІСТЬ БЕЗ КОРДОНІВ

0
472
views

Минулого тижня у Кропивницькому перебувала французька делегація, що представляє благодійне товариство «Spasiba» з міста Ер-сюр-л’Адур. 

Як ми уже повідомляли раніше, на добровільні пожертви членів означеного товариства планувалося провести кілька гуманітарних акцій, спрямованих на допомогу дітям, що виховуються у різних інтернатних закладах та у фостерних сім’ях. Французькі благодійники свого слова дотрималися.

За час перебування делегація у складі Фаб’єнн Костаррамоне,  Патрісії Дюпен і Шанталь Лассерр-
Капдевілль ознайомилася з умовами і потребами вихованців обласного спеціалізованого дитячого будинку нового типу, ОКЗДБ «Наш дім» та опікунської сім’ї Ніла Плохова, де виховується 13 дітей. У кожному випадку французькі доброчинці цікавилися кваліфікацією персоналу означених закладів, спілкувалися з дітьми та керівництвом на тему здоров’я, навчання і подальшої долі їхніх вихованців.

Як вони і обіцяли, Кіровоградський обласний спеціалізований будинок дитини нового типу отримав кілька тренажерів, спортивно-реабілітаційне знаряддя та парафінонагрівач для реабілітації дітей з ДЦП, вихованцям обласного комунального закладу дитячого будинку «Наш дім» було подаровано побутову техніку, кухонне приладдя, засоби особистої гігієни та господарчі товари, а для сім’ї Плохових з села Клинці придбано матеріали для облаштування нової кухні.

Пані Фаб’єнн Костаррамоне люб’язно погодилася дати нашому кореспонденту коротке інтерв’ю, яке перекладав волонтер Петро Наточій.

– Востаннє ви побували тут п’ять років тому. Які зміни кинулися вам в очі по приїзді?

– Ми помітили, що Україна стала більш відкритою, що пам’ятників комуністичним лідерам вже немає. А найперше, що нам сподобалося, – це те, що у міжнародному аеропорту Бориспіль цього разу процедура проходження паспортного контролю відбувалася швидко і професійно. Раніше вона була надто затягнута, надто прискіплива і походила на допит.

Ми отримали велике враження від тих людей, з якими спілкувалися. Вони видаються нам привітними і доброзичливими, стресостійкими і дуже мирними. Нас також порадувала чистота у місті. З негативних вражень – жахливий стан доріг.

– Чи ви бачите якісь відміни між дітьми, які виховуються, наприклад, у сім’ї Ніла Плохова, та дітьми, що виховуються за такою ж моделлю у французькій сім’ї?

– Проблема повсюди одна й та сама: взяти та зробити дитину повноцінним членом своєї сім’ї. На першому етапі адаптування дитини — це завжди важко. Діти можуть бути дещо закомплексованими, недовірливими, неслухняними. Це я знаю з власного досвіду. Щодо сім’ї Ніла… Таких сімей з такою кількістю дітей у Франції дуже мало.

– Чи задоволені ви результатами здійсненої роботи?

– Так, дуже задоволені. Ми навіть не очікували, що за короткий час вдасться зробити так багато. Попри деяку парадність прийому, кожна зустріч була плідною. Адже коли ми бачимо очі ваших дітей, душа відкривається, серце тріпоче. Для нас це дуже важливо.

– Певно, вже маєте плани на подальше співробітництво в обраному вами напрямку роботи?

– Коли ми повернемося до Франції, виходячи з наших вражень і напрацьованого досвіду, всю отриману інформацію ми передамо членам нашої асоціації. А потім в міру того, як почнуть надходити пожертви, будемо думати про нові форми надання гуманітарної допомоги, про розширення її мережі. Можливо, це буде школа-інтернат у Новій Празі, можливо, за посередництвом Петра ми зв’яжемося з іншими дитячими будинками і дізнаємося про їхні потреби. Але у будь-якому випадку ніколи не залишимо без уваги будинок на Глінки, 2, який колись був рідним для моїх (усиновлених. – Авт.) дітей. Особливо після того, що ми побачили, як тут відбуваються курси реабілітації хворих дітей.

Роман ЛЮБАРСЬКИЙ

Фото Ігор Демчук

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here