КОСТЯНТИНІВКА: СКЛЯНЕ МІСТО НЕВІЙСЬКОВИХ РУЇН

Зазвичай, коли приїжджаєте до нового для вас міста, місцеві мешканці пропонують пройтися центральною частиною: там або архітектура цікава, або вирує життя у місцевих самобутніх закладах.

І в місті Костянтинівці Донецької області журналістам з різних куточків України, серед яких була й журналістка «НС», також запропонували відвідати центральну частину.

Але особливість тут у тому, що серцем міста є мертва промислова зона.

Мертве серце скляного міста

Костянтинівка була відомим промисловим центром: тут раніше працювало 26 заводів, серед найвідоміших – вогнетривкий завод, завод високовольтного обладнання. Деякі були збудовані ще у дореволюційні часи. Наразі залишилися лише декілька цехів. До речі, тут досі діє завод «Конті», смаколиками якого ласує вся Україна.

Промзона Костянтинівки

На кшталт Інгулу в Кропивницькому, через центральну частину Костянтинівки протікає річка Кривий Торець. Але в Кропивницькому навколо річки більш-менш облаштована набережна, в Костянтинівці ж на берегах річки – мертва промислова зона. Місто було промисловим центром, тож географічно саме промислова зона є центром міста, а вже навколо неї розташовані житлові масиви та об’єкти інфраструктури. Через вже вимерлу промзону є лише пішохідні стежки, якими часто користуються містяни. І хоч ходити там боязко – навколо залишки та руїни колишніх заводів, але костянтинівці запевняють, що для них це вже звичний маршрут. На стежках переважно людно, тож навіть в темну добу тут ходити не страшно. Хоча пейзаж доволі незвичний: навколо руїни, які вже заростають хащами. Повірити при цьому, що ти знаходишся в центрі міста, доволі складно.

Чому Костянтинівку називають скляним містом? Відповідь криється в історії. Колись місто було центром скляної промисловості СРСР – тут вироблялося 23% всього радянського скла. Ще у 1899 році у Костянтинівці запустили дзеркальний завод, який після Жовтневої революції отримав назву «Автоскло». Саме тут винаходили унікальні скляні матеріали, виготовляли скло та дзеркала, в тому числі й для авіації. Ще у 1980-х роках тут працювало близько 8 тисяч осіб. До речі, в часи СРСР саме на цьому заводі було виготовлено зірки веж Кремля, кольорове скло для Московського метрополітену і скляний саркофаг для мумії В.Леніна в мавзолеї. Це виробництво й подарувало місту своєрідний псевдонім. Також тут було виготовлено винятковий кришталевий фонтан, який прославив у 1939 році Радянський Союз під час всесвітньої виставки у Нью-Йорку. Тому він став символом Костянтинівки, а його зображення навіть розміщено на міському гербі. Але зниклим символом: чотириметровий витвір із кришталю, бронзи та багатошарового кольорового скла загубився, і його місцезнаходження досі не встановлено.

Залишки фасаду одного із заводів у промзоні Костянтинівки

Після розпаду СРСР заводи один за одним закривалися: життя у промисловому серці міста згасало. Водночас для боротьби із забрудненням у місті висаджено безліч дерев: тополі, ялинки, ясени, клени та інші. Тож навесні та влітку навіть в промзоні руїн майже не видно через зелені насадження.

Прифронтова зона з невійськовими руїнами

Ще у 2014-2015 роках з Кіровоградської області в Костянтинівку неодноразово відправлялися автівки із гуманітарною та спеціалізованою допомогою для військових. В ті часи тут базувалися батальйони, сформовані на Кіровоградщині. Наразі лінія зіткнення знаходиться приблизно за 40 кілометрів по прямій від Костянтинівки, до Донецька звідти – 68 кілометрів. Надвечір потяг «Одеса–Костянтинівка» проходить через станції Помічна, Новоукраїнка, Плетений Ташлик, Кропивницький, Знам’янка та Олександрія, а вже близько шостої ранку прибуває до кінцевої зупинки в Костянтинівці. Пасажирів потяга на вокзалі в першу чергу зустрічають не таксисти, як в інших містах, а перевізники з пропозицією дібратися до Горлівки, Макіївки, Майорська, Донецька – обіцяють довезти до блокпоста. «А там вас зустрінуть інші водії, вони теж пропонують свої послуги», – пояснює один з «глашатаїв» на залізничному вокзалі.

Костянтинівка деякий час перебувала під контролем так званої Донецької народної республіки. Озброєні бойовики «ДНР» 28 квітня 2014 року захопили тут будівлі міськвиконкому і міліції. «Захопили без пострілів, адже зі сторони містян не було спротиву, – пояснює місцевий мешканець, 29-річний Павло, – тож вони зайшли до будівель, викурили всіх звідти та повісили свій прапор. Та й коли вже українські війська прийшли, то місто саме не постраждало від військових зіткнень: всі перестрілки відбувалися на окраїнах. Все пройшло так само швидко: зайшли українські військові, ДНРівці втікали. Втікаючи, нічого не трощили, хіба що бензин із заправок собі позливали». І справді, 8 липня 2014 року сили Національної гвардії України та військові підрозділи звільнили місто від бойовиків «ДНР». Та втрати з української сторони тут були: 21 липня 2014-го при обстрілі на блокпосту під Костянтинівкою загинув старший лейтенант Григорій Терехов.

Вивіски на вулицях Костянтинівки

І хоч зараз у місті не чутно пострілів, але прифронтовість подекуди відчувається: біля міста є військові частини, українські військові їздять на ротацію через станцію Костянтинівка, тож чоловіки та жінки у формі тут не рідкість. Крім того, з муніципального транспорту залишилося лише маршрутне таксі, та й то за рішенням міської влади працює до восьмої години вечора. Отака своєрідна «комендантська година». Хоч автопарк деяких маршрутів залишає бажати кращого, але проїзд коштує п’ять гривень. Ще минулоріч тут ходили трамваї, але у грудні 2016 року було вкрадено близько двох кілометрів трамвайного контактного дроту, після чого трамвайний рух зупинено, а його відновлення не планується. Цікаво, що у 2011 році, коли трамвайна галузь міста майже розорилася, працівники трамвайного управління попросили пільговиків хоч іноді оплачувати проїзд. І містяни відгукнулися на цю пропозицію, що трохи поліпшило ситуацію костянтинівських трамваїв. Щоправда, ненадовго.

Місцеві вибори у 2015 році тут не проводилися, тож мером міста залишається Сергій Давидов, якій обіймає цю посаду ще з 2010 року.

Реанімація: нові поштовхи

Як і у всій Україні, в Костянтинівці близькість війни стала мотиватором для переосмислення цінностей громадянами та дала новий поштовх українізації. Вже у середині вересня 2014 року у місті було повалено пам’ятник Леніну. Стрітенський храм Костянтинівки було закладено в 2011 році як православний храм Московського патріархату. А вже 14 жовтня 2015 року тут була проведена перша служба, але як у храмі Української православної церкви Київського патріархату. Настоятель церкви, отець Костянтин – капелан однієї з бригад Збройних сил України. До речі, судова тяганина триває й досі: Московський патріархат намагається повернути храм собі.

Сретенський храм УПЦ КП

Процес українізації Костянтинівки проходить не стрімко, але якісно: поряд із вивісками та об’явами російською мовою з’являються нові та оновлені – українською. І хоч на вулицях, у магазинах та кав’ярнях зазвичай спілкуються російською, але на українську мову спокійно реагують та розуміють, подекуди навіть переходять на українську під час особистого спілкування. Наприклад, у вересні 2016 року російськомовна гімназія у Костянтинівці перейшла на українську мову навчання.

У місті є великі парки: Ювілейний, Металургів, Хіміків та безліч скверів. Наприклад, парк Ювілейний, названий з нагоди 50-річчя Радянського Союзу. Директорка КП «Об’єднання парків і кінотеатрів Костянтинівської міськради» Інна Яґмурова розповіла, що це одне з улюблених місць відпочинку громадян, тож його потроху осучаснюють. Тут встановили атракціони та каруселі, а також фотозону для молодят. Точніше в цьому парку гостей зустрічали великі букви «юбилейный», з яких винахідливі костянтинівці склали слово «любовь» для фотозони в парку.

Цікаво, що в Костянтинівці з чисельністю населення у майже 73 тисячі осіб колись функціонувало 11 кінотеатрів. Тепер – майже жодного. Наприклад, кінотеатр «Супутник» функціонує частково: в холі є декілька атракцій, а в старенькому кінозалі час від часу відбуваються безкоштовні кінопокази.

Минулого місяця тут демонстрували фільм «Кіборги», прем’єрний показ якого в Кропивницькому проходив ще на початку грудня 2017 року. «В нас немає коштів на якісь популярні касові кінострічки, прем’єри, – пояснює Інна Яґмурова, – але ми намагаємося показати цікаве. Інколи нам йдуть назустріч та дають цікаві стрічки безкоштовно. Адже містянам потрібен культурний простір, можливість відпочити, зони для дозвілля». Директорка пояснила, що має надію відновити повну функціональність кінотеатру, але поки бракує коштів на ремонт та обладнання. В приміщенні того ж «Супутника» на другому поверсі розташовано арт-простір DRUZI. Активний склад DRUZI – це шість чоловік, двоє з яких ще шкільного віку. Вони створили справді вільний простір, куди можна прийти з близькими і пограти в настільні ігри, подивитися кіно, відпочити за приставкою, почитати цікаву та корисну літературу, послухати лекції та семінари або просто випити чашку чаю. Натхненницею для створення вільного простору стала тринадцятирічна мешканка Костянтинівки Софія Пилипенко, чиє бажання упорядкувати міські парки та сквери згодом зібрало довкола себе однодумців. Так вона познайомилася із місцевими активістами Наталією Сосницькою та Сергієм Мірошниченком. Разом вони впроваджують різні урбаністичні проекти, пропонують широку освітню програму із семінарами та тренінгами, втілюють різноманітні культурні заходи. «В центрі міста мертва промзона, яку відновити немає надії, – розповідає Наталя Сосницька, – тож ми хочемо використати її як зону розвитку, втілення нових проектів, вдихнути в неї нове життя та зробити не недоліком, а своєрідною фішкою Костянтинівки». І їхні слова не розходяться з ділом: покинутий ангар заводу «Автоскло», розташований у серці промзони, у 2017 році став місцем проведення фестивалю The MostFest. Це не тільки розважальна подія, а й створення арт-майданчика для комунікації у місті. В ангарі було створено мурал, який відображає суть назви «Скляне місто».

Мурал

Під час проведення The MostFest один з авторів проекту архітектор Максим зауважив, що серед втілених завдань було дати нове життя покинутим та неживим територіям. «Одна з концепцій цього проекту в тому, що ми даємо це місце громаді, яка готова взаємодіяти і підтримувати його життя. А як усе складеться, залежить від мешканців», – сказав він.

Активісти DRUZI створили також на східцях великого, але занедбаного кінотеатру імені Леніна вечірні покази фільмів просто неба – «Кіносхідці». Але команда DRUZI на цьому не зупиняється і вже має глобальні плани щодо міста. Серед них – запуск соціально відповідального бізнесу, відкриття IT-лабораторії, розвиток спортивної інфраструктури та проведення різних фестивалів.

Ірина ТРЕБУНСЬКИХ

Фото автора

Напишіть відгук