«ТЕ, ЩО РОБЛЯТЬ СЬОГОДНІ ЛІКАРІ, — ЦЕ ПОДВИГ»

0
1111
views
«ТЕ, ЩО РОБЛЯТЬ СЬОГОДНІ ЛІКАРІ, — ЦЕ ПОДВИГ». Фото Ігоря Демчука

У  Кропивницькому – гарні хірурги, студенти-медики мають психологічний бар`єр, а собівартість навчання у медичному виші в обласному центрі складає 25 тисяч гривень на рік. Про це та інше розповів ректор Донецького національного медичного університету, доктор медичних наук, професор Петро Кондратенко.

Досьє НС:

Петро Геннадійович Кондратенко – потомствений лікар. Народився в сім’ї українського радянського вченого, мікробіолога, доктора медичних наук (1970), професора (1971), заслуженого діяча науки Української РСР (1980), ректора Донецького державного медичного інституту (1965 – 1985), завідувача кафедри мікробіології, вірусології та імунології (1966 – 1991) Геннадія Кондратенка. Професор П.Кондратенко є автором понад 500 наукових праць, в тому числі 2 підручників для студентів, 9 посібників і монографій, 13 навчальних посібників.  Основні напрямки наукових досліджень: малотравматична хірургія, діагностика і лікування захворювань підшлункової залози, жовчних проток, гострих і хронічних захворювань органів черевної порожнини, черевної стінки, гнійно-септичних захворювань і ускладнень. Безпосередній досвід лікарської практики 42 роки.

Керував однією з  найбільших хірургічних клінік України.

– Петре Геннадійовичу, розкажіть, будь ласка, про свою роботу в Донецьку.

– Я хірург. Тому окрім адміністративної роботи виконував по 300-350 операцій на рік. До війни протягом 16 років я керував великою клінікою із спеціалізованими центрами на базі однієї з міських лікарень Донецька. Тільки через нашу клініку проходило 6000 хворих на рік. Основна наша спеціалізація – абдомінальна хірургія. Ми лікували хворих з шлунково-кишковими кровотечами. Це дуже складний контингент, який потребує участі декількох фахівців. Не лише хірургів – це була бригадна робота. Це були щадні операції, маніпуляції, що дозволяли більшості хворих обійтися без порожнинної операції.

– А у нашому місті є такі чи хоча б близькі до таких технології?

– Правильно такі методики називають рентгеноендоскопічні. Коли камінь потрапляє у загальножовчну протоку, жовчі немає куди вийти. Вона має потрапляти у кишку, але проникає у кров. Для лікування у такому випадку вводиться спеціальний ендоскоп, спеціальні інструменти, котрі дозволяють або дістати цей камінь зсередини, або роздрібнити. Після такої операції хворий через три дні стає на ноги. Хоча, як в усій хірургії, трапляються якісь непередбачувані ситуації. Проте у більшості пацієнтів після подібної операції період реабілітації дуже короткий.

– Ви плануєте застосувати цей досвід тут?

– Хотілося б. Для того, щоб впровадити цей досвід, проблеми немає. Питання в обладнанні, в кадрах.

– Що, у Кропивницькому таких кадрів ще не достатньо?

– Гадаю, у Кропивницькому є свої гарні хірурги. Справа в іншому… Будь-який досвід, який можна у когось перейняти, завжди корисний. Навчання у будь-якому віці хороша справа. Особливо у медицині. Важливо також зробити так, щоб кожна структура, кожна особа, яка задіяна у лікуванні, знала чітко своє місце і те, що має виконати у цьому ланцюжку. Для того, щоб домогтися гарного результату в лікуванні, не достатньо мати одного хорошого хірурга. Треба, щоб добре працювала уся команда. Потрібно щоб кожен у цій команді знав, що необхідно зробити для успішного лікування хворого.

– А ви вже познайомилися з місцевими лікарями? Який у них потенціал?

– Ми обов’язково з ними познайомимося, тому що у наших студентів починаються клінічні дисципліни. Нам знадобиться їхня допомога, їхнє розуміння. Адже Мінохорони здоров’я говорить про нові стандарти й нові алгоритми лікування. Хоча ми прийшли до розуміння необхідності цього ще наприкінці 90-х років. З того часу почали напрацьовувати цей досвід.

Роботу хірурга в екстремальних умовах можна порівняти з роботою кризового менеджера. Якщо тобі телефонують о другій чи третій годині ночі, ти маєш дати пораду, яка дозволить хірургу правильно вчинити у складній ситуації. Наше завдання – зробити так, щоби кожен пацієнт не страждав від того, який лікар чергує. Тому що у будь-якому лікувальному закладі є як досвідчений лікар, середній лікар, котрий має достатній, але не максимальний досвід, так і молодий лікар без досвіду. Стандарт лікування дозволяє підняти планку якості допомоги, що надається.

– Перепрошую, а навчальний процес в університеті не потребує оздоровлення? Наприклад, посилення мотивації студентів, які часом прогулюють лекції?

– Потребує. Неодмінно. Хоча, певно, немає такого студента, який би не прогулював, як це не сумно… Але в медицині є дуже жорсткі критерії, жорсткі умови навчання. Вони обумовлені державними іспитами, котрі наші студенти складають на третьому курсі, на шостому або на п’ятому курсі, залежно від спеціалізації, і котрі вони складають в інтернатурі. Я зустрічався з викладачами, виступатиму перед студентами і буду говорити про те, що кожен, хто тут навчається, незалежно, це вітчизняні чи іноземні студенти, має досягти певної планки. Ця планка однакова у Кропивницькому, у Краматорську і у Маріуполі. Ця планка була традиційно високою за якістю підготовки.

Так, на жаль, наразі є проблеми зі студентами. Кожного року ми відраховуємо певну кількість студентів, які не відповідають нашим вимогам. Тут, у Кропивницькому, є психологічний бар’єр. Не всі студенти і навіть викладачі розуміють нові вимоги. Тому ми повинні створити гарну базу, хороші умови, професійний колектив. На це потрібен час. Але часу у нас немає. Перший іспит наші студенти складатимуть наступного року. Згідно з документом у медицині вводиться єдиний державний кваліфікаційний іспит (ЄДКІ), що складається з трьох частин. Перша – «Крок 1» (складається з 9 основних дисциплін, які вивчають на перших трьох курсах), друга – міжнародний екзамен з медицини IFO, третя – іспит з англійської мови. Щоправда, останній складатимуть вже 2020 року. Тобто зараз для студентів додалося практично два екзамени.

– Щодо оптимізації якості викладання. Які заходи передбачені для цього?

– З 1 січня нинішнього року заробітна плата викладачів збільшилася на 50 відсотків. Починаючи з наступного навчального року ми ще пильніше відслідковуватимемо якість навчання. І  залежно від якості підготовки студентів або ще підвищимо зарплату на стільки ж, або будемо знімати надбавку, якщо студенти цього викладача не покажуть відповідні знання чи навички. Оце й буде чіткою мотивацією. Студент має розуміти, що він повинен отримати певний рівень знань, який дозволить йому в майбутньому стати нехай середнім лікарем. Але це має бути такий рівень, який дозволить надавати допомогу хворим так, щоб не нашкодити. Адже ми усі потенційні пацієнти. І я хочу, аби ми усі мали можливість завтра прийти до нашого випускника і отримати якісну медичну допомогу. Тому в університеті заплановано цілу низку заходів, котрі дозволять нашим студентам добре скласти іспити.

– Як просувається ваша ідея створення кафедр при наших обласних і міських медичних закладах?

– Це питання вирішується… Сподіваюся на допомогу обласної держадміністрації, обласної та міської ради.  Наразі ми ведемо перемови у цьому напрямку. Гадаю, представники влади розуміють: ми маємо прийти у лікувальні заклади і показати студентам на власному прикладі, як «ведуть» пацієнта, як його лікують, що призначають. У медицині елемент практики обов’язковий. Навчити по книжці можна, але практичний досвід грає визначну роль. Поки що у нас налагоджені добрі відносини з обласною дитячою лікарнею, з госпіталем, з кардіоцентром. Є певні труднощі з обласною лікарнею.

– Перепрошую, як іноземні студенти під час практики будуть спілкуватися з пацієнтами, коли вони вже на третьому курсі ледь-ледь опанували кілька речень українською?

– Усі іспити, що складаються нині в університеті, здаються державною мовою. Крапка.

– Чого можна чекати від наступного набору абітурієнтів?

– Я реаліст. Думаю, що великого набору вітчизняних студентів не буде. Причина в тому, що треба набрати 150 балів з двох дисциплін. Причому сказати сьогодні студенту, мало того, що ти повинен набрати 150 балів, а за три роки у тебе буде екзамен з англійської мови, а також міжнародний екзамен, з якого в тебе не буде підручника, за яким ти навчатимешся… Давайте поставимо себе на місце школяра та його батьків.

– А щодо контингенту практикуючих лікарів, фельдшерів, медсестер, які вже мотивовані професією? У них є така можливість?

– Є. Але з минулого року Міносвіти ввело положення, згідно з яким вони вступатимуть і навчатимуться лише на контрактній основі. Вартість навчання для них у нашому університеті складатиме близько 25 тисяч гривень на рік. Це нинішня собівартість навчання. Але якщо ми ще закуповуємо обладнання, вона зростає. Тому для того, щоб хоча б вийти на нуль, ми визначили таку суму.

– Хіба державні субвенції на закупівлю обладнання не передбачені?

– Ні. Ось вам інший приклад. Цьогоріч наші комунальні платежі склали 6 мільйонів 800 тисяч. Міністерство виділило 140 тисяч. Решту ми компенсуємо за рахунок плати за навчання. До останнього часу ми фактично дотували навчання вітчизняних студентів по суті за рахунок плати за навчання від іноземних студентів. Ми – український виш. Тому у першу чергу зацікавлені готувати кадри для своєї країни. Але паралельно маємо якось виживати. Сьогодні бюджетного фінансування не вистачає просто на те, щоб ми могли якось розвиватися, закуповувати найнеобхідніше. Проте будемо це робити. Ми вносили і будемо вносити в цю справу мільйони. В тому числі і в Кропивницькому. Перед нами стоїть завдання створення тут тренінгового центру. Він дозволить навчити студентів виконувати ті чи інші процедури, маніпуляції тощо. Тобто вони повинні навчитися робити це спочатку на тренажері, на муляжі, а потім йти до пацієнта. Тому що на пацієнті ціна помилки різко збільшується.

– Яким вам бачиться комплексне рішення усіх наболілих проблем?

– Якщо брати систему охорони здоров’я, давайте не виривати її з контексту, який існує за кордоном. Давайте брати її цілком. Але почнемо зі школи, з оплати, оснащення лікувальних закладів і умов праці.  Щоб у нашого лікаря був кабінет  відремонтований, чистий, охайний. Тоді можна вимагати якість і віддачу. А коли сьогодні лікар отримує три тисячі гривень, вимагати високого рівня роботи не можна. Те, що сьогодні роблять лікарі, і це я кажу без пафосу, – подвиг.

Якщо ми хочемо зробити реформу, давайте візьмемо будь-яку модель – польську, німецьку, французьку, але модель від початку і до кінця, цілісну. Тоді вона буде працювати. А ми вириваємо шматки: в одному місці один, в іншому – другий… А зарплата залишається на місці. І ніхто не хоче їхати у віддалені райони.

Влад БАШКИРОВ

Фото Ігоря Демчука

 

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here