КАДР №… ДУБЛЬ 2, АБО ЯК Я ЗНІМАВСЯ У КІНО

Як на мене, нині для того, щоб зняти кіно, багато не треба: велике бажання, розуміння основ кіновиробництва, хоч трохи грошей, сміливість, розум і удача.

Як насправді влаштована кіношна кухня, автор цієї статті дізнався під час зйомок у Кропивницькому справжнього телесеріалу, тимчасово перекваліфікувавшись в актора.

Читати також: ЯК ЗНІМАЄТЬСЯ КІНО У КРОПИВНИЦЬКОМУ

Про гроші, як виявилося, питати не можна. Бюджет телесеріалу «У минулого в боргу», за словами директора знімальної групи Таріела Чухуа, – комерційна таємниця. Проте за час підготовки та зйомок епізоду «Приймальна комісія» було помітно, що решта названих якостей – постійні супутники усіх учасників знімальної групи.

Я (на фото крайній ліворуч) опинився на знімальному майданчику цього епізоду в обласній філармонії, втім, як і вся кіногрупа, що працює наразі у Кропивницькому, на запрошення Олени Кваші – продюсера філії Національної телекомпанії України «Кіровоградська регіональна дирекція». Щоправда, у цьому випадку вона виконує свою місію на волонтерських засадах.

Напередодні Олена повідомила, що моя скромна роль члена екзаменаційної комісії музичного училища, куди вступає головна героїня, вимагає певного дрес-коду, тобто одягу і зачіски середини 1990-х років. Явка була призначена о 14.00 у неділю.

За 15 хвилин до цієї години я стояв у холі філармонії. Там же зустрів провідних акторів театру корифеїв Олексія Дорошева та Галину Романюк, які вже відзнялися в одному з епізодів. Він – у ролі голови приймальної комісії та викладача, вона – у ролі секретарки директора училища. Олексій провів мене до відповідальних за різні сектори роботи кіногрупи і познайомив з Артуром, Таріелом і Анною. Я спробував тут же взяти у когось з них інтерв’ю, але виявилося, що всі вони, по-перше, постійно рухаються, як бджоли навколо вулика, по-друге, о 14.00 було оголошено обідню перерву, а це на майданчику справа свята.

Початку зйомок нашого епізоду довелося чекати ще годину. Покрутившись біля акторів, які вживали повноцінний обід з трьох страв, з-поміж іншого почув, що режисер у ході роботи сміливо перекроює сценарій, бо має своє бачення розвитку сюжету і характерів. Вийшов у двір покурити, тут же запропонували каву. Було дуже спекотно, тому повернувся  у залу. Благо, там стояла прохолода. Тут і познайомився з рештою кропивничан, які теж входили до складу «екзаменаційної комісії».

До речі, одним з них був начальник управління комунікацій із громадськістю облдержадміністрації Віталій Останній. Трохи жартуючи над собою, ми почали обговорювати своє «входження в образ», аби не випадати з контексту часу. Виникли питання: чи потрібна пляшка коньяку під столом і яким має бути вираз обличчя – суворим чи зацікавленим? Чи можна хоч трохи рухатись, повертатись, спілкуватись, сидячи у кріслі «у складі комісії»? Моя сусідка справа на ім’я Тетяна дуже хвилювалась: як нас буде «брати» камера – фас, анфас, у профіль.

Все це з’ясувалося безпосередньо перед початком зйомок вступного іспиту головної героїні, яку грає актриса Олена Шилова. Цей епізод мав дві складові. Спочатку камера, якою управляв Василь Сікачинський, з дальньої позиції (з центру зали) знімала, як Вероніка у супроводі рояля  виконує чи то романс, чи то оперну партію (тобто у цьому кадрі видно лише наші потилиці). Актрисі треба було лише імітувати спів, який лунав у запису. На це пішло два дублі.

В паузі, коли переставляли камеру на сцену, режисер фільму Мирослав Малич поцікавився, а де подівся NN. Пролунала відповідь: «У лікарні». «Чому?». – «Стать міняє!». Цей жарт трохи розрядив робочу атмосферу.

Тут до нас підійшла другий режисер Анна Савчук і попередила, що вголос нам навіть перешіптуватись не можна, можна лише робити вигляд. А ще розвіяла уявлення Тетяни, що фас і анфас – антоніми, бо це одне і те ж поняття. Це вид прямо спереду, положення обличчям до глядача.

Ось з такими виразами облич –  зацікавленими чи нейтральними, зосереджено-уважними чи байдужими — ми мали дивитися на героїню, якої вже на сцені не було. Тобто відшукати ту точку, де вона мала стояти. Тут виникли деякі труднощі. Камера повільно рухалася вздовж сцени і, певно, більше уваги відволікала на себе. Гадаю, тому наші погляди були спрямовані вроздріб. Тоді, перед другим дублем, режисер пояснив, що дивитися треба постійно в одну точку поверх камери. А голові «комісії» Олексію Дорошеву порадив зробити акцентований жест – прикрити долонями своє обличчя так, наче він робить «віконце» і астрально спілкується з героїнею. По закінченні співу ми мали витримати невеличку паузу, а потім, трохи обернувшись на поважного «голову», підтримати його аплодисментами.

Цікаво, що з того вийшло. Побачимо восени…

Напишіть відгук