Минулого понеділка мало відбутися чергове судове засідання по справі загибелі двох десантників у вересні минулого року. Як, напевно, помітили наші читачі, кожне засідання ми висвітлюємо, адже уважно слідкуємо за їхнім перебігом, бо доля підозрюваного Ігоря Гуртового нам не байдужа.
І не тільки нам, а й тим, хто ще донедавна воював на сході України, й тим, хто ще знаходиться в зоні бойових дій і добре знає устав військової служби.
Засідання не відбулося. Третій розвідник, який залишився живим, Владислав Чернишов не засідання не з’явився і на зв’язок не виходив, недоступним був і для військового прокурора. Де він знаходиться – невідомо. Засідання мало проходити у форматі відеоконференції з кількома містами, де живуть родичі загиблих десантників. Усі вони були присутні, зв’язок налагоджений. Чекали свідчень потерпілого Чернишова, бо від них залежить в першу чергу доля Гуртового. Він мав підтвердити чи спростувати свідчення Ігоря. Але, хоч це і не було сказано вголос офіційно, з його показаннями може змінитися і статус самого Владислава – з потерпілого на підозрюваного. Приїде давати свідчення, а опиниться у кайданках? Не виключено. Його показання можуть також суттєво вплинути і на долю тих, хто у ту ніч віддав, прямо сказати, недолугий наказ.
Відсутність Чернишова засмутила не тільки Гуртового і його захисників, а й суддів. Процес надто затягнувся, а настає час відпусток. Хочуть, аби скоріше винесли підозрюваному вирок, і родини загиблих десантників. Вони обурювалися, що вбивця їхніх синів розгулює на волі в той час, як має сидіти за гратами. «Бачите, сидить, посміхається! А що йому, він живий, радіє!» – кинула докір одна з жінок.
А Ігорю дійсно є з чого «радіти». Хоча йому дали можливість працювати, змінивши цілодобовий домашній арешт на нічний, влаштуватися на роботу він практично не може. У невеликому містечку він відомий як підсудний, тож мати справу з убивцею мало хто захоче. Гуртовий перебивається випадковими підробітками, аби тільки не голодувати.
Ще один удар він отримав від своєї дружини, з якою, за його словами, прожив 13 років душа в душу. Вона розлучилася з Ігорем, але вони продовжують жити разом у дванадцяти квадратах, бо обом діватися нікуди. Цікаво, а коли все вирішиться, а Ігоря, дай Боже, виправдають, він знову служитиме, як поведе себе жінка, яка покинула чоловіка у тяжку хвилину? Але ж є ще дитина.
Болить Ігорю і те, що до його долі виявляють байдужість і тамтешні атовці, побратими, до яких він звертався за допомогою. Дехто з них навіть здивувався, що його не тільки не посадили, а ще й змінили запобіжний захід. Але ж кожен з них може опинитися на місці Гуртового – накази ж не обговорюють…
Аби приїхати на засідання, він був вимушений закласти у ломбард свій телефон. Грошей вистачило тільки на дорогу у Кропивницький і назад.
– Хоч вішайся! – кинув у розпачі Гуртовий. – Але цього не буде! На світі не тільки зло, а й добро є теж.
Слухаючи Ігоря, мимоволі подумалося про тих хлопців, які не знайшли підтримки у родичів та друзів, яких кинули побратими, і вони звели рахунки з життям. І таких сотні, сотні загублених через байдужість та непорозуміння душ.
Користуючись тим, що наша газета проклала собі шлях на Донбас, ми звертаємося до побратимів Гуртового: підтримайте хлопця! Вважаємо побратимами не тільки тих, хто служив поряд з Ігорем. Такими є ви всі, хто захищає нашу Україну від агресора.
Ми розуміємо гіркоту втрати рідних загиблих десантників, не приведи Боже таке пережити. Але ж кинути на плаху голову невинного – хіба то не злочин?
Наступне засідання по даній справі має відбутися 5 липня. Військовий прокурор заявив, що вийде на командування, аби забезпечити присутність Чернишова на засіданні. Хоча щось підказує, що на тому все не закінчиться…
Світлана КОСТЕНКО
