А ЧИ ВСЕ ВІДОМО ПРО МЕЛЬГУНОВСЬКИЙ СКАРБ?

Питання про мельгуновський скарб із кургану Лита (Червона) могила, який розташовувався на території сучасної Знам’янщини, у засобах масової інформації не втрачає своєї ваги та актуальності. Неодноразово до нього зверталася і газета «Народне слово», висвітлюючи різні аспекти цієї теми.

Це і історія його дослідження та дослідники, значення розкопок кургану для розвитку окремої археологічної ланки у світі – скіфології, встановлення пам’ятного знака «Лита могила», яке з потугами все ж таки вирішується.

А ось доля самого скарбу із міфом, що він зберігається у Державному Ермітажі (Росія), не так однозначна і відома широкому загалу, окрім вузьких спеціалістів-археологів. З нагоди 255-річчя з часу розкопок Литої могили до неї варто було б повернутися. І такі попередні спроби були у краєзнавця Сергія Шевченка та журналіста «Народного слова» Романа Любарського, про це говорили під час міжнародної конференції на базі ЦДПУ імені Володимира Винниченка. Але розголосу та повноти висвітлення, яке б задовольнило зацікавленість багатьох, це не набуло.

Перші переміщення предметів з Кунсткамери до Ермітажу в 1859 та 1894 роках привели і до першої втрати: невідомим чином зникла золота каблучка, яка була виконана у вигляді голови рогатої тварини. Друге, більш значуще для нас переміщення відбулося у 1932 році, коли було прийнято рішення про передачу з Ермітажу 83 предметів мельгуновського скарбу до тогочасної столиці – Харкова. При цьому в Ермітажі залишалося 16 предметів (золота бляха-орел, золоті діадема та окуття зброї, пластина із зображенням мавпи, страусів та гуски, срібні наконечник ніжки трону, циліндр і втулка, два цвяшки різної величини та сім бронзових вістер стріл різної конфігурації) для виготовлення гальванічних копій, найімовірніше, з подальшим їх приєднанням до основного комплексу. Останнє так і не відбулося. Якщо ж не враховувати, що деякі предмети розсипалися на фрагменти й ідентифікувати їх важко, у цей час можна констатувати і другу втрату – срібного цвяшка. До речі, саме з бляхи-орла, що зараз зберігається в Ермітажі, у 1977 році були виготовлені чотири гальванокопії, які зараз експонуються у першій залі обласного краєзнавчого музею.

Тяжким випробуванням для харківської частини мельгуновського скарбу стали воєнні роки. За інформацією співробітника Харківського історичного музею ім. Миколи Сумцова Леоніда Бабенка, вони були розділені на дві частини. Предмети, які були виготовлені з дорогоцінних металів, передбачалося евакуювати, інші – уламки залізного кільця і 33 вістря стріл — залишалися на місці і зникли у вихорі війни.

У 1941 році 22 ящики, серед них вісім із коштовними предметами, були евакуйовані та дорогою до Уфи потрапили під німецьке бомбардування. Один із двох вагонів був розбитий вщент, і, за спогадами очевидця подій, золоті та срібні предмети були розкидані по усій залізничній станції, а деякі з них висіли навіть на телеграфних дротах. Чи все тоді було зібрано і перепаковано, залишається невідомим, оскільки з прибуттям до столиці Башкирії більшість цих предметів були зафіксовані загальною вагою, яка перед відправкою до України у 1944 році зазнала змін на зменшення. Деякий час предмети перебували у Києві і тільки на кінець року повернулися до Харкова, на жаль, без чіткого документування.

За підсумками роботи співробітників харківського музею на сьогодні у його фондах виявлено тільки чотири срібних елементи від парадного табурета (цілісний наконечник ніжки та три трубки різного стану збереженості), що, за словами знаного в області археолога Ірини Козир, відносяться до архаїки скіфського часу і пов’язані з ассирійською культурною традицією та війнами скіфів у Передній Азії. А ось після війни їх було на два предмети більше, тому що наконечники ніжок повернулися усі, та у свято Першотравня 1957 року два з них були викрадені з експозиції харківського музею.

Перевірити цілісність ермітажної частини з відомих причин зараз складно, враховуючи і письмову відмову дирекції цієї установи у співпраці ще до початку теперішньої російсько-української війни. Окрім згаданих гальванокопій блях-орлів, у фондах обласного краєзнавчого музею зберігається і грудка обгорілої землі з кургану Лита могила. Подібні залишки спаленої поховальної споруди представлені і в музеї села Трепівки. А найбільша кількість матеріалу з кургану експонується у археологічному музеї імені Нінель Бокій. Це комплекс останніх польових досліджень відомого археолога на місці кургану в 1990 році, в який входять рештки тварин, людей і посуду. Їх вивченням зараз займається нове покоління молодих археологів.

Павло РИБАЛКО

Напишіть відгук