УСІ КОЛЬОРИ СТЕПУ

0
1742
views

У травні нинішнього року заслуженому художнику України Сергію Гавриловичу Шаповалову виповнилося сімдесят п’ять. Здається, він ніскільки не постарів, хіба що борода та вуса посивіли. Так само енергійний, працьовитий, сповнений творчих планів і задумів. Так же безпосередньо сприймає оточуючу красу і дарує її нам.

Близько тридцяти полотен, виставлених в обласному художньому музеї з нагоди ювілею художника, явили собою творчу ретроспекцію автора і засвідчили його непересічний талант. Водночас Сергій Гаврилович з посмішкою запевнив, що це ще далеко не підсумок. І ми йому повірили.

Шаповалов пройшов гарну школу у тоді ще Київському державному художньому інституті. Від Тетяни Голембієвської отримав глибоке розуміння кольору, від Василя Гуріна чіткість композиції, від Василя Шаталіна – концепцію картини як завершеного цілого. Велике враження під час навчання на нього справила Тетяна Яблонська, котра не боялася експериментувати й в умовах соцреалізму, міняти стилістику, збагачуючи її тремтливістю імпресіонізму, ритмікою й виразністю народного мистецтва. А ще постійно радила студентам не боятися бути самими собою.

В інститут він поступив у зрілому віці – у двадцять п’ять років. Навчався наполегливо, прагнучи наздогнати своїх однокурсників, котрі вже мали за плечима училищні дипломи.

У його доробку з’явився ряд робіт історико-поетичної тематики – цикл фантасмагоричних полотен, побудованих на українських фольклорних та історичних мотивах: «Козацька слава», «Чумацькі мари», «Добрий вечір, щедрий вечір». «Чумацькі мари» побували в тоді ще дружній, принаймні офіційно, Москві на Днях української культури. Але за сюжет він не зачепився, тематичне полотно залишилось у його творчості лише епізодом. Як, практично, і портрет, хоча в доробку є чудові портретні роботи («Наталя», «Портрет дружини»). Шаповалов усе більше схиляється до пейзажу, головним чином міського. Як правило, це краєвиди рідного міста. А надто до натюрморту. Згадує, що в один момент у ньому проснувся степовий генетичний код, який сформувався в дитинстві – по дорозі до школи навесні і восени через квітуче поле, з розповідями бабусі про кожну степову квітку, кожну билинку. Його учень і друг Геннадій Гребньов (зараз живе в Марселі і виставляється під іменем Віктора Орлі), говорячи про Шаповалова, перелічує квіти, які з ранньої весни до пізньої осені стоять у майстерні художника: ромашки, маки, півники, горицвіт, сокирки, звіробій, полин, безсмертники… – весь степовий спектр у невеличкій чародійні художника.

У вісімдесятих Шаповалов – уже відомий художник. Упізнаваний автор, постійний учасник місцевих та загальноукраїнських виставок, його полотна вже бачили Москва (на вже згадуваних Днях української культури) і Нью-Йорк («Інтер-Експо 2002»), персональна виставка експонувалася в Іспанії (Гвадалахара-2004). І всюди квіти, квіти, квіти – прекрасні квіткові натюрморти. Улюбленим, поряд із натюрмортом, став пейзаж, особливо міський. Були прекрасні кримські краєвиди. Але квіти не полишали Шаповалова. І феномен художника, напевне, полягає в тому, що за багато років його квітковий натюрморт не став шаблонним. «Півники на червоному тлі», «Півонії на синьому», «Чарівні квіти» 2010-х років такі ж свіжі, такі ж неповторні, як і «Медуниця» 1995-го.

В його натюрмортах, втім, як і у всіх роботах, головними виражальними засобами є колір і світло, художник користується ними сміливо і широко. Однак не беззастережно, а у взаємозв’язку з мелодикою картини. Шаповалов розміщує квіти на полотні продумано, композицію будує врівноважено, логічно, відповідно до настрою. Його натюрморти гарні за колоритом, колір у них звучить то м’яко, лірично («Півонії», «Квітучий травень», «Польові квіти», «Хризантеми», «Весняні квіти»), то ностальгійно («Увечері біля вікна», «Квіти в саду», «Проліски», «Квіти на вікні»), то вибухає потужним життєстверджуючим акордом («Дзвоники», «Бузок», «Маки», «Квіти сонця», «Кольори літа», «Свято кольору»). Вони  гармонійні, насичені повітрям і сонцем, життєрадісні й оптимістичні. Кожним квітковим мотивом автор стверджує красу у всій її різноманітності.

Те ж саме – і в пейзажах. Спочатку це скромні міські, рідше сільські краєвиди («Передчуття весни», «Вулиця в Седневі»), та чимдалі вони все більше набувають «шаповалівського» звучання – експресивної динаміки світла і кольору. Його все більше цікавить історична міська забудова з виразними будівлями позаминулого – початку минулого століття («Зимовий день», «Будинок Осмьоркіна», «Біля музею», «Міський пейзаж», «Осінь у місті», «Театр імені Кропивницького», «Рання весна. Будинок Ельворті»).  У 2004 році відбулася його персональна виставка у Гвадалахарі (Іспанія). Поїздка на батьківщину «хитромудрого ідальго Дон Кіхота Ламанчського», пригодами якого зачитується людство ось уже чотириста років, збагатила його творчий доробок на низку полотен: «На просторах Іспанії», «Сан Бартоломео», «Гвадалахара. Мерія», «Архітектура «Негро» та ін. І там його цікавили найперше архітектурні мотиви, пов’язані з минулим. Навіть час пообіднього відпочинку, пов’язаний із літньою спекою, він відтворив на тлі куточка старого міста («Сієста»).

2006 року Сергій Шаповалов побував у Криму – в Республіканському будинку творчості в Гурзуфі. Живописність кримських краєвидів відкрила нову сторінку в його творчості. Художник ще кілька разів відвідує сонячний півострів, пише його гори й узбережжя, причали і скелі, південне небо і морські хвилі. Колоритно передає прибережний рельєф, бірюзу моря, гру сонячних зайчиків на гребенях хвиль, мозаїку човнів у цьому просторі («Голубий причал», «Скелі», «Ранок», «Човни», «У кримських горах», «Балаклава»). Його кримські пейзажі конкретні, яскраві й переконливі. Коли Сергій Гаврилович разом зі своїм братом Анатолієм, теж художником, взяв участь у виставці «Крим – це Україна», влаштованій у Чорноморському національному університеті імені Петра Могили з нагоди 25-ї річниці Дня Збройних сил України, місцева преса писала: «Їхні мариністичні роботи такі сильні, емоційні, що, здається, ці майстри все життя прожили в Криму і писали морські краєвиди».

У 2008 році в Києві у серії «Художники України» вийшов журнал-альбом, присвячений Сергію Шаповалову. У вступній статті говорилося: «Він поет, який оспівує ту веселку барв, яка одвіку грає у його степовому краю. Відчувати красу природи, її живу і неповторну душу дано далеко не кожній людині. І ми маємо завдячувати Сергію Гавриловичу, що він відкриває нам очі на те, повз що ми так часто проходимо незрячими». Цю статтю написав я і порівняв тоді Шаповалова з Гофманом, «котрий так, як ніхто, умів словом відтворити душу квітки і каменю». Пізніше таке порівняння мені здалося літературщиною. А тепер думаю: може, я був і правий?

Двома роками раніше місцеві телевізійники зняли короткометражний фільм про художника «В акордах фарб моїх». До нього поет Олег Попов написав вірші:

Що є весна? Начало всіх начал.

Як дивно пізнавати знов і знову,

Що творить, радість чи печаль,

В акордах фарб моїх гармонію любові?

Поет точно помітив головну рису творчості Шаповалова: який би настрій не передавав художник, головне в його полотнах ота невичерпна гармонія любові – до життя, краси, природи.

Роботи Сергія Шаповалова зберігаються в музеях і приватних колекціях України, США, Іспанії, Ізраїлю, прикрашають стіни квартир його друзів і шанувальників у Кропивницькому. Його картини продаються на лондонських аукціонах «Крісті» і «Сотбіс». А сам він живе у рідній Аджамці, за два десятки кілометрів від обласного центру, у хаті з вікнами на всі чотири сторони, «щоб усе було видно», у подвір’ї без паркану, засадженому квітами.

Броніслав КУМАНСЬКИЙ

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here