ПРЕМІЯ ІМЕНІ АРСЕНІЯ ТАРКОВСЬКОГО: ПРЕСТИЖНИЙ ПРИЗ ЧИ ПОДАРУНОК ДРУГУ?

Готуючи цей матеріал, я поцікавився у декількох знайомих з розряду інтелектуалів та й ще завзятих юзерів, що їм відомо про міську літературну премію імені Арсенія Тарковського. Виявилося, два з десяти чули, що таку започатковано, без подробиць. Те саме запитав у кількох перехожих на вулиці. Жоден не відповів. Тож тепер запитую у вас, шановні упорядники, діячі міського органу культури: «Для кого і навіщо засновано премію імені шанованого усією літературною громадськістю поета-земляка?» 

Як на мене, вона мала стати трендом, який уславить наше місто, і престижним призом для обдарованих письменників. Вона мала викликати позитивний резонанс. А викликала когнітивний дисонанс. Тому що усі події, пов’язані з її заснуванням, принципами Положення та порядком роботи конкурсної комісії і «церемонією» нагородження, знову залишили непрозорий шлейф, за яким ховаються кулуарність, гуртовщина, волюнтаризм.

Олександр Кердіваренко, член НСПУ, лауреат премії у номінації «Проза».

– Як ви сприйняли появу міської літературної премії імені Арсенія Тарковського?

– Це мене трохи здивувало… Мені так подумалось, що в Україні є свої особистості, ім’ям яких можна було скористатись. Я не в тому сенсі, що хтось більше талановитий, а хтось менше, хтось більше гідний, а хтось менше. Просто хотілося, щоб це був український письменник.

– Премію отримала ваша книга «Ключі від раю». За Положенням місяць мало проходити її обговорення у пресі. Чи вам відомо, як воно проходило? Вас ознайомили з рецензіями на неї?

– Я нікуди не ходив. І особисто нічого не чув. Тільки чув відголоски… Позитивні.

– Ви задоволені результатом?

– Звичайно. Я вдячний усім, хто має до цього стосунок. Вдячний за високу оцінку.

– Як ви вважаєте, наскільки прозорим був цей конкурс? Це стосується складу конкурсної комісії, громадського обговорення творів тощо.

– Мене на премію висувала обласна письменницька організація. Більше я нічого не знаю. У мене немає ніяких претензій.

– Наскільки ви обізнані з творчістю Арсенія Тарковського?

– Я багато читав його творів. Мені подобається їх образність, філософічна спрямованість, глибина думки. Я навіть переклав українською декілька його віршів.

– Ви читали Положення?

– Ні.

– Тоді, скажіть, будь ласка, це справедливо, що на конкурс допускалися твори лише українською мовою?

– Не можу сказати так категорично. А загалом, якщо враховувати історію, культурні й родинні стосунки, то двомовність потрібна, як це і відбувається у багатьох країнах Заходу.

Наталія Бідненко, член НСПУ, лауреат премії у номінації «Поезія».

– Як ви ставитесь до рішення засновників проводити конкурс лише українською мовою? Чи не є таке обмеження порушенням прав і свобод громадян України, зокрема свободи творчості?

– Під час вручення премії ми спілкувалися з Володимиром Кобзарем, і ось його пряма мова: «Я націоналіст. Але я не згоден, що письменники, які позиціонують себе українськими письменниками, але пишуть російською, не можуть брати участь у конкурсі!» Я цілком поділяю його думку. І у відділі культури, куди я здавала документи на конкурс, теж про це говорила, ще у квітні.

– Чи потрібна прозорість при обранні складу конкурсної комісії, а також під час її роботи?

– Складу конкурсної комісії не знаю. А щодо прозорості обрання, а також прозорості під час роботи не знаю, зазвичай журі працює без сторонніх… Але маю особисту думку: в ній повинно бути більше літераторів, які могли б кваліфіковано оцінювати конкурсні роботи.

– Чи ознайомлені ви з рецензіями членів конкурсної комісії чи хоча б з матеріалами обговорення вашої книги у місцевих ЗМІ, як то зазначено у Положенні?

– Я прочитала рецензію Станіслава Янчукова на свою книжку. Але ж він не член комісії. Та й взагалі я не дуже в курсі цих нюансів…

– Як ви вважаєте, чи отримав би Арсеній Тарковський  премію імені Тарковського за таких умов? Чи вас влаштовує цей абсурд?

– Звичайно, якби конкурс був двомовним, премія була б у Тарковського. Річ у тім, що в проекті Положення, поданого від обласної організації НСПУ, конкурс передбачався двомовним. Спілкуючись з Володимиром Кобзарем, ми зійшлися на тому, що в Положення треба внести зміни щодо двомовності. Сподіваюся, що здоровий глузд все ж таки візьме гору і наступний конкурс буде двомовним.

Павло Чорний, письменник, номінант на премію.

– Чому ви взяли участь у конкурсі? Чим були мотивовані?

– Насамперед я зі своїми колегами понад десять років намагаюся покращити ситуацію з місцевими літературними преміями (в першу чергу Маланюка та Яновського): критикую, вношу обґрунтовані пропозиції, виступаю у пресі, на телебаченні, беру участь у дискусіях тощо. Як горохом об стінку… Щиро вдячний Тамарі Саміляк – директору видавництва «Імекс-ЛТД», яка висунула мене на конкурс, за віру в мене та нашу «Татову книжку».

– Які результати  вашого «моніторингу»?

– Протягом усього часу, від моєї заявки до нагородження переможців, я жодним чином не втручався у перебіг подій. В результаті маю поставити організаторам декілька запитань:

  1. Хто був у журі й чому не оприлюднений його склад?
  2. Чому в пресі не з’явилися рецензії творів, як це заявлено в Положенні про премію?
  3. За якими критеріями обиралися твори-переможці?
  4. Чому на 15 червня не були оголошені переможці?
  5. Чому місце й час церемонії нагородження були утаємничені від номінантів і від громадськості?
  6. Чи коректно приймати заявки на участь, а потім нагороджувати номінантів, які й не народилися і не мешкають в нашому місті (премія ж міська)?

Отже, не мені у Сірка очі позичати… Де прозорість конкурсу, де елементарна повага до його учасників? Я, власне, хотів бути на церемонії підбиття підсумків та нагородженні переможців, щоб привітати своїх колег по цеху. Наприклад, Наталію Бідненко, з якою я давно знайомий, слідкую за її творчістю й не сумнівався в її перемозі.

– Отже, ваші пропозиції.

– Учасникам конкурсу, які не перемогли, можна було б вручити хоча б дипломи, як це робиться в інших цивілізованих містах, сказати їм кілька теплих слів, адже вони підтримали премію своєю участю, та й мотивація їхня, я переконаний, не зводиться до отримання грошової частини. Літератори здебільшого люди високоорганізовані, але амбітні, сенситивні, надчутливі, вразливі.

Особисто я, в подібному брати участь вже не буду.

Від редакції. Задля об’єктивності та дотримання балансу думок декілька членів журі отримали від автора цих рядків запрошення висловити власну думку щодо викладеного та відповісти на поставлені вище запитання. На момент, коли цей матеріал готувався до друку, відповіді редакція не отримала. Але пропозиція залишається в силі, редакція готова надати членам журі премії ім. Тарковського можливість висловити свою позицію у будь-який час.

Роман ЛЮБАРСЬКИЙ

Напишіть відгук