МИЛОСЕРДЯ – ЦЕ ДІЯ

Милосердя – діяльне прагнення допомогти кожному, хто має в цьому потребу. Це є втіленням високої любові до ближніх. У християнському віровченні обов’язком кожної людини визначено такі милосердні вчинки: голодного нагодувати, спраглого напоїти, голого одягнути, недужого відвідати, померлого поховати. Вияв духовного милосердя – це добра порада. Милосердя ґрунтується на таких якостях, як чуйність, уважність, доброзичливість і несумісне з пихою, байдужістю, брутальністю.
Немає більш високого шляху, ніж шлях милосердя, і пройти цим шляхом може лише смиренний і лагідний. Такий шлях обрав для себе Володимир Лєбєдєв, створивши понад три роки тому у Кропивницькому громадську організацію Молодіжний Форум «Милосердя».
А до цього він самотужки своїм коштом годував кількох безхатченків у дворі на вулиці Волкова. Потім приєднався до іншої команди, якою керував сусід-бізнесмен. Почав розвозити разом з цими волонтерами їжу у різні куточки міста. Проте, окрім їжі звичайної, пропонував людям, які потрапили у складні життєві обставини, їжу духовну. Ні, Володимир не нав’язував релігійну літературу чи певні постулати віровчення, як це часто роблять на вулицях представники деяких конфесій. Він просто вів розмову по душах. І люди відгукувалися. Такими безпосередніми бесідами, живою зацікавленістю в їхніх долях хлопцю вдалося привернути їх до .

Головна місія, яку виконує Володимир, змінити поведінку, змінити спосіб життя, а можливо і світогляд тих, хто з різних причин зневірився в собі та в людях, втратив ціннісні орієнтири. Перший досвід тривалих контактів приніс наступний результат. Одну людину Володимиру вдалося відправити у реабілітаційний центр, другу – на лікування у туберкульозний диспансер, а третя не схотіла робити свій вибір і згодом померла на вулиці.
«Це були люди віком від 25 до 40 років, – розповідає В. Лєбєдєв, – і тоді я подумав: якщо вдасться врятувати хоча б двох-трьох, це буде добра справа. Нещодавно до мене підійшов чоловік і нагадав: “Пам’ятаєш, ви приходили до нас взимку, коли ми відігрівалися у еменесівському наметі. Я тоді був не в своїй тарілці. І кожен ваш приїзд, кожна розмова допомагала мені замислитись, підштовхували до рішення змінити цю ситуацію. Коли намет згорнули, я так і зробив”. Нині він повернувся у сім’ю, знайшов роботу. Такі зустрічі надихають мене працювати далі. Якщо ти знаєш, що врятував хоч одну загублену душу, ти жив не даремно».

Потім той бізнесмен, навколо якого крутилася вся ця справа, запропонував Володимиру взяти її у свої руки. А до цього ще додав півбудинку, комунальні витрати за який узяв на себе. (Пізніше він зізнався Володимиру: «Я думав ти протримаєшся максимум кілька місяців, а потім усе покинеш».) Однак те помешкання треба було ще довести до ладу, упорядкувати і всередині, і знадвору. Протягом двох років цим займалася команда волонтерів Молодіжного Форуму «Милосердя». Тепер на ву

лиці Преображенській, 37 «А», окрім обідів, нужденні можуть отримати чисті речі, засоби гігієни, мають можливість помитися і підстригтися.
«Коли вони виходили з душу, вдягали чистий одяг, обідали, а потім після бесіди раптом розуміли, що їм повертатися на вулиці, на смітники, у люки і теплотраси, тут і наставав перелом. Перелом у свідомості. Слава Богу, люди почали мінятися», – розповідає Володимир Гусєв.
Поступово частина завсідників еменесівського намету перекочувала у «Теплий дім» чи «Дім милосердя», як тепер називають облаштований для уражених груп населення притулок. Адже атмосфера у наметі, на думку Володимира, дуже нездорова: «Це схоже на тюрму, куди зібрали усіх проблемних. А вони вирішують свої проблеми за допомогою ножів та матюків», – говорить він. Тут же у «Домі милосердя» вони поступово, крок за кроком, рятують і тіло, і душу.

Не все одразу складалося у тій справі, що розпочав Володимир. Як він вважає, на шляху до добра, до доброчинності завжди лежать якісь труднощі. Через певний час господар будинку повідомив, що збирається його продавати. Однак за підтримки представників різних церков і добрих людей будинок було викуплено. І команда з 20 волонтерів взялася за ремонт і переобладнання приміщення. Нині вони створили тут справжню домашню атмосферу. Тут можна знайти їжу та отримати нічліг на кілька днів. Все утримується в гарному санітарному стані. Тут можна розмістити максимум дев’ять осіб.
Деякі з тих, кого хлопці забирають просто з вулиці за дзвінком з «Гарячої лінії», потребують ретельного лікування. Тому їм надають первинну допомогу, миють, переодягають і відвозять у соціальний реабілітаційний центр або у лікарню. До того ж оплачують їхнє лікування чи перебування у реабілітаційному центрі, вносячи так звані «благодійні внески».

«Що потрібно, окрім коштів, щоб займатися такою роботою?», – запитав я у Володимира. «Терпіння і смиренність, – відповів він. – Прикладами для мене у цьому є мати Тереза і Оскар Шиндлер».
Більшість з тих, хто приходить з вулиці, вважають, що дім милосердя утримується за рахунок якихось державних субсидій, що всі послуги, які тут надають, безкоштовні. Так, вони насправді безкоштовні для людей, які потрапили у скрутне становище і певний час перебувають тут. Однак, рахунки за воду, газ та електроенергію (до речі, не маленькі, особливо у зимовий час) оплачуються благодійниками. Ці кошти надходять з різних джерел. Їх треба уміти збирати і поповнювати. Тому люди повинні зрозуміти: це – тимчасовий притулок. Максимальний термін перебування у ньому кілька днів, а для жінок з дітьми один тиждень

«Хто може розраховувати на вашу допомогу?», – запитав я у Володимира. Відповідь була така: «Малозабезпечені багатодітні сім’ї, діти-сироти, безхатченки або ті, кого вигнали з дому, алко- і наркозалежні люди. А втім, ми почали ще допомагати самотнім людям похилого віку, привозимо їжу, прибираємо на подвір’ї».

Як на мене, найдивовижніше навіть не те, що «Милосердя» надає допомогу нужденним, а те, що у такі складні часи Володимиру вдалося створити міжконфесійну громадську організацію, що об’єднала представників майже усіх церков і конфесій, а також атеїстів. Кістяк цієї команди приблизно десять осіб. Іноді на різного роду акції долучається ще стільки ж. До речі, дізнавшись про цей досвід форуму «Милосердя», його вже стали використовувати у Києві, Краматорську, Одесі.

Наслідуючи заповіді Божі, Володимир не впадає в принаду гордині. Йому це взагалі чуже. Закінчуючи спілкування з ним, я почув наостанок: «Я б хотів, щоб більше лунало “Дім милосердя”, а не Вова Лєбєдєв». Іще він попросив опублікувати телефон «Гарячої лінії»: 073-007-007-8.

Роман ЛЮБАРСЬКИЙ

Конкурс журналістських матеріалів “Поспішай творити добро” ініційований “Благодійним фондом Олександра Шевченка” та Українським журналістським фондом.

 

Напишіть відгук