ТАРАС КОСТАНЧУК: «УКРАЇНСЬКА ПОЛІТИКА ПОТРЕБУЄ НОВИХ ОБЛИЧ»

0
614
views

Минулого тижня під час візиту до Кропивницького голова Всеукраїнського об’єднання учасників АТО Тарас Костанчук заявив про створення нової політичної сили.

Останні десять років Тарас Костанчук займається юридичною практикою. Після повернення із зони бойових дій у листопаді 2014-го він разом із бойовими побратимами створив Всеукраїнську громадську організацію учасників АТО «Справедливість». На початку 2015-го заснував «Іловайське братерство», а рік потому – благодійну організацію «Справедливість», яка допомагає пораненим військовим і ветеранам АТО, родинам загиблих і безвісти зниклих, а також дітям учасників бойових дій. Минулого тижня Тарас Костанчук завітав до Кропивницького та розповів про подальші плани в українській політиці.

– Це ваш перший візит до обласного центру Кіровоградщини?

– Ні, в Кропивницькому я вже бував: зустрічався тут зі своїми друзями, побратимами. Наприклад, в 2015-2016 роках я сюди навідувався, коли побратими з батальйону, які на той час вже демобілізувалися, створювали тут громадську організацію.

– Ви учасник бойових дій на сході України. Чому після демобілізації вирішили захищати права атовців на мирній території?

– Ми пережили страшні моменти війни. Багато воїнів загинуло в Іловайському котлі, під Дебальцевим. Я вважаю, що потрібно зробити все можливе й для тих, хто залишився в живих, хто повернувся звідти. Особливо активна фаза була в 2014 та 2015 роках, коли учасникам бойових дій потрібна була допомога в адаптації до мирних умов, соціальній реабілітації. Тож як ми свого часу взялися за зброю, щоб боронити Батьківщину, так і після взялися за те, щоб допомагати нашим воїнам. Мені простіше: я старший за віком, сам з Києва. Я легше переніс адаптацію. Але багато побратимів зовсім молоді. Багато хто не лише пройшов через бойові дії, втратив здоров’я, друзів, а й втратив житло на території східних областей, яка ще не підконтрольна Україні. І ось, пройшовши через війну, полон, вони залишилися без нічого: без домівки, в статусі внутрішньо переміщеної особи в своїй державі. Коли я ставлю себе на їхнє місце, то в мене волосся стає дибки. Тому ми створили реабілітаційний центр – місце, де можуть певний час перебувати такі люди. Пізніше нам вдалося розселити їх своїми силами: допомогли фінансово у купівлі квартир та будинків.

У 2016-2017 роках стало трохи легше – пройшла активна фаза. Хлопці заспокоїлися, відійшли від жахів війни, знайшли стабільну роботу або започаткували власну справу. Але водночас почали задумуватися і про загальнодержавні речі: що треба робити для захисту країни вже в мирному житті? Як стати учасником тих змін, на які пересічні українці та світ так чекають?

Тим більше, що зміни, які потребує наша держава, вимагають Європа, Сполучені Штати Америки – тобто наші союзники. Але я вважаю, що в Україні не потрібні системні зміни – треба міняти всю систему. Звичайно, є винятки: є люди, які готові до реформ, борються за них. І серед депутатів, і серед держслужбовців. Але більшість тих, хто наче й декларує «Ми хочемо в Європу», насправді діями доводять протилежне. Мабуть, вони за Європу у власному будинку, в особистих можливостях та перевагах, а не в самій системі державного управління та законодавства. В тій же Європі чи Японії, наприклад, прискіпливо слідкують за статками держслужбовців. Людина має не лише декларувати свої статки, а й відповідати за ті надбання, які за заробітну плату просто не могла б придбати. Цього ми маємо досягти: коли люди при владі розуміють, хто і навіщо їх цією владою наділив. Коли зловживання не просто заборонені законом, а за це правопорушники відбувають відповідне покарання. Політики мають перейматися своєю репутацією. Чому в Європейському Союзі працівник міністерства, суду, якому оголосили підозру у правопорушенні, складає свої повноваження на час розслідування? Важко уявити, щоб в ЄС, куди ми прагнемо, політична особа або держслужбовець міг дозволити собі якісь шовіністські висловлювання, був спійманий на хабарі або інакше заплямував свою репутацію і не вибачився публічно чи не склав свої повноваження.

– Саме тому ви вирішили піти в політику: щоб змінити систему?

– Я звик заробляти гроші самостійно, своєю справою. Я ніколи б не рвався у владу заради грошей. Я приватний підприємець. Тож в фінансовому плані забезпечення свого життя звик розраховувати на власні сили, на свою роботу. Треба розуміти, що людина при владі має бути чесною та чистою, без плям на репутації. Тому до влади треба привести нових людей, які готові змінювати країну на краще. При цьому в них має бути особиста зацікавленість в цьому, але не як бізнесменів, а як громадян України, які хочуть жити тут, готові будувати кращу державу.

– Тобто ви хочете заснувати власну політичну партію?

– Так. У нашій організації, яка діє по всій країні, можна налічити близько двох тисяч активістів. Та це військово-патріотична діяльність: ми не займаємося власне політикою. Ми докучали держслужбовцям, щоб ті виконували свої обов’язки, працювали в сфері соціальної справедливості. Але ще з кінця минулого року замислилися і про політичну діяльність. Адже бачимо, що хоч і з’являються начебто нові політичні партії, та там – вже давно знайомі обличчя. Тож в нас є задум об’єднатися, створити політичну силу, до лав якої увійдуть тільки патріоти України, тільки громадські діячі, волонтери, і ніхто з діючих та попередніх політиків. Нас багато – лише учасників АТО близько 300 тисяч. У нас тисячі волонтерів, які вміють згуртувати людей, готові продавати навіть власне майно заради спільного успіху країни. У нас чимало активних громадських діячів, які ніколи політикою не займалися. Які допомагали і допомагають українцям на фронті, борються зі свавіллям деяких чиновників. Тому ми кажемо: давайте спробуємо об’єднати таких людей в одну політичну силу і привести до влади.

Але тут також є проблема: в нас настільки спаплюжили ім’я політика в Україні, що люди не хочуть цим займатися. В Європі політик – це професія. Якщо людина там йде в політику, то це означає, що вона готова займатися добробутом держави, просувати свої ідеї, має політичні погляди та напрацювання. А в нас досі живе стереотип, що якщо політика – то це бруд, якщо політик – то негідник. Тому і зародилася ідея створити політичну силу, де будуть зовсім нові обличчя. Яку представлятимуть ті, хто довів, що готовий віддати свої статки, своє здоров’я і навіть життя заради добробуту України. Лише так ми зламаємо цей стереотип. Лише так зможемо змінити систему в країні – змінити на краще.

Ірина ТРЕБУНСЬКИХ

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here