ПАТІТ РАССУВАН: ПРО РЕВОЛЮЦІЮ, БУДДИЗМ ТА ТРАНСГЕНДЕРНИХ ЛЮДЕЙ

0
631
views

Виявляється, в Таїланді можна знайти ресторани з українськими стравами і навіть відзначити День незалежності України з традиційним колоритом.

Про це кореспондентці «НС» розповів 21-річний студент з Таїланду Патіт Рассуван, або, як він представляється при знайомстві, Біл. Він приїхав до Кропивницького, щоб практикувати англійську разом з дорослими та дітьми, навчитися лідерським якостям, дізнатися про українську культуру та розповісти про свою. Це вже вдруге в обласний центр Кропивницький з’їжджалися іноземці, щоб навчити українців англійської, поспілкуватися про важливі речі під час навчання та не менш важливі – під час дружніх посиденьок у кафе. Це звичайні студенти, які хочуть отримати новий корисний досвід, цікаві знайомства та просто подорожувати світом. Все це – в рамках однієї з програм АIESEC. Патіт Рассуван ексклюзивно для читачів «Народного слова» розповів про враження від міст Кропивницького та Києва, про релігію і політику та про мовні бар’єри.

– А чому не Патіт, а Біл?

– Це щось на кшталт нікнейму, псевдо. Такий нікнейм мені дав мій батько. Таїландці зазвичай використовують нікнейми, коли представляються, – вони коротші та легші для вимови. На офіційному рівні ми представляємося повним ім’ям. В нас є лише ім’я та прізвище, ніяких по батькові, а для друзів та близьких – нікнейм. Але ж тайські імена складно вимовляти, тим паче, що зараз модні довгі імена. Старше покоління, можливо, років сорок тому, мало коротші імена, з одного-двох складів. А з часом кількість складів збільшується. Наприклад, мій двоюрідний брат, який народився дев’ять років тому, отримав ім’я Сонавісінгхонг.

– Це твоя перша подорож за кордон?

– Ні, вже друга. Вперше за кордон я вирушив як турист у Лаос. Щоб поїхати, відкладав гроші близько трьох років.

– Ти вивчаєш англійську в університеті?

– Вивчав англійську лише як предмет у школі. Найважча для мене граматика, тож фокусувався на лексиці. Коли мені було 15-16 років, працював помічником гіда. Тож для мене це була класна практика англійської. Також вважаю, що вивчати англійську корисно, переглядаючи серіали, читаючи книжки англійською. Тоді вивчаєш мову глибше. Наприклад, я дивлюся зараз серіал CSI: Crime Scene Investigation («CSI: Місце злочину»), старий вже фільм про поліцейських.

Загалом вивчаю право в університеті в Бангкоку, хочу стати державним діячем. Але відчуваю, що моя інтровертність може стати мені на заваді. Тобто мені зручно вільний час проводити з книжкою вдома. Я люблю читати новини та документальні книги з історії. Але хочу бути більш соціально активним. Саме тому став учасником цієї програми – це як виклик самому собі.

– Як справляєшся із мовним бар’єром? Наприклад, в кафе?

– Я постійно у вас ходжу в кафе. Можу читати деякі букви кирилицею, але не дуже добре. І не завжди у закладах знаходиться офіціант, який володіє англійською. Тож доводиться шукати вихід із становища. Якось офіціант не міг зрозуміти, що я хочу, то я знайшов фотографію страви в Інтернеті та показав йому – ось так і порозумілися.

– А чому сам нічого тут не готуєш?

– Я та ще декілька волонтерів-іноземців живемо не у місцевій родині вдома, а у будинку на кшталт гуртожитку (притулок для тих, хто опинився у скруті, – «Дім милосердя» у Кропивницькому –  Авт.). Кухня там спільна, тому готувати незручно. У цей дім приходять люди, які просять у нас грошей, їжі. Можливо, вони думають, що якщо ми іноземці, то маємо багато грошей, та це не так. Але ваш волонтер Володимир Лебедев залучав нас до акцій: ми готували та роздавали їжу, одяг бідним людям.

– Наші страви відмінні від тайських?

– Так. Я куштував вареники, мені до смаку. І у нас є цікаві національні страви. Наприклад, суп «том ям кунг» – смачний та гострий. В нас багато гострих страв. В одному з ресторанів у Кропивницькому я замовив до курятини гострий соус. Він був смачним, але недостатньо гострим, як для таїландця. Оскільки моя країна розташована на півостровах, ми їмо багато морепродуктів. Полюбляємо рибний та гострий соуси – особливо в одній страві. В нашій національній кухні переважає рис. Це як хліб для українців. А ось власне хліб в нашій країні не такий дешевий, як тут. Тож ми не так часто його їмо.

– Які культурні відмінності між українцями та таїландцями тобі впали у вічі?

– У нас не прийнято, щоб хлопець з дівчиною тримались за руки, обнімалися чи цілувалися на публіці. Хіба що вони одружені. Але відвертий прояв почуттів у нас не схвалюється. Навіть якщо друзі обіймаються або тримаються за руки, деякі можуть осудити їх – але це зазвичай старші люди з консервативними поглядами. Тут же на вулицях люди багато обіймаються, тримаються за руки – і я думаю, що це круто.

– Водночас Таїланд вважається доволі ліберальною країною. Наприклад, саме в Таїланді роблять найкращі хірургічні операції по зміні статі. Навіть існує стереотип, що в самій країні можна зустріти багато людей, які змінили свою стать – трансгендерних жінок та чоловіків. Чи це так?

– Насправді в Таїланді є чимало представників ЛГБТ-спільноти (лесбійки, геї, бісексуали та трансгендерні люди). У нас людей не засуджують за їхню сексуальну орієнтацію чи гендерну ідентичність, тому немає сенсу ховатися чи боятися через це. Гомосексуальні відносини легалізували ще з 1956 року. Є закон, який забороняє будь-яку дискримінацію через сексуальну орієнтацію. Але водночас одностатеві шлюби чи якісь юридично оформлені партнерства в нас не ухвалені, а трансгендерні люди стикаються з дискримінацією, наприклад, при прийомі на роботу. Тож маємо цікавий контраст: у нас є консервативні погляди щодо виявлення почуттів публічно, але одночасно менше упереджень щодо людей ЛГБТ-спільноти. Так, одностатеві пари не мають права вступати у шлюб, та при цьому закохані проводять шлюбні церемонії. Хоч це не має юридичної сили, але поліція не переслідує їх за це. Можливо, в майбутньому закон щодо шлюбу буде змінено і він не буде дискримінаційним.

– А як щодо релігії?

– Мабуть, дев’яносто відсотків таїландців – буддисти, і я в тому числі. Деякі кажуть, що буддисти не вірять в бога. Будда – це людина, реальна постать, але легендарна. Він був принцом в індійському місті. Він покинув палац та пішов у гори медитувати. Будда приніс вчення, що всі народжуються, ростуть, старіють та помирають – і це норма, це цикл життя. Він вчить, що якщо ти хочеш досягти успіху, ти маєш бути ввічливим, вірити в себе. Коли в нас є проблеми, то в першу чергу треба не просити в молитвах про її вирішення, а визначити причину цієї проблеми. Наприклад, я бідний – чому я бідний? Може, тому, що всі гроші витрачаю на їжу? По-друге, треба зрозуміти, як вийти із цієї ситуації. Звісно, всі люди іноді моляться про вирішення якоїсь проблеми. Але буддисти не вірять в якесь божественне чудо, яке врятує, в манну небесну.

Ми віримо, що смерть – це не кінець всього, а лише нове переродження. Ким ти станеш в наступному житті, залежить від твоїх дій у цьому – це і є карма. Те, що ти робиш у цьому світі, повернеться до тебе. Хоча буддизм і оголошений державною релігією, всі таїландці мають повне право на вільне віросповідання. Існує обмеження тільки для королів: у тайській Конституції записано, що королі повинні бути буддистами, але при цьому покровителями і захисниками всіх релігій. Ми не боремося з іншими віруваннями. Сам буддизм має декілька розгалужень, декілька видів. Я не люблю, коли змішують релігію і політику, кажуть, що одна релігія краща чи правильніша за іншу.

– Що вразило в Україні?

– У вас багато спусків та підйомів у містах. У нас рівніший ландшафт. Також мене вразив дорожній рух в Україні. У вас менше машин, особливо у Кропивницькому. До того ж у нас пішоходу, переходячи дорогу, доводиться дивитися по сторонах – навіть якщо горить «зелений». Адже не факт, що водій зупиниться та пропустить. Тому на дорогах у нас небезпечно – трапляється, що і пішоходи, і водії можуть почати рух на «жовтий» одночасно.

У вас більше полюбляють ходити пішки. Наприклад, від мовного центру «Жираф», де проходили заняття з дітьми, до «Дому милосердя» приблизно півтора кілометра. То таїландці в такому випадку брали б машину або їхали б муніципальним транспортом. А в Кропивницькому на це кажуть: «Та скільки тут! Пройтися хвилин двадцять!». Можливо, це пов’язано з високими цінами на пальне – так мені місцеві пояснювали. І це не тільки в Кропивницькому, в Києві так само.

– То ти бував у Києві?

– Двічі! Спершу перед тим, як приїхати до Кропивницького. Я жив у хостелі чотири дні – це дуже дешево. В одній кімнаті зі мною жив хлопець Роман. Він розмовляє українською та російською, тож я вивчив декілька фраз. Але ось англійську, а тим паче тайську він не знає. Тож ми розумілися трохи завдяки жестам, іноді через мову. Цей хостел розташований неподалік Майдану – і це перше історичне місце, яке я відвідав в Україні. Потім до мене причепився хлопець з двома птахами. Він посадив їх на мене та почав фотографувати, а я не міг зрозуміти, що коїться. Після він сказав, що я винен йому 100 гривень – по 50 за кожну пташку.

– Ти мав би заплатити, якби замовив в нього свої фото. А так не треба було давати гроші!

– Це я вже потім зрозумів. Але я так розгубився, що віддав йому сто гривень. Та то нічого – в мене і гірші пригоди тут ставалися. Наприклад, в Кропивницькому в «Домі милосердя» до нашої кімнати зайшов п’яний агресивний чоловік. Добре, що тоді з нами була місцева організаторка, яка викликала поліцію та його забрали.

Вдруге я приїхав до Києва вже разом з іншими волонтерами на екскурсію, на два дні.

– Ти назвав Майдан Незалежності історичним місцем. Маєш на увазі революційні події в Україні в кінці 2013 – на початку 2014 років?

– Так. Я бачив у новинах, що Україна не захотіла вступати в союз з Росією, через що був анексований Крим та тривають військові дії на Донбасі. Хоч Росія і заперечує, що там є її війська. В нашій країні в новинах багато розповідали про це. В ці роки в нас також були революційні події. У 2013 році сталася політична криза: в Бангкоці одні люди виступали за чинну владу, інші проти неї. Спочатку це були мирні протести. Та наприкінці листопада мітингуючі заблокували декілька державних установ. В перших числах грудня почалися сутички між протестуючими, багатьох було поранено, чотири людини загинули. Заявили про розпуск парламенту, дострокові перевибори. Власне військовий переворот відбувся 22 червня 2014 року. В результаті перевороту екс-прем’єр Таїланду Їнглак Чинават покинула країну, було припинено дію Конституції, заарештовані деякі політичні діячі, розігнані табори протестуючих, розпустили сенат – верхню палату парламенту Таїланду. В результаті було сформовано перехідний уряд і прийнята нова Конституція.

Тож ситуації в наших країнах були в дечому схожі. В наших новинах часто звучала інформація про події на Майдані Незалежності, адже їх порівнювали з тим, що коїлося у нас.

– То в України та Таїланду багато чого спільного!

– Справді, ми добре знаємо, що таке Україна. В Таїланді є потужна українська діаспора, а саме в місті Паттайя. Там проводять святкові заходи до українських державних свят – з вашим національним колоритом. Також в цьому місті є представники з Росії, серед яких багато з російської мафії. Їм легше вести справи з Таїланду. Свого часу тут було багато американців: під час війни у В’єтнамі тут дислокувалася американська армія. А коли Радянський Союз розпався, то сюди приїхали мешканці Росії та України.

– За чим сумуватимеш найбільше?

– Тут мені сподобалося працювати з дітьми. Вони дуже жваві та галасливі, чомусь люблять мене – і це класно. Їм так хочеться розмовляти зі мною, тож вони намагаються розмовляти англійською. Думаю, що коли повернуся у свою країну, я дуже сумуватиму за ними!

Ірина ТРЕБУНСЬКИХ

Фото Ігоря Демчука

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here