«МИСТЕЦЬКІ ФАНТАЗІЇ ВОЛОДИМИРА КИР’ЯНОВА»

Під такою назвою минулого тижня в обласному художньому музеї було відкрито посмертну виставку творів нашого самобутнього художника, який рік тому відійшов у вічність.

Володимир Кир’янов народився у Кіровограді 15 березня 1951 року. З дитинства виявляв різнобічні здібності – до музики, до літератури та технічної творчості. Він шукав себе, своє справжнє призначення, тому після закінчення школи поміняв кілька навчальних закладів. Остаточний вибір він зробив у середині 1970-х років, зупинившись на образотворчому факультеті Ленінградського інституту театру, музики та кінематографії імені А.Луначарського. З часом Володимир Кир’янов став одним з найяскравіших виразників радянського андеграунду. То був виклик системі «соціалістичного реалізму», яка примушувала художника не виходити за певні рамки.

Проте треба подивитися правді у вічі: на той час одначе ніхто, крім сім’ї, друзів та знайомих, не знав такого художника. Лише 1992 року його талант був підтверджений статусом члена Національної спілки художників України.

Самобутнє творче «Я» нашого майстра виявило себе у численних карикатурах, шаржах, гумористичних малюнках, книжкових ілюстраціях, комп’ютерній графіці тощо. Переважна більшість його робіт відкриває нам світ фантасмагорій, де панують гротеск, сарказм, самоіронія. Де концентрація художніх образів і символів  часом настільки висока, що вдумливому глядачу стає не по собі. Адже при їх розкодуванні перед нами постає безстороння картина: з часів Босха і Гойї людина, на жаль, мало змінилася. В моральному і духовному сенсі… Можливо, повторюся, але їх філософський підтекст зовсім не налаштовує на оптимізм. Подвійні стандарти працюють й понині. І «маленькій» людині, навіть з великим творчим потенціалом у такому світі, як і раніше, жити незатишно, принизливо, соромно.

У повсякденному житті усьому цьому Володимир Кир’янов протиставляв гумор та іронію, музику та поезію. Ось як його згадує художник Ігор Смичек: «Коли Володя телефонував або ми випадково зустрічалися на вулиці, в першу чергу лунало: “Новий анекдотик”. Він без цього не міг. Бо попри все був життєрадісною людиною. Взагалі ж великий вплив на нього зробили кіровоградські художники Валерій Нетребенко та Інна Варгачова, які були дещо старші і мали академічну освіту. У їхньому помешканні, де на веранді стояв рояль, часто збиралися молоді художники, поети, музиканти, розмовляли про мистецтво, обговорювали нові альбоми та події, читали вірші, співали, слухали музику. Володя теж. Він грав на гітарі та виконував свої пісні».

Цю тему продовжив заслужений художник України Андрій Надєждін: «Це були непересічні особистості… Володимир Кир’янов, Григорій Гнатюк, Олесь Голосій…  Це все художники, які поки що як “терра інкогніта”. Але ми їх знаємо, знаємо про їхню творчість, життя. Ми повинні писати, розповідати, відкривати якомога більше. Володимир Кир’янов – людина з іронічним поглядом на життя. Його твори часто розглядаються як головоломки. Хоча вони досить ясні, якщо знати той пласт культури, який стояв за ним».

Одними з перших, хто підтримав творчі пошуки художника і надав свої площі для виставки, були працівники відділу мистецтв ОУНБ ім. Чижевського. Про це розповіла завідувачка цього відділу Світлана Ушакова: «Володимир Кир’янов з кінця 1980-х років знайшов у нас прихисток. У нас були гарні товариські стосунки. Ми розуміли, що художник потребує підтримки однодумців. А він розумів, що його цінують… У нього дуже велика мистецька спадщина. І треба, щоби знайшлася людина, яка б її досліджувала і описувала».

Отже, маємо подякувати працівникам обласного художнього музею за проведену роботу. І сподіваємося, що за їх підтримкою чи клопотанням згодом з’явиться альбом, де будуть зібрані й описані усі мистецькі фантазії Володимира Кир’янова.

Роман ЛЮБАРСЬКИЙ

Фото Ігоря Демчука

Напишіть відгук