ОСТАННІЙ МОНУМЕНТАЛІСТ РОДЕНІВСЬКОЇ ШКОЛИ

0
2478
views
ОСТАННІЙ МОНУМЕНТАЛІСТ РОДЕНІВСЬКОЇ ШКОЛИ. Віктор Френчко. Фото Ігоря Демчука.

Як відомо, Сальвадор Далі, крім того що був чудовим художником і скульптором, був також і майстром епатажу. Таким чином він себе просував. Але так зможе далеко не кожен навіть сучасний менеджер.

Це до того, що часом талановиті люди ледве зводять кінці з кінцями, а так собі художники прориваються, тому що роблять, наприклад, якийсь шокуючий рекламний трюк чи йдуть в услужіння владі.  Внаслідок чого стають відомими.

Герой цієї статті – людина дуже скромна. Він воліє більше копирсатися у глині, працювати з гіпсом, з каменем, ніж ходити на виставки, презентації чи по владних кабінетах. Коли дозволяє здоров’я, він днює і ночує в майстерні, працюючи над замовленнями, прагнучи віднайти найвиразнішу форму, найліпший ракурс. Наш герой – скульптор Віктор Френчко.

Латинське слово «sculpere» перекладається як «вирізати, висікати», що дуже точно описує специфіку роботи скульптора по каменю або по дереву. Віктор Васильович сам неначе витесаний з каменю. Попри поважний вік, в його руках відчувається залізна міць, а в очах, особливо коли він працює, юнацький запал.

Створення скульптури – це тривалий творчий процес.  При цьому скульптор застосовує у своїй справі безліч технічних прийомів.  Він працює з різними інструментами і обладнанням, але його найголовніше знаряддя – руки. Руки у Віктора Васильовича дивовижні. Це не тільки сильні, це – мислячі руки. Їм підвладний будь-який матеріал, будь-яка творча ідея.

Скульптор – це художник, який працює у тривимірному просторі. І це, повірте, непросто. Щоб створити певний об’єкт об’ємно-просторової форми, треба його перш за все побачити, відчути у цьому просторі. Для цього слід мати багату творчу уяву, добре розвинені художні здібності, почуття смаку, зорову пам’ять, хороший окомір, гнучкість пальців і твердість рук. А ще – знати безліч інших речей: закони архітектури, анатомію людини, побудову рослин і квітів, орнаменталістику тощо.

Все це Віктор Френчко отримав під час навчання на скульптурному факультеті Київського державного художнього інституту в майстерні народного художника СРСР, академіка Академії мистецтв СРСР М. Г. Лисенка (1906—1972). До речі, Віктор Френчко став останнім 106-м учнем Михайла Лисенка, який навчався у Леонори Блох, яка у свою чергу студіювала у французького скульптора кінця ХІХ – початку XX століття Огюста Родена. Отже, його можна сміливо назвати останнім монументалістом роденівської школи.

Створення скульптури може забрати не один рік, тому скульптору також не обійтися без терпіння, посидючості та фізичної витривалості. Щодо часового виміру, тобто часу, витраченого на створення замовних робіт, тут Віктору Васильовичу немає рівних. На кожну він витрачає від двох до чотирьох місяців, залежно від наявності матеріалу та фінансування. Його працелюбність і працездатність неперевершені – майстерня на Дворцовій стала його другою домівкою.

Як відомо, першою роботою Віктора Френчка в Кіровограді стала участь у спорудженні пам’ятника-меморіалу червонозорівцям, тобто робітникам заводу «Червона зірка», що захищали Батьківщину у роки Другої світової війни. Якось маестро розповів мені, що до того, як його залучили до цього проекту, скульптор Аркадій Мацієвський двічі возив у Київ ескізи та креслення меморіалу на затвердження художньої ради, стільки ж їх не приймали. З його ж легкої руки новий проект було затверджено одразу.

Взагалі ж найпершою великою скульптурною композицією митця була дипломна робота «Борці», яку він створив у майстерні М.Г.Лисенка. На жаль, на пам’ять про неї збереглося лише фото. Це дуже виразна монументальна робота, що передає стан борців під час двобою у кращих традиціях еллінського мистецтва.

Великі, гарні проекти ніколи не даються легко… Кілька разів мені довелося спостерігати, як працює Віктор Френчко. І на етапі ескізу, і вже в матеріалі. Іноді, коли щось не ладиться, – похмурий, частіше – дуже зосереджений, але завжди – привітний, якщо не словами, то одним лише поглядом він може дати зрозуміти, щоб не заважали. І ти розумієш, що художнику потрібно щось подолати, помучитися, пошукати варіанти, розглянути тему з усіх боків, перш ніж вийде досягти бажаного результату. Так, часом цей процес буває болісним. Але коли митець нарешті заглиблюється в тему, коли намацає образ, і ти спостерігаєш, як з хаосу з’являється твір, ти розумієш інше: творець поступово одухотворяється і починає насолоджуватися самим процесом творення. «Моя муза – це сама моя робота», – часто говорить скульптор.

Проте колись юний студент з села Підзамочок Бучачського району Тернопільської області досить жорстко відстоював своє право супроводжувати від і до гуртожитку музу на ім’я Людмила. Через це навіть кілька разів мав «бесіду» з Володимиром Талашком, котрий мешкав поверхом нижче. «А той чи погано сприймав попередження чи просто забував, – розповідає Віктор Васильович. – Тому якось у футбольному матчі між командами акторів та скульпторів довелося «випадково» промазати по м’ячу і втрапити по ногах майбутньому Петлюрі з фільму “На вістрі меча”».

До речі, з тієї ж бесіди з митцем я дізнався, що починаючи з Київської державної художньої школи імені Т.Г. Шевченка і до закінчення вишу наш герой щороку обирався старостою і фізоргом. І у десантники відібрали його через відмінний стан здоров’я. (За час служби Віктор Васильович зробив вісім стрибків з парашутом). Нині трохи підводять ноги, але майстер, підлікувавшись, одразу повертається до роботи. Адже замовлення треба виконувати у призначений строк. І часто буває, що він дуже стислий. Як, наприклад, для виготовлення меморіальної дошки до 100-річчя з дня народження Василя Сухомлинського, над якою наразі працює скульптор.

За 42 роки творчої роботи Віктор Френчко створив десятки бюстів, пам’ятних знаків і пам’ятників та близько 30 меморіальних дощок. Серед них пам’ятники захиснику Вітчизни (козаку Сірку) у селі Торговиця Новоархангельського району, козаку Головку – засновнику с. Головківка Олександрійського району, стела «Надія Тобілевич-Тарковська» в державному заповіднику-музеї І. Карпенка-Карого «Хутір Надія», погруддя поета і борця за незалежність України Євгена Маланюка в Новоархангельську та академіка Костянтина Скрябіна – в Новомиргороді. А також меморіальні дошки Олександру Пушкіну, Арсенію Тарковському, Юлію Мейтусу, Семену Тютюшкіну, Самуїлу Вайсенбергу, Миколі Смоленчуку, Наталії Ленгауер та багатьом іншим.

Таких, як він, в Україні насправді залишилось обмаль. Названий вже Київський виш випускає щороку лише п’ять-шість скульпторів. Інші не мають такої спеціальності. До того ж у нинішньої учнівської молоді вона не користується популярністю. На жаль, її більше цікавлять фінанси і менеджмент.

Віктор Васильович – учасник багатьох республіканських та обласних художніх виставок, лауреат обласної премії у сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна в номінації «Національна традиція», член Національної спілки художників. А нещодавно він став ще й першим лауреатом міської художньої премії імені Бориса Вінтенка.

Вітаємо!

Роман ЛЮБАРСЬКИЙ

Фото Ігоря Демчука

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here