ЛЮДИ КІРОВОГРАДЩИНИ: МАЙЖЕ 60 РОКІВ У МЕДИЦИНІ

0
3993
views

Тихий літній ранок. Поспішаю на перший рейс автобуса до обласного центру. На півдорозі наздоганяю Олександра Васильовича Жука, який працює лікарем-отоларингологом у центральній районній лікарні.

Привітавшись, запитую:

— Куди ви так рано?

— До Кропивницького треба.

Знаю цього жвавого чоловіка давно. Лікувався не раз у нього. Тепер дітей і внуків моїх, якщо треба, оглядає, консультує, лікує. Та й живемо майже поруч — я у чотириповерхівці на вулиці Гайворонській, а він — у власному будинку на вулиці Подільській, на якому красується табличка: “Тут живе почесний громадянин міста Гайворона Жук Олександр Васильович”.

Придбавши у касі автовокзалу квитки, всідаємось в автобусі поруч, і Олександр Васильович пояснює мету своєї поїздки. Він уже два роки очолює районну організацію Партії пенсіонерів України, тож бере участь у прийнятті обласною організацією важливих рішень. А сьогодні він їде на з’їзд обласної організації.

Розмова в автобусі під час його руху, коли більшість пасажирів дрімають, не зовсім комфортна, тож мій співрозмовник теж вмостився зручніше, щоб хоч трішечки поспати. Мене ж сон не брав, і я став згадувати, як їхав з Жуком у поїзді Вінниця – Гайворон.

Я зустрівся з Олександром Васильовичем на вінницькому вокзалі. Як з’ясувалося у розмові, він був на ювілейній зустрічі лікарів ХХІV випуску Вінницького державного медичного інституту М.Пирогова, нині Національного медуніверситету ім. М.Пирогова.

В поїзді їхали в одному купе. Спілкувались усі шість годин до самого Гайворона.

Олександр Васильович розповів багато цікавого.

— Я і мої однокурсники закінчили навчання в 1961 році, – говорив він. – За 55 років, які минули з того часу, багато моїх однокурсників відійшли за межу вічності. Чимало не могли приїхати з різних причин. Тож на зустріч в університет прибуло лише 24 однокурсники. Цікавими були спогади, розповіді про життя кожного. Олександр Васильович згадував, як йому працювалось, що йому вдалося зробити корисного для міста Гайворона і району. Отримавши за направленням інституту посаду дільничного терапевта райполіклініки, він за сумісництвом виконував обов’язки терапевта-ординатора залізничної лікарні. До пізнього вечора ходив по місту на виклики до хворих. Тричі на місяць ще й чергував у Хащуватській районній лікарні. Під час одного з них пізнього вечора до лікарні, після інспекторської перевірки в сусідніх районах, приїхала начальник Кіровоградського обласного управління охорони здоров’я М.Дацкевич з членами комісії. І черговий лікар не розгубився – дав вичерпні відповіді на всі запитання гостей. Саме ця зустріч стала важливим фактором у подальшій лікарській роботі О.Жука.

Незабаром його призначили головним лікарем райполіклініки. Вона розташовувалась у пристосованому приміщенні. В ньому не вистачало кабінетів для лікарів. Тож дехто із них працювали в дві зміни, у деяких кабінетах розташовувались по два-три фахівці. І головний лікар почав шукати шляхи для розширення закладу. Домовився з керівництвом промкомбінату про передачу райполіклініці приміщення, яке було на стадії забудови під столярний цех і розташовувалось у центрі міста біля перехрестя двох центральних вулиць (нині це вулиці Василя Стуса та Центральна). Після проведеної добудови в ньому розмістились дитяча консультація, яка раніше розташовувалась в старому приміщенні поряд з туберкульозним кабінетом, та дитяча молочна кухня. З часом дитячу консультацію та дитячу молочну кухню визнали за рейтингом кращими в області.

У райполіклініці стало дещо просторіше, але чимало незручностей залишилось. Робота лікарів ускладнювалась тим, що стаціонар райлікарні був за вісім кілометрів у селі Хащувате. Про те, щоб збудувати ЦРЛ у райцентрі, ніхто й мови не вів.

У 1965 році по відновленні Гайворонського району після хрущовського укрупнення районів постало питання призначення головного лікаря району. І начальник обласного управління охорони здоров’я запропонувала цю посаду О.Жуку. Він деякий час згоди не давав, а прийняв пропозицію лише після того, як обласне керівництво пообіцяло підтримку в організації будівництва в райцентрі центральної районної лікарні і виділило для району санітарний автомобіль. Але час ішов, а проблема не вирішувалась. І хто знає, скільки б ще так тягнулось, якби в область не приїхала комісія ЦК Компартії і Ради Міністрів України для підготовки питання розвитку охорони здоров’я в Кіровоградській області. Був член комісії і в нашому районі. О.Жук попросив його показати в доповідній довідці реальний стан справ і внести в проект відповідної постанови конкретний пункт – збудувати в районному центрі лікарню. І такий пункт був у відповідній постанові. Але й після її оприлюднення справи не поліпшувались. Про будівництво ЦРЛ у Гайвороні заговорили аж у 1969 році після обласної партійної конференції. О.Жук, будучи головним лікарем району, був її делегатом і, послухавши звіт першого секретаря обкому КПУ, написав до президії конференції записку, в якій вказав, що в доповіді дуже мало сказано про медицину, навіть не згадана Постанова ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР про роботу закладів охорони здоров’я в Кіровоградській області, в якій є пункт про будівництво центральної районної лікарні в Гайвороні. І попросив слова. Виступити йому не дали, зате твердо пообіцяли, що займуться питанням будівництва лікарні. І в третьому кварталі 1969 року спорудження лікарні розпочалась.

О.В. Жук досить цікаво розповідав про хід будівельних робіт і вирішення багатьох проблем, що виникали. Адже нове просторе приміщення необхідно було вкомплектувати обладнанням, кадрами. І ці важливі питання вирішувались при його безпосередній участі. Він встановив зв’язки з фінансовими органами, які розподіляють бюджетні кошти, з різними благодійними фондами, відділами міністерств і відомств і з їхньою допомогою вкомплектував лікарню медичним обладнанням, меблями та м’яким інвентарем. Добився, що Гайворонська ЦРЛ стала базовим закладом для проходження практики студентами медучилищ та медичних інститутів. Турбувався про виділення для лікарів житла. І кадровий потенціал став оновлюватись.

Працюючи з 1965 по 1998 рік з невеликими перервами на навчання головним лікарем району, Олександр Васильович не просто видавав розпорядження і контролював їх виконання. Він ще й займався створенням матеріально-технічної бази медицини в районі. Був організатором будівництва в Гайвороні приміщень дитячої консультації і молочної кухні, районної санітарно-епідеміологічної станції та її бактеорологічної лабораторії. Збудовано приміщення для неврологічного відділення на базі Хащуватської дільничної лікарні, зміцнено базу Заваллівської дільничної лікарні.

Хоча посада головного лікаря району забирала багато часу для вирішення господарських, фінансових і кадрових питань, О.Жук не залишав лікарської практики. В 1972 році він погодився на дворічне навчання у спеціальній клінічній ординатурі на кафедрі хвороб вуха, горла і носа Київського національного медичного університету. Він набув там багато не тільки важливих теоретичних знань, а й практичних навиків лікування хвороб вуха, горла і носа, проведення складних хірургічних операцій. Він читав лекції у медичному училищі, надавав практичну допомогу іноземним студентам, членам туристичних делегацій, працівникам дипломатичних посольств і консульств. Серед його пацієнтів були й працівники Ради Міністрів України, урядів інших країн. Спілкування з такими людьми розширило кругозір лікаря, сприяло встановленню знайомств, які залишили приємні спогади. Саме під враженнями від них і з новими знаннями і практичними навиками О.Жук і почав працювати отоларингологом у райполіклініці і центральній районній лікарні. За роки роботи він виконав понад 12 тисяч отоларингічних хірургічних операцій з успішними результатами. Надав поліклінічну допомогу більш як 500 тисячам пацієнтів. Багато корисного, передового привозив із лікарських форумів, адже був делегатом V, VII і VIII з’їздів отоларингологів України та ІХ Всесоюзного з’їзду фахівців цієї галузі медицини. Він і після виходу на пенсію в 1998 році продовжує працювати. І нині не тільки веде прийом хворих, а за необхідності надає їм хірургічну допомогу.

Олександр Васильович Жук веде активну громадську роботу. Він 12 разів обирався депутатом обласної, районної та Гайворонської міської рад. Допомагав і допомагає вирішувати практичні питання в соціально-культурній сфері. За його активної депутатської участі було побудовано терапевтичний корпус центральної районної лікарні, збудовано стоматологічну поліклініку, відділення “Ощадбанку”, зведено восьми-квартирний житловий будинок для працівників міліції тощо.

Він виконує обов’язки першого заступника голови ради районної організації ветеранів України. Разом з головою ради Миколою Семеновичем Рябокучмою планує роботу громадської організації, бере участь у різних заходах. Зокрема, широко пропагує мету і наслідки пенсійної і медичної реформ. Нині очолює районну організацію Партії пенсіонерів України. Два представники його політичної сили зараз є депутатами районної ради. Сам він разом із депутатом В.Баранюком представляє Партію пенсіонерів України у міській раді. Турбується про поліпшення медичного обслуговування населення, благоустрою міста.

За багаторічну плідну роботу, значний особистий внесок у розвиток медицини в районі, високий лікарський професіоналізм, впровадження в практику роботи нових організаційно-методичних форм роботи, сучасних досягнень у лікуванні хворих, за активну громадську діяльність Олександра Васильовича Жука відзначено орденом “Знак Пошани” та двома медалями, знаком “Відмінник охорони здоров’я України”, відзнаками органів влади і місцевого самоврядування області і району. А найбільша нагорода для нього — повага і вдячність людей. Саме завдяки цьому він хоч і на пенсії, але продовжує працювати. До нього по допомогу звертаються і дорослі, і діти. І не має значення — на роботі він чи вдома. Він завжди відгукується на перше звернення. Якщо це не робочий день чи час, все одно на виклик прийде допомогти хворому. Якщо потрібне невідкладне хірургічне втручання, у будь-який час доби їде в лікарню.

Як не дякувати такій людині, такому спеціалісту? Цими днями Олександр Васильович — у центрі уваги його численних вдячних пацієнтів і колег, адміністрації і профкому районного територіального медичного об’єднання, керівників району і управління охорони здоров’я облдержадміністрації. Адже ж прийшов іще один його ювілей — 80-літній. Усі бажають йому здоров’я й наснаги, активного довголіття, щоб нести людям добро, дарувати здоров’я.

Віктор НЕЗБЖИЦЬКИЙ, заслужений журналіст України

Фото Леоніда МАСЛІКОВА

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here