ВІЛ­ДІАГНОЗ: ЯК ЖИТИ ДАЛІ

0
509
views

В Україні наразі впроваджується проект Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) HealthLink: «Прискорення зусиль з протидії ВІЛ/СНІД в Україні». Цей проект вартістю 22 млн доларів діє з 2017 року, реалізується благодійною організацією «100% життя» (мережа ЛЖВ) в партнерстві з Альянсом громадського здоров’я та за підтримки держави.

Цьогоріч вісім пілотних медичних закладів на Кіровоградщині доєднаються до проекту. Як це відбуватиметься, яка мета проекту та чому США виділяє на це гроші – розповів координатор проекту HealthLink в Кіровоградській області Дмитро Корольков.

– Метою проекту є прискорити подолання епідемії вірусу імунодефіциту людини за допомогою швидкого і безпечного тестування на ВІЛ та подальшого лікування. Наприклад, за перший рік проекту в Україні тестування на ВІЛ пройшли близько 50 тисяч українців.

– Так невже це справді епідемія в Україні?

– Так. За інформацією вітчизняного Центру громадського здоров’я МОЗ, на початок 2018 року в Україні проживало 244 000 людей з ВІЛ різного віку, а на обліку в медичних закладах перебувало 141 371 ВІЛ-позитивних. При цьому у 66 відсотках випадків ВІЛ передається саме статевим шляхом. За даними Об’єднаної програми ООН з ВІЛ/СНІДу, понад сто тисяч ВІЛ-позитивних людей в Україні ще не знають про свій статус. Однією з головних проблем є недостатні обсяги тестування.

У нас також епідемія туберкульозу, яка часто пов’язана з вірусом. Адже це захворювання в першу чергу пов’язано зі зниженням імунітету.

– З якими медичними закладами працюєте в рамках проекту та в чому ця співпраця полягає?

– У рамках проекту обрано вісім пілотних лікарень на Кіровоградщині: центральні міські лікарні в Кропивницькому та Помічній, центральні районні лікарні в Добровеличківському, Маловисківському, Світловодському, Новомиргородському, Бобринецькому, Кіровоградському районах. Проект передбачає декілька направлень. По-перше, ми передаємо закладу безкоштовні швидкі тести для тих, у кого є підозра на ВІЛ-інфекцію. По-друге, якщо з’ясується, що людина ВІЛ-позитивна, тоді підключається наш соціальний працівник. Він буквально бере цю людину за руку і проходить разом з нею всі необхідні етапи. Це і психологічна допомога: заспокоїти людину, пояснити ситуацію, перспективи, необхідність лікування, гігієнічні особливості, проговорити, як краще про це повідомити рідним та близьким. Також ми надаємо юридичну допомогу. Наприклад, якщо у людини виникають проблеми на роботі або хтось всупереч закону надав розголосу ВІЛ-статусу людини – в нас є юристи, які безкоштовно консультують у подібних випадках. Це юристи мережі ЛЖВ, які мають досвід захисту прав ВІЛ-позитивних людей. Тож допомагаємо закладу виявити ВІЛ-позитивну людину, надати їй інформаційну, психологічну та юридичну підтримку і поставити її на лікування.

– Чому так важливо мати соцпрацівника у лікарні?

– Його завдання – пояснити, що ВІЛ не вирок. І пояснювати це слід не лише пацієнтові лікарні, а й медичному персоналу. Соцпрацівник спілкується з лікарями, медсестрами, щоб побороти стигматизацію та дискримінацію щодо ВІЛ-інфікованих людей. Адже в лікарнях мають бути соціальні працівники. Крім того, у лікаря великі черги, медсестри теж мають купу роботи, а коли пацієнт дізнається про такий діагноз, то медперсонал зазвичай не знаходить часу, щоб все це пояснити йому. А коли людина не отримує вичерпну інформацію, вона звертається до Інтернету. А там вже можна знайти такі методи самолікування, що не лише не допомагають, а можуть ще й зашкодити.

Також ми проводимо безкоштовні тренінги для медичного персоналу.

– Невже у людей досі існують стигми щодо ВІЛ-інфекції? Тим паче у лікарів?

– На жаль, так. Якщо ми попросимо будь-кого уявити собі ВІЛ-інфіковану людину, то уява почне домальовувати, що це ін’єкційний наркоман, працівник секс-бізнесу… Словом, людина, яка веде аморальний спосіб життя. Але насправді отакі люди з груп ризику проходять перевірку на ВІЛ-інфекцію доволі часто в рамках інших програм. Але ж нас є велика кількість необстежених, які не входять до групи ризику. Тому важливо розуміти, що інфікуватися ВІЛ може будь-хто, незалежно від соціального статусу.

Для лікарів стигматизація призводить до того, що навіть при наявності у пацієнта всіх симптомів медик не призначає тестування на ВІЛ, бо вважає, що, наприклад, поважна людина не може захворіти на це.

– Раніше лікування ВІЛ означало купу медикаментів щодня, побічні ефекти. Як зараз проходить лікування ВІЛ в Україні?

– Вже зараз купу міфів про ВІЛ спростовано. Люди знають, що з ВІЛ можна прожити десятки років повноцінно, без проблем у праці, домашньому побуті. Схеми лікування підбираються лікарем індивідуально. Наприклад, нещодавно мені телефонувала соцпрацівниця з району та казала, що її пацієнтові призначили одну пігулку на день. Зараз препарати мають значно меншу кількість побічних дій. Зрозуміло, що ефективних медичних препаратів, які зовсім не мають побічних дій, не існує. Але все зводиться до спрощення схем, створюються комбіновані препарати. Єдина вимога – приймати пігулки строго по визначених годинах, щоб постійно підтримувати певний рівень препарату в крові. Так, лікування триває все життя, але саме завдяки лікуванню це життя продовжується на десятки років.

Коли людина отримує правильне антиретровірусне лікування, то вона фактично стає безпечною для оточуючих, для свого сексуального партнера, може народжувати здорових дітей. Справа в тому, що кількість вірусних часток у крові ВІЛ-позитивної людини, яка приймає антиретровірусну терапію, зменшується, і вона може жити абсолютно повноцінно. Є пари, їх називають дискордантними: це коли один партнер ВІЛ-позитивний, а інший ні. І вони спокійно живуть разом, дотримуючись мінімальних правил, планують та народжують дітей.

– Скільки коштує лікування ВІЛ?

– Всі медикаменти для лікування ВІЛ в Україні видаються безкоштовно. І це аргумент проти ще одного міфу, який був поширений ще десять років тому: що ВІЛ-інфекції не існує, що це вигадка фармакологічних компаній. Як медик можу запевнити, вірус імунодефіциту існує, а на пацієнтах ніхто не наживається, адже медикаменти видаються безкоштовно. Щодо тренінгів для медиків, роботи соцпрацівника – все це надається також безкоштовно, за рахунок Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). У нас вже відбулося чотири тренінги з основ консультування і тестування на ВІЛ-інфекцію. З подолання стигми та дискримінації, пов’язаних з ВІЛ, заплановано вісім тренінгів, з яких шість проведено. І знаєте, спочатку людей було важко зібрати на ці тренінги, та вже зараз у нас немає проблем із заявками.

– У чому зацікавленість USAID виділяти на це кошти для України?

– Будь-якого іммігранта в тій же Америці при перших  симптомах перевіряють на туберкульоз та ВІЛ. Адже насправді попередити поширення ВІЛ набагато економніше для держави, ніж лікувати своїх громадян. Тому нам виділяють гроші, щоб навчити боротися з епідемією. Адже ВІЛ не знає кордонів, не вибирає за соціальним статусом, національністю чи сексуальною орієнтацією. Та це фінансування не буде вічним: через деякий час міжнародні донори перестануть вкладати кошти в подібні проекти. І в наших інтересах вже зараз максимально отримати досвід боротьби з ВІЛ, подолати епідемію, стигматизацію та стереотипізацію.

– Чи є наразі результати проекту?

– Так, вже наприкінці серпня та у вересні ми зафіксували збільшення протестованих осіб, а отже й виявлених ВІЛ-позитивних людей. І ці люди отримують своєчасне лікування.

– Тобто вісім медичних закладів, які вже долучилися до проекту, є пілотними. Це означає, що будуть долучатися й інші?

– У рамках проекту ми хочемо показати і лікарням, і місцевим органам влади важливість роботи соціального працівника. Те, як можна боротися з епідемією ВІЛ, які є дієві засоби. За цей час наше суспільство має позбутися стереотипів щодо цього захворювання.

Загалом проект розрахований на п’ять років, але розбитий на проектні роки.  І по закінченні кожного року проводиться оцінка ефективності. А вже від оцінки залежить, чи продовжуватиметься робота з пілотними лікарнями далі. Зараз наша мережа ЛЖВ приймає заявки і від інших медичних закладів на участь у проекті. І загалом ми завжди готові допомогти, посприяти, навчити.

Ірина ТРЕБУНСЬКИХ

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here