Минулого вівторка вулицями Кропивницького знову марширували Українські Січові Стрільці. Ця часткова реконструкція подій сторічної давнини стала складовою проекту «Галичина і Подніпров’я 1918-2018. Відновлення національних зв’язків», який реалізується Івано-Франківським академічним обласним українським музично-драматичним театром ім. І.Франка за підтримки Українського культурного фонду.
Як відомо, Український добровольчий легіон УСС був сформований 1914 року на Галичині. Під час перебування на теренах нашої області у червні – жовтні 1918 року Українські Січові Стрільці проводили широку культурно-просвітницьку роботу, втілюючи власним прикладом ідею соборності та національної єдності. Протягом цього часу в місті та на Єлисаветчині активно гастролювала мобільна концертна бригада УСС (оркестр, хор і театр), яка працювала разом з місцевим гуртком «Просвіти». Дослідники цих подій зазначають, що вояки УСС створили атмосферу взаємної довіри та дружби з місцевим населенням.
Цю традицію нині відновили і продовжили актори-франківці. І хоча вони прибули на залізничний вокзал із запізненням і не у потягу, а у суперсучасному автобусі ФК «Зірка», гостей містяни зустрічали радо, гостинно, з цікавістю розглядаючи їхні однострої. Вони крокували нашими вулицями з піснями, що лунали тут 100 років тому, під марші власного оркестру та духового оркестру 3-го полку. Під час маршу гості зробили кілька знаменних зупинок. Перша пов’язана з приміщенням земського реального училища, де на той час, на думку деяких місцевих істориків, розташовувався штаб легіону УСС, а нині – Інженерний коледж ЦНТУ. Друга відбулася на Театральній площі, тому що наші корифеї були в пошані й на Західній Україні. Третя – біля пам’ятної дошки на вулиці Шульгиних. Остання – біля пам’ятника Володимиру Винниченку, де відбувся імпровізований мітинг.
Тут керівник проекту, директор і художній керівник Івано-Франківського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. І.Франка, актор і режисер, народний артист України Ростислав Держипільський, зокрема, сказав: «До того моменту, коли ми не почали йти, я не вірив, що та божевільна ідея, яка рік тому прийшла мені в голову і якою, дякувати Богу, мені вдалося заразити наш колектив і тих людей, які нам допомагають, здійснюється. А почалося з того, коли рік тому ми були на фестивалі «Кропивницький» і попросили, щоб нам зробили екскурсію на Хутір Надія, де я вперше почув, що через рік, тобто зараз, буде 100 років, як наші предки перебували тут. Далі нам розказали, яке відбулося єднання, любов і, на мою думку, прозріння, що ми – один народ, одна нація, яку віками штучно ділили і пробують зараз ділити. Але їм це не вдасться. Тоді народилася ідея приїхати сюди і зробити реконструкцію. Але, чесно скажу, я не ставив собі за мету зробити таку… бутафорську реконструкцію.
Для мене це реконструкція наших душ, наших взаємин. І ось це, на мою думку, почало відбуватися. Слова, сказані нашим полковником, чітко одне в одне, які й були 100 років тому, коли прибули сюди Січові стрільці. І пролунав гімн, як він тоді лунав, і першою піснею «Ой у лузі червона калина» теж почався цей марш. Ми таким чином, друзі, потрапили в інший вимір, в інший простір, або з’єднали ці різні виміри, і знов у черговий раз доводимо, що ми одна нація, яка заслуговує на процвітання. Таким сьогоднішнім спільним кроком ми робимо дуже великий внесок у майбутнє.
Якщо покопатися у біографіях учасників нашої делегації, можна багато знайти, хто з предків де бував. Але тиждень тому, коли я сказав татові, що їду у Кропивницький, він розповів, що у тому легіоні Січових Стрільців у 1918 році був рідний брат його мами, моєї бабусі Андрій Олійник, який потім не повернувся, і ми не знаємо, загинув він тут чи в іншому місці. Вважаю, що випадкових речей, випадкових зустрічей в житті не буває. І те, що ми сьогодні тут, ‒ це данина нас усіх цій чудовій землі, яка народила і тримає таку чудову націю”.
Того ж дня у приміщенні Центральноукраїнського державного педагогічного університету відбулися прес-конференція та круглий стіл на тему «Популяризація ідеї духовної єдності в культурному різноманітті Центральної та Західної України». Отже, сьогодні, коли наша країна переживає складні часи, як ніколи раніше важливим є національне єднання та діалог між регіонами. Події 100-річної давнини – це реальний приклад такого діалогу і розбудови єдиної мультикультурної держави зі спільними духовними цінностями.
Про вистави, які даватимуть франківці у Кропивницькому, та ексклюзивні інтерв’ю з гостями читайте у наступних номерах “НС”.
Роман ЛЮБАРСЬКИЙ
Фото Ігоря Демчука