ЄВФРОСИНА, АБО ПЕРШЕ КОХАННЯ КОРИФЕЯ

На початку травня 1975 року на Хутір Надія приїхали онуки Івана Тобілевича: з Чехословаччини – Іван Студнічка, з Києва – Назар, з Ленінграда – Галина Тобілевичі. Їх зустрічав брат Андрій з родиною.

Зібравшись разом, почали пригадувати часи, коли всі вони жили на Хуторі Надія. Згадали й про те, як тато розповідав про першу дівчину діда Івана, з якою той познайомився в Бобринці. Звали дівчину Євфросиною, жила вона в селі Карлюгівка.

У Карлюгівці жила тітка Євфросини, Марія Волошина, яка прожила 107 років (1873 – 1980). Від неї я й записала сердечні  таємниці Євфросини.

Дівчина часто приходила до своєї тітки, розповідала їй про свою тяжку долю та про велике кохання до Івана Тобілевича.

Євфросина жила з мамою в Карлюгівці. Жили дуже бідно, тому  вона найнялась до попа наймичкою в Бобринець. Одного разу дівчина мила вікна у попівському будинку й заспівала пісню. Та так гарно, що співом привернула увагу прохожого парубка. Він щиро подякував за пісню, сказав, що його звуть Іваном. Вона посміхнулася і сказала: «Я Євфросина». Так вони познайомились.

Дівчина була дуже гарна, мала чорні довгі коси, сині очі. Вони почали зустрічатися. Але захворіла її мама і  благала дочку швидше повернутись додому,  до Карлюгівки.

Євфросина не встигла попередити про свій від`їзд Івана. Він приходив до попової оселі, та йому сказали, що дівчина  повернулась додому.

Пройшли роки. Іван Тобілевич у 1869 році одружився з Надією Тарковською. Євфросина, довідавшись про одруження Івана Карповича, плакала у розпачі. Але в душі бажала коханому щастя та мріяла ще хоча б раз зустрітися.

Але згодом і вона одружилася. Чоловік поїхав на заробітки і не повернувся. Євфросина тяжко працювала на своїй землі, яка межувала з Хутором Надія. Якось Іван Карпович, перебуваючи тоді на Хуторі Надія, почув галас з Карлюгівки і поспішив туди. Горіла хата – як виявилось, Євфросини.

Вони зустрілися поглядами. Але не міг він упізнати ту Євфросину, з якою зустрічався замолоду в Бобринці.  Вона була змарнілою та змученою працею. Серце у чоловіка защеміло: що ж доля робить з людини, чому вона така немилосердна?!

Згодом він напише п’єсу «Батькова казка» («Гріх і покаяння»), сюжет якої взяв зі свого життя та долі Євфросини.

Івана Карповича поховали 24 вересня 1907 р. Євфросина часто ходила на могилу Івана, завжди приносила квіти.

Про перше кохання Івана Тобілевича написала поетеса Ніна Бредихіна в книзі «Женьшеневий кущ»:

Двадцятий йде… Весна буяє,

І до кохання закликає.

Душі розрада, ніби світло –

Так перше почуття розквітло.

…Дівчину звали Євфросина.

Шістнадцять літ – іще дитина.

Вона у наймах працювала,

Дівочу долю марнувала.

Її блакитно-сині очі

Не раз, бувало, опівночі

У саму душу заглядали,

Та все пісень йому співали

Сумних–сумних. Відчула мати.

Та що синочкові казати?

Сама колись наймитувала

І горя в хазяїв зазнала.

А Євфросиночка співає,

Вона Івана теж кохає.

Мов соловейко, так виводить.

Іван же кожен вечір ходить

До Євфросини. І був радий

Освідчитися, але мати

У неї дуже захворіла

І повернутися веліла

Додому, якомога швидше.

Часи розлуки – усе ближче.

Й тут Євфросина заспівала

Про терен пісню, ту, що знала

Від матері «О, мій єдиний,

Коханий, милий, яснокрилий»…

Й таку любов тоді відчула

Душею й серцем, та збагнула:

«І думати про те негоже.

Прости, о милосердний Боже!

За нього буду я молитись,

Щоб ще хоч раз в житті зустрітись».

Спогади Марії Волошиної записані Валентиною Тобілевич 1972 року

Напишіть відгук