Нещодавно народнословців гостинно запрошувало на “Толоку” (див. №43 від 25.10) село Попельнасте (Олександрійський район). Познайомившись з місцевими мешканцями та керівництвом, ми були вражені їхньою активністю, небайдужістю, повагою до історії та бажанням зробити свою малу батьківщину успішною, затишною та красивою.
Читати також: «ЩОБ БУЛО ЖИТТЯ НІВРОКУ — ДО СУСІДА НА ТОЛОКУ!»
Голова Попельнастівської сільської ради Олег Волянський:
– Вирішувати проблему освітлення села я почав чи не найпершим в Олександрійському районі, ще у 2007 році. На сьогодні населений пункт освітлений на 100 відсотків. Тобто це вже не проблема. Дороги у межах села теж упорядковані. Нехай вони деінде латані-перелатані, але ям немає. Та дорога, що веде до села від траси, – це нині найбільша проблема. Але від Червоної Кам’янки до Травневого теж зроблено ямковий ремонт. У межах нашої сільради прокладено два кілометри якісної асфальтованої дороги. Наступного року ми плануємо виділити близько 10 мільйонів гривень на середній поточний ремонт ще чотирьох кілометрів дороги.
Відкрили сім років тому дитячий садочок. Тепер він один з кращих в районі. Ми забезпечуємо всі його потреби. Тут працює поки що одна змішана група, де виховується 30 дітей з нашого і сусідніх сіл. Я вважаю, що зміцнення оборони держави починається навіть не в першому класі – у дитячому садочку. Тому дуже серйозно ставлюся до освітньої реформи. Разом з директором і завучем школи ми розглянули усі варіанти вирішення цієї проблеми. Взяли за основу преміум-варіант, бо розуміємо: треба фінансувати все, що вимагає реформа, – від пазлів до комп’ютерів. Лише на один перший клас ми витратили 150 тисяч гривень. Маємо шкільний автобус у гарному технічному стані, побудували для нього гараж.
П’ять років тому ми поновили роботу сільського Будинку культури. Нині до нього із задоволенням ходять і діти, і молодь, і дорослі. Тут є оснащені всім необхідним тренажерний, більярдний та боксерський зали. Майбутніх боксерів виховує тут Дмитро Примак, майстер спорту, п’ятикратний чемпіон міста Києва, до того ж закінчив Київський державний інститут фізичної культури. Ми його оформили як тренера дитячо-юнацької спортивної школи і фінансуємо за субвенцією.
А ще у Будинку культури працюють танцювальний, вокальний та інші гуртки. Два роки тому створили вокально-інструментальний ансамбль і підійшли до цього з усіх боків професійно: придбали якісні інструменти, залучили талановитих музикантів.
Коли з війни повернулися шість наших героїв-атовців, ми вивчили їхні житлові умови. У двох вони були погані. Тому за рахунок бюджету сільради придбали і подарували їм житло. У нас не було лікаря. Щоб запросити сюди молодого спеціаліста, ми викупили будинок і зробили ремонт «під ключ». В ньому було передбачено все – від столової ложки до 3D телевізора. Я знайшов у Кривому Розі інтерна з Івано-Франківська, який проходив там практику, привіз сюди, показав будинок. І коли той через два місяці приїхав сюди з матір’ю, вона заплакала. Питаю, чому ви приїхали, син же не маленький, 26 років, а вона відповідає: «Приїхала, бо думала, може, треба побілити кімнату, а тепер дивлюся, наче в храм попала». Отже, наш сімейний лікар забезпечений усім. Усі комунальні послуги у цьому будинку сплачуються з нашого бюджету. Адже будинок поки що на балансі сільради. А лікарю поставили таку умову: одружуєшся, і на весілля ми тобі все це даруємо від громади. В лікарні проведено внутрішній і зовнішній ремонт, вона повністю забезпечена медичним обладнанням.
Як відомо, Попельнасте розташоване на відстані 60 кілометрів від районного центру. Це крайня точка Олександрійського району. Ми знаємо, що для створення ОТГ є певні вимоги, розроблені Кабінетом Міністрів України. Під жодні з них ми не підпадали. Але у нас було головне: бажання і дієві відповідальні люди. Тому цього року я, не чекаючи запрошень, ініціював на базі Попельнастівської сільради створення разом з Травневською і Долинською сільськими радами об’єднаної територіальної громади. Зрозуміло, спочатку досконало вивчив це питання, підрахував матеріально-технічну та фінансову частину сусідів і наші можливості плюс можливість допомоги Центру розвитку місцевого самоврядування. Виходячи з цього, ми провели кілька громадських слухань і прийняли рішення ініціювати створення такої громади. Відповідні документи передали в обласну державну адміністрацію. Дозволять чи знайдуть якісь бюрократичні перешкоди, побачимо. Коли я зайшов на сайт ЦВК, побачив, що ми в очікуванні виборів. Тобто де-факто ми вже ОТГ, а де-юре станемо, коли будуть проведені вибори голови ОТГ і депутатів, а саме 23 грудня. Впевнений, створення ОТГ надасть нам нові перспективи, розширить наші можливості, а в результаті покращить соціально-економічні умови життя селян.
Ветеран праці, колишня вчителька, народна майстриня, поетеса Лідія Грама:
– Я народилася у Попельнастому 1939 року. Тоді у нас тут було багато колгоспів. У колгоспі працювали мої батьки. У школу я ходила за п’ять кілометрів. Спочатку у семирічку, потім у десятирічку, що розташована у центрі села.
Пам’ятаю війну, пам’ятаю, як батька забирали на фронт, як він потім повернувся додому з багатьма пораненнями. Пам’ятаю, як після війни орали у степу коровами, як мама хліб пекла з половою, як затірку їли і маторженики. Після десятирічки я одразу вийшла заміж. У 1958 році народився син. За кілька місяців пішла працювати у колгосп. Робити доводилося багато – і буряки, і соняшник, і кукурудзу полоти, і солому скирдувати, а потім волами возити, і обліковцем працювати. Тоді ми мали обов’язково відпрацювати 240 вихододнів. Потім поступила на заочне відділення Криворізького педагогічного інституту. По закінченні перейшла у Попельнастівську середню школу і 28 років пропрацювала вчителькою початкових класів. Загальний стаж 37 років. Серед моїх колишніх учнів, а більшість з них поверталися у рідне село, і лікарі, і вчителі, і юристи, і медсестри, і хлібороби. До речі, і нинішній сільський голова.
Коли пішла на пенсію, щоб не сумувати, почала займатися вишивкою. Потім якось прочитала у районній газеті вірші Зінаїди Жванко, і вони мені дуже сподобались. Коли зустрілася з нею, висловила своє захоплення. А вона каже: «Спробуйте, гадаю, і у вас вийде». От і спробувала. Почали друкувати мене у «Сільському віснику». Пишу пейзажні, ліричні й патріотичні вірші. Попельнастому я присвятила вже не один вірш. Ось рядки з такого вірша: «Люблю своє село – душі моєї чисте джерело. Тут зачаровують і солов’ї піснями, й волошки сині, мак червоний між житами. Яка краса! Душею молодію і лицем. Тут пахне степом – ромашками, любистком, чабрецем».
Найголовніше для мене виразити у слові щирість, доброту, любов. Те саме я передаю, коли займаюся вишивкою. Тільки одних моїх рушників по всьому білому світі понад сорок. А у вишиванки одягла усю рідню, та ще й у культурно-освітній центр подарувала для експозиції.
Радію тому, що маю двох дітей, трьох онуків та п’ятьох правнуків.
Завідувачка Попельнастівської бібліотеки-філії, де працює вже п’ятнадцятий рік, Наталя Шкуратько:
– Бібліотека як така відкрилася у селі 1 березня 1952 року. Першою бібліотекаркою була Лілія Андріївна Рагуля.
Так складалися обставини, що бібліотека переїжджала з місця на місце багато разів. Вона розташовувалася то у пристосованих приміщеннях, то у сільській раді, то у колишній амбулаторії, останнім часом у сільському Будинку культури. На жаль, бібліотека зазнала пограбувань – на початку 1990-х років Будинок культури майже не працював. Тривалий час ми не могли підібрати приміщення. До 2017 року у нинішньому приміщенні працювали без ремонту і опалення. Тоді було прийнято рішення про створення в цій будівлі культурно-освітнього центру «Толока», проведено ремонт і всі необхідні роботи з обладнання приміщення й облаштування території. Нинішній дизайн ми придумали і втілили самі за активної участі нашого сільського голови Олега Волянського.
Нині книжковий фонд бібліотеки налічує 9500 примірників. Ними користуються 680 читачів, серед яких майже 90 дітей і 75 молодих людей. У нас є дитячий садочок, і діти з трирічного віку залучаються до книги. Коли мама приводить за ручку дитину, це я кажу з власного досвіду, можна бути впевненим, що та дитина буде ходити до бібліотеки і в подальшому.
На базі бібліотеки працює творча студія «Перевесло». Сюди приходять усі, хто бажає випробувати себе у поезії й прозі, і дорослі, й діти. Діти охоче беруть участь в усіх наших заходах. Школа поряд, тому взаємодія у нас добре налагоджена.
Художній керівник Будинку культури Михайло Ковальчук:
– Коли ми підходимо до нашого очільника, до Олега Володимировича, він завжди допомагає вирішити будь-яке питання. Треба мікрофон – буде мікрофон. Потрібен процесор для гітари чи струни, будь ласка. За його підтримки й розуміння культурних потреб ми за кошти сільради придбали найкращі професійні інструменти: саксофон американського виробництва, гітару «Фендер Стратокастер», суперкласну ударну установку. А концертний баян нам подарував наш земляк з Кропивницького Григорій Дрок.
Олег Волянський якось зазначив: «Працюємо за американським варіантом. Або робимо найкраще, або не робимо ніяк». Коли у нас будуть такі керівники, такі менеджери, ми змінимо життя на краще.
Він мені давно казав: «Давай створимо ВІА». Але тоді для цього не було достатньо гарних музикантів. А нещодавно, коли від нас пішов барабанщик, я перебрав п’ятьох, поки не знайшов Валеру Мажару. До нього в ансамбль прийшов талановитий гітарист Віктор Скік, який захищав нас на самому “передку” і повернувся зі служби у зоні АТО. Нещодавно ми разом написали пісню на його слова, яку повеземо на районний конкурс «Музичне доміно». У нас в ансамблі також співає священик церкви Івана Богослова отець Василій Посула. В ансамблі грає і моя дружина, вона класний баяніст, клавішник.
Тепер ми самодостатня громада. Я хочу змін, позитивних змін. Я був на Майдані, мій син був. Тому прагну змін у суспільстві, змін у країні. Бо ми ж – країна!
Вчитель, журналіст, лауреат обласної краєзнавчої премії імені Ястребова Валерій Жванко:
– За що я люблю Попельнасте?
Тут затишно, як в дитинстві, у бабусі… І в хаті, і надворі, і серед людей. Тут якась нутряна, глибинна тиша. Тут комфортно душі й тілу. І люди тут працьовиті.
Тут незаймана природа і первісний ландшафт. Така собі горизонтальна елегія з вмонтованими в неї ярами і дібровами. Таких метеликів, сніжинок і лебединого пір’я більше ніде не посилає небо. А які тут веселки – від краю до краю!
Тут виросли мої діти і наїздами ростуть онуки. Тут смачна вода і духмяні яблука. І я чую, як вони шелестять у листі, коли падають. І як шелестять крила птахів у повітрі.
Таку благодатну хвилю раніше я відчував тільки в трьох місцях. В Ечміадзині (резиденція Католікосу всіх вірмен), у Софіївському парку (о 4-й ранку) та в Домському соборі, коли звучить орган…
Тут мені і пишеться, і мріється, і спиться. Тут живеться затишно і плідно.
За те, що мрії збуваються, хочу подякувати Олегу Володимировичу. Без нього багато об’єктів у селі залишилися б руїнами. Реалізація мрій можлива тоді, коли об’єднуються соціально відповідальний бізнес, розумний і освічений адміністратор та ентузіасти, які народжують нові ідеї.
Матеріал підготував Роман ЛЮБАРСЬКИЙ
Фото Ігоря Демчука
