ВІД «БРАЙТ БУКС» ДО «ІМЕКС–ЛТД»

Минулий тиждень запам’ятається кропивничанам чималою кількістю книжкових презентацій. Серед них «Автопортрет з уяви» Володимира Яворівського, «Роки боротьби 1917-1922 рр. на Єлисаветчині. Український погляд. 1917-1918. Початок революційної стихії» колективу кіровоградських авторів, а також «Ті, хто не хотів помирати мовчки…» Світлани Орел.

Пензлики з вуха кота

Зустріч з лауреатом Національної премії ім. Т.Шевченка в галузі літератури Володимиром Яворівським відбулася у читальному залі обласної бібліотеки для юнацтва ім. Є.Маланюка. Проте сюди прийшли не лише школярі та студенти, а й представники усіх поколінь читацької аудиторії.

Володимир Олександрович нагадав, що він не стороння у нашому місті людина також у якості нардепа і політичного діяча. Потім сказав приємні слова на адресу давніх друзів по письменницькому цеху Григорія Клочека та Василя Бондаря.

Роман про дивовижну і трагічну долю художниці Катерини Білокур «Автопортрет з уяви» Володимир Яворівський написав ще у 1980 році. Київське видавництво «Брайт Букс» перевидало його напередодні нинішнього Львівського книжкового форуму. На обкладинці книги фрагмент картини Катерини Білокур «Квіти на жовтому тлі».

Як відомо, Катерина Білокур товаришувала з Павлом Тичиною та його дружиною. У свою чергу письменник вплинув на те, аби у Парижі відбулася виставка народної художниці. Допомагали у цьому академік Микола Бажан й письменник Олесь Гончар. Саме останній, за словами Володимира Яворівського, напучував його на написання такої книги.

«Це абсолютно унікальна постать в нашій українській історії. Ми сьогодні дошукуємося своєї власної історії. А історія наша опирається на дуже конкретних людей, на конкретні особистості, конкретні персоналії. Катерина Білокур – одна з них. (…) Ходила в ланку молодою дівчиною, розкидала гній, вантажила буряки. І раптом її потягло… Щось таке прийшло до неї, і вона почала малювати. Сама потім винайшла всі технології образотворчого мистецтва. Робила пензлики з вуха кота, з волосинок, виготовляла пензлики – і товстіші, і тонші для того, щоб виводити оці квіти, які живіші від тих, що ми бачимо в природі», – сказав письменник.

Недаремно за кордоном її назвали «художницею, з картин якої можна судити про долю народу». А Пабло Пікассо, побачивши вісім картин Катерини Білокур у 1958 році на міжнародній виставці у Луврі, сказав фразу, яка облетіла увесь світ: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ». До речі, з тієї виставки до України так і не повернулись дві роботи – їх вкрали.

Про це і не тільки ми почули під час зустрічі з відомим письменником. Багато уваги в своїй розповіді він також приділив новим творам, які нині має завершити. Це історичні романи про княгиню Ольгу та Івана Мазепу. (У наступних номерах читайте інтерв’ю з Володимиром Яворівським).

Замахнулися на трилогію

У День Гідності та Свободи у фойє обласної філармонії в урочистій атмосфері було презентовано науково-популярну книгу «Роки боротьби 1917-1922 рр. на Єлисаветчині. Український погляд. 1917-1918. Початок революційної стихії». За проектом у рамках обласної програми розвитку книговидання та книгорозповсюдження на 2016—2020 роки у цій серії має вийти ще дві книги. Перша видана накладом 500 примірників.

За словами одного із співавторів кандидата історичних наук Юрія Митрофаненка, ця книга є відповіддю сучасних істориків на більшовицьке видання «Годы борьбы на Зиновьевщине» 1927 року. Колектив авторів, серед яких Роман Базака, Василь Білошапка, Інна Вівсяна, Марина Долгіх, Михайло Ковальчук, Юрій Митрофаненко, Віктор Сергєєв і Максим Сінченко, готував цю відповідь протягом року.

На презентації книги Юрій Митрофаненко зокрема зазначив: «Чому на Єлисаветчині? Тому що у роки української революції українці не користувалися назвою “Єлисаветград”. Вони користувалися назвою “Єлисавет”, намагалися змінити її на “Низовий”. «На Єлисаветчині» означає, що події точилися навколо нашого обласного центру».

«Треба чітко сказати, що робітники і селяни нашого краю не підтримували так звану робітничо-селянську владу, яку їм несли на багнетах з Москви, і вели за це тривалу серйозну боротьбу. На жаль, її програли. Тому що не було єдності. Тому що дуже часто земля біля села важила більше, ніж державницькі інтереси. (…) Ця книга показує перш за все потенціал наших мешканців. Інша справа, як ти той потенціал використовуєш. Чи ти його використовуєш творчо, конструктивно, на підтримку держави. Чи використовуєш свій потенціал для того, щоб цю державу зруйнувати», – наголосив історик.

Нове видання є класичним прикладом дослідження місцевої історії, з якого вимальовується повна картина подій Української революції 1917-1921 років. Джерельну базу дослідження складають документи Державного архіву Кіровоградської області та матеріали місцевих газет революційної доби 1917-1918 років, що зберігаються в цьому архіві. Значна кількість з них вперше вводиться до наукового обігу і використовується для висвітлення резонансних у свій час, але маловідомих нащадкам подій.

Під час презентації директор видавництва «Імекс-ЛТД» Тамара Самиляк звернулася до представників обох гілок обласної влади з проханням збільшити фінансування книговидавництва в цілому. Хоча сумнівів щодо продовження цього видання ні у кого не виникло. У другому і третьому томах читачі дізнаються про революційні події на теренах краю в 1919 – 1921 роках.

«Ти ж своїм словом дзвени, промовляй, душам братерським заснуть не давай!»

Ці слова з пісні відомого кобзаря Василя Литвина, яка пролунала на початку презентації книги Світлани Орел «Ті, хто не хотів помирати мовчки…», щонайкраще демонструють як зміст цієї книги, так і тієї події, що відбулася у стінах обласного краєзнавчого музею напередодні 85-х роковин Голодомору.

Під час презентації перший заступник голови ОДА Сергій Коваленко наголосив: «Страшні сторінки Голодомору 1932-1933 років назавжди залишаться в пам’яті українського народу навіть на генетичному рівні. У часи Радянського Союзу про це не можна було говорити. Саме з 1991 року, коли Україна здобула незалежність, почали відкриватися архіви, готуватися виставки. Одна з них – “Україна 1932 – 1933. Геноцид голодом” сьогодні представлена в краєзнавчому музеї. Також ми презентуємо книгу Світлани Орел. Ця книга вийшла за участі обласної програми книговидання і книгорозповсюдження, розійдеться по бібліотеках нашої області. На сторінках видання ми знайдемо розповіді про простих людей, які, незважаючи на ситуацію, в якій жили, на ту владу, яка панувала на той час, чинили опір експериментам радянської влади над українським народом».

Кандидат історичних наук Юрій Митрофаненко як один з рецензентів книги наголосив, що раніше при вивченні подій Голодомору науковці акцентували увагу в основному на кількості жертв, механізмах організації голодомору, місцях найбільшої загибелі людей. Новизна книги у тому, що дослідниця вперше звернула увагу на спротив людей чинній владі та на реакцію влади на цей спротив.

Сама письменниця зокрема зазначила: «Сьогодні багато було сказано сумного. І, звичайно, треба про це говорити. Але сьогодні я не в чорній вишиванці, а в білій. Тому що мені хотілося б донести до ваших сердець оте світло, яке є у нашому народові, який перед обличчям смерті, перед обличчям сатанинської сили знаходив у собі гідність, можливість, силу говорити, закликати, протистояти… Ця книга написана на матеріалах архіву, тільки на матеріалах репресованих. Вона невеличка, тому що я брала справи тільки 1932-33-го років. (…) Із близько тисячі справ до книги увійшли найбільш типові, найбільш показові». Далі пані Світлана наголосила: «Мільйони жертв! Це, мені здається, якийсь приголомшливий був ефект для нації. Тому що багато років це все замовчувалося, а потім все відкрилося. Спогади пішли, документи з приголомшливими фактами. І всі ці роки ми акцентували увагу на жертвах, стражданнях, на жалю і сльозах, на трагічних, страшних речах, а ось ці моменти масового спротиву, захисту, самозбереження, злості вони якось ігнорувалися».

Книга, окрім краєзнавчо-історичного спрямування, має ще виховне значення. На її матеріалі ми маємо об’єднатися на захист людяності, щоб дати відсіч тій навалі, що насувається зі сходу. Книга Світлани Орел також побачила світ у видавництві «Імекс-ЛТД», її наклад – 500 примірників.

Під час презентації книги лунали народні пісні у виконанні бандуриста-аматора Юрія Баранюка. Присутні вшанували також хвилиною мовчання пам’ять усіх, хто загинув під час терору тоталітарного режиму, і окремо – пам’ять громадського активіста, кавалера ордена «За заслуги ІІ ступеня» Семена Климовича Сороки, річниця смерті якого припала саме на ці дні.

Роман ЛЮБАРСЬКИЙ

Фото Ігоря Демчука

Напишіть відгук