ТАЄМНИЦІ БОБРИНЕЦЬКИХ КУРГАНІВ

Те, що степи Кіровоградщини вкриті земляними курганами, не є чимось винятковим. Але це лише ззовні. Всередині ж майже кожен курган приховує щось особливе, що може з’явитись як внаслідок кропіткої археологічної роботи, так і просто випадково. Про дві  майже випадкові знахідки й піде мова.

Минулого тижня до редакції звернулася Ніна Бабанська, знана як учасниця групи з «досліджень винятковості Кіровоградського краю», з ексклюзивною пропозицією представникам «НС» взяти участь  в експедиції до Бобринецького району. За її словами, на ділянці Бобринець – Олексіївка знайдено дві цікаві стели, ззовні схожі на відомих скіфських баб. Відмовитись було б соромно та нелогічно, і ось команда вирушила за цікавинками.

Під час дороги стало відомо, що одна стела вже в Кропивницькому – її   трохи раніше перевезли  учасники краєзнавчого гуртка Кропивницького інженерного коледжу ЦНТУ на чолі з керівником гуртка Олександром Шевченком та директором КІКу Миколою Сторожуком. Зацікавленість останнього не випадкова – адже саме в нинішньому коледжі, а за часів царизму – земському реальному училищі – працював Володимир Ястребов, який фактично розпочав дослідження курганів Кіровоградщини. Таким чином, ми їхали вже за другою стелою, сподіваючись ще й кургани подивитись. От тільки глибокий мокрий сніг завадив  до них прогулятись.

А глянути було на що – дев’ять курганів ніби вишикувані в одну лінію, що простягається на двокілометрову відстань. І саме на найвищому, семиметровому, й були знайдені дві стели. Ймовірніше за все, вони були в іншому місці, і їх просто затягнув туди місцевий фермер, аби не заважали працювати сільгосптехніці. Але це лише версія.

Завантажити до мікроавтобуса брилу розміром приблизно 160х60х30 сантиметрів було досить нелегко. Втім, за допомогою бобринчан, які назвалися заготівельниками, нам це вдалося. А от вивантажувати  знахідку у двір краєзнавчого музею довелося самотужки.

Нині дві стели зберігаються у дворі музею та чекають на дослідження. Як зазначив науковець музею та один з учасників обох експедицій Павло Рибалко, на скіфську бабу реально схожа лише одна зі стел, яка має певні обриси голови, плечей і талії. Інша ж з маленькою трикутною головою, ймовірно, належить до більш раннього періоду – а саме  до Кемі-обинської культури, що існувала у добу середньої бронзи.

Згадана культура датується ІІІ тисячоліттям до нашої ери і веде початок з Північного Кавказу. Племена майкопської культури перетнули Керченську протоку, дістались Криму, де й залишили пам’ятки, що дали назву новій культурі, – біля міста Білогірськ (курган Кемі-Оба). Втім, значна частина істориків заперечують існування цієї культури на користь ямної, мотивуючи це особливістю поховальних споруд та церемоній прибульців.

Ось тут і починається найцікавіше. Кемі-обинські племена ховали померлих під курганами, іноді у досить складних спорудах з дерева та каменю. Для поховання  викопувалась чотирикутна яма, яка обкладалася добре обробленими та підігнаними одна до одної кам’яними плитами або дерев’яними колодами. Внутрішня частина цієї «камери» розмальовувалась фарбами, імітуючи килими. Померлого у скрюченому вигляді клали на дно, вимощене галькою, подрібненим вапном або морськими черепашками. До могили клали посуд та інші речі для нового, потойбічного, життя. Після цього могила перекривалась плитами чи колодами та замуровувалась глиною. Далі робили земляний насип, іноді перемішаний з камінням, яким обкладались кордони поховання. Навколо на відстані робилося кам’яне коло – кромлех, після чого вся споруда засипалась землею.

«А звідки ж стели?» – запитаєте ви. Виявляється, таким чином кемі-обинці відзначали певну особу, встановлюючи антропоморфні стели (боввани) або нетесані довгасті камені – менгіри (пригадайте «коридор» з менгірів біля Нечаївки Компаніївського району).

Більше того, як свідчать краєзнавці, наступники кемі-обинців часто зносили ці споруди або засипали їх землею, після чого ховали вже своїх померлих. Чим не своєрідна боротьба з «папєрєдніками»? Втім саме кеми-обинцям належить ідея первісної скульптури у вигляді знайдених дослідниками антропоморфних скульптур, на яких умовно позначалась голова та схематично зображувались інші частини тіла. Іноді  в нижній частині споруд зображувались люди, тварини, знаряддя праці чи зброя. Тож чекаємо на очищення від грунту обох стел та їхнє грунтовне вивчення фахівцями.

І наостанок – згадана ділянка має стати перспективним туристичним маршрутом, що проходитиме повз кургани, розташованою трохи далі Володимирівською балкою та іншими цікавинками, які поки не розголошуються.

Максим ГУЦАЛЮК

Напишіть відгук