ЯРОСЛАВ СТРАШНОЙ: «НА МОЇХ КОНЦЕРТАХ, БУВАЄ, НАВІТЬ ПЛАЧУТЬ»

Після піврічного турне містами Польщі та Німеччини шанувальники Ярослава Страшного знову побачили його на сцені Кіровоградської обласної філармонії, де минулого тижня відбувся його сольний концерт.

Програма називалася «Дорога додому». І це дійсно символічно. Та мало хто знає, що нині їхній улюблений співак виступає на правах гастролера. Так, можливо, це звучить трохи незвично, але зараз він не працює в цьому музичному закладі. Але від цього зустріч з колективом, в якому він виріс і вийшов у великий світ, стала не менш теплою і радісною. Що вже казати про глядачів, які зустріли Ярослава гучними аплодисментами.

Про те, де відбулися закордонні гастролі артиста, його враження та плани ми говорили з ним перед початком концерту.

– Півроку – не малий час. Чи сумували ви за рідними, за колективом?

– Звичайно. Як би не було добре там, за кордоном, душа тягнеться додому, до друзів. Недарма ж кажуть: добре там, де рідний дім, де мама… У Польщі дуже багато наших співвітчизників: і тих, хто приїхав заробити гроші, і хто навчається, а дехто вже має польську прописку, тож я не почувався одиноким. Навіть зустрів своїх друзів дитинства. Скоріше можна почути українську та російську мови, ніж польську. Поляки добре розуміють нашу мову, а ми – їхню, розмовляй якою хочеш. Навіть коли вперше приїхав сюди і мови ще не знаєш, то швидко навчишся.  Власне у мене з цим проблем не було.

– І все-таки ви гастролювали один. Як вам вдавалося налагоджувати зв’язки, домовлятися про концерти?

– Я працював  у місті Колобжег. Це по суті курорт. В основному мої концерти відбувалися у санаторіях. Там, треба сказати, курортний шоу-бізнес дуже розвинутий. Правда, слухачів не так багато, як, скажімо, у філармонії, бува від 100 до 300 глядачів. На моїх афішах написано «Ярослав Страшной. Україна», щоб знали конкретно, кого мають слухати. Довелося співати для української діаспори у Щецині. Я співав їм наші українські пісні «Два кольори», «Черемшина», вони мені підспівували. Багато наших пісень довелося чути польською мовою, як-от «Рідна мати моя». Поляки – культурна нація, і артистів там дуже поважають. У Польщі багато  українських артистів.

– Але ж ви не обмежувалися перебуванням тільки у курортних містечках. Де ви ще побували?

– Я ще працював у Гданську, Гдині, Сопоті. У Сопоті колись  проводилися фестивалі-конкурси. Виступали Магомаєв, Ротару. Там пам’ятають радянських артистів та їхні пісні. У Колобжезі, до речі, й досі співають, правда, у перекладі на польську, «Миллион алых роз», «Белые розы», «Желтые тюльпаны», «Дольче вита». Якось запросили у село десь під Вроцлавом. Воно нагадало мені наше село, таке багате, з будинком культури. Але різниця в тому, що те польське село має мільйонні дотації, а його мешканці ‒ дорогі автівки. Люди мають гідне життя, але хочеться, аби й українці теж жили добре. Ми того варті.

– Чи складали ви для закордонних слухачів спеціальний репертуар?

– Полякам подобаються наші пісні, романси та інші світові хіти. Тут наші смаки співпадають, бо сам співаю на кількох мовах – французькій, італійській, англійській… А ще співав і привіз із собою ряд польських пісень із репертуару «Червоні гітари». Ця група була дуже популярна у 70-ті роки. Та все-таки перевагу надаю українським естрадним пісням, тим, які вже давно стали класикою. Німці в цьому плані відрізняються докорінно. Здавалося, все, що я співаю, їм не до душі, байдуже, нецікаво. А коли це відчуваєш, то вже й настрій не той. У Польщі організатори концертів добре знають смаки своєї публіки, тож і компонують програму відповідно до її уподобань. Зазвичай у концертах виступають і поляки, і українці, і цигани.

– Конкуренція велика? Як ви почувалися серед закордонних колег?

– Щоб артиста оцінили, потрібно показати рівень, гідно представити себе, бо конкуренція дійсно дуже висока. Мені допомогли кропивницькі друзі, які нині там працюють, завдяки яким я почав співати у Польщі. Мало знати про себе, що ти – хороший співак, треба, щоб тебе прийняла публіка і оцінила належно до твого рівня. – Що вам найбільше сподобалося у Польщі?

– Я дуже люблю їздити на велосипеді. А там для безпечної їзди велосипедистам створені всі умови. Доріжки викладені плиточками, рівнесенькі.  Хотілося б, щоб у нас теж такі були.

– А жінки?

– Прекрасні жінки, красиві, дуже сентиментальні. Власне, у мене «жіноча» аудиторія, тож я бачу їхні очі, і видно, як вони переживають, бува, навіть плачуть на концертах. Кажуть, якщо вже панянка закохається, то назавжди.

– Що вас змусило поїхати працювати за кордон?

– Захотілося нових вражень, досвіду, оновити репертуар, врешті-решт. Хоча я не можу сказати, що тут було погано, бо все-таки багато років пропрацював у філармонії. Після першої поїздки, так би мовити, розвідки, я багато чого узяв для себе, зрозумів, що те, що подобається мені – співати світову класику, люблять і поляки. Френк Сінатра, Том Джонс, Енгельберт Хампердінк з успіхом сприймаються тамтешньою публікою. У нас, на жаль, не скрізь, а в сільській місцевості і взагалі ця класика не проходить.

– Поїдете знову? Які плани?

– Поки конкретно сказати не можу, не думав, але й не виключено, що поїду. Там я вже не чужий, можу працювати, навіть завести свою родину.

– Як вас зустріли у Кропивницькому, зокрема у філармонії?

– Як рідного. Це ж моє гніздечко, де мене плекали, ростили. Вірили, що повернуся.  Я невимовно вдячний директору філармонії Миколі Івановичу Кравченку, який з розумінням поставився до мого вибору. Кому ж, як не йому, добре відомі проблеми артистів? Та й колеги мене підтримують. Дуже хотілося зустрітися зі своїм рідним кропивницьким слухачем. Не хочеться, аби у рідному місті тебе забули. А значить, треба нагадати своїм шанувальникам, що є такий Ярослав Страшной, який душею завжди на рідній землі, в Україні. У концерті «Дорога додому» зі мною виступає новий абсолютно ансамбль, який так і називається «Новий день»,  а також Олена Фурманова, керівниця гурту «Єлисавет-ретро», з яким я працював аж сім років. Разом з нею – її донька Аліна, вона танцюватиме під гру своєї мами. А ще молода артистка Олена Колосюк, з якою співаю дуетом.  Свого часу я працював із ансамблем «Концертіно», «Зорянами» і багато чого в них навчився.

Концерт Ярослава Страшного пройшов, як кажуть, на одному диханні. Під гучні аплодисменти присутні в залі зустрічали кожен його виступ. Пісні, які він заспівав у той вечір, дорогі кожному з нас, це – історія. «Стожари», «Там, де гори…» та ще ряд українських пісень, що стали класикою, пісні з доробку Арно Бабаджаняна, які співав кумир Страшного Муслім Магомаєв, пісні французькою, італійською, англійською, польською мовами стали справжнім подарунком кропивницькій публіці від Ярослава.

Світлана КОСТЕНКО

Напишіть відгук