ЯРОСЛАВ СТРАШНОЙ: «НА МОЇХ КОНЦЕРТАХ, БУВАЄ, НАВІТЬ ПЛАЧУТЬ»

0
36
views

Після піврічного турне містами Польщі та Німеччини шанувальники Ярослава Страшного знову побачили його на сцені Кіровоградської обласної філармонії, де минулого тижня відбувся його сольний концерт.

Програма називалася «Дорога додому». І це дійсно символічно. Та мало хто знає, що нині їхній улюблений співак виступає на правах гастролера. Так, можливо, це звучить трохи незвично, але зараз він не працює в цьому музичному закладі. Але від цього зустріч з колективом, в якому він виріс і вийшов у великий світ, стала не менш теплою і радісною. Що вже казати про глядачів, які зустріли Ярослава гучними аплодисментами.

Про те, де відбулися закордонні гастролі артиста, його враження та плани ми говорили з ним перед початком концерту.

– Півроку – не малий час. Чи сумували ви за рідними, за колективом?

– Звичайно. Як би не було добре там, за кордоном, душа тягнеться додому, до друзів. Недарма ж кажуть: добре там, де рідний дім, де мама… У Польщі дуже багато наших співвітчизників: і тих, хто приїхав заробити гроші, і хто навчається, а дехто вже має польську прописку, тож я не почувався одиноким. Навіть зустрів своїх друзів дитинства. Скоріше можна почути українську та російську мови, ніж польську. Поляки добре розуміють нашу мову, а ми – їхню, розмовляй якою хочеш. Навіть коли вперше приїхав сюди і мови ще не знаєш, то швидко навчишся.  Власне у мене з цим проблем не було.

– І все-таки ви гастролювали один. Як вам вдавалося налагоджувати зв’язки, домовлятися про концерти?

– Я працював  у місті Колобжег. Це по суті курорт. В основному мої концерти відбувалися у санаторіях. Там, треба сказати, курортний шоу-бізнес дуже розвинутий. Правда, слухачів не так багато, як, скажімо, у філармонії, бува від 100 до 300 глядачів. На моїх афішах написано «Ярослав Страшной. Україна», щоб знали конкретно, кого мають слухати. Довелося співати для української діаспори у Щецині. Я співав їм наші українські пісні «Два кольори», «Черемшина», вони мені підспівували. Багато наших пісень довелося чути польською мовою, як-от «Рідна мати моя». Поляки – культурна нація, і артистів там дуже поважають. У Польщі багато  українських артистів.

– Але ж ви не обмежувалися перебуванням тільки у курортних містечках. Де ви ще побували?

– Я ще працював у Гданську, Гдині, Сопоті. У Сопоті колись  проводилися фестивалі-конкурси. Виступали Магомаєв, Ротару. Там пам’ятають радянських артистів та їхні пісні. У Колобжезі, до речі, й досі співають, правда, у перекладі на польську, «Миллион алых роз», «Белые розы», «Желтые тюльпаны», «Дольче вита». Якось запросили у село десь під Вроцлавом. Воно нагадало мені наше село, таке багате, з будинком культури. Але різниця в тому, що те польське село має мільйонні дотації, а його мешканці ‒ дорогі автівки. Люди мають гідне життя, але хочеться, аби й українці теж жили добре. Ми того варті.

– Чи складали ви для закордонних слухачів спеціальний репертуар?

– Полякам подобаються наші пісні, романси та інші світові хіти. Тут наші смаки співпадають, бо сам співаю на кількох мовах – французькій, італійській, англійській… А ще співав і привіз із собою ряд польських пісень із репертуару «Червоні гітари». Ця група була дуже популярна у 70-ті роки. Та все-таки перевагу надаю українським естрадним пісням, тим, які вже давно стали класикою. Німці в цьому плані відрізняються докорінно. Здавалося, все, що я співаю, їм не до душі, байдуже, нецікаво. А коли це відчуваєш, то вже й настрій не той. У Польщі організатори концертів добре знають смаки своєї публіки, тож і компонують програму відповідно до її уподобань. Зазвичай у концертах виступають і поляки, і українці, і цигани.

– Конкуренція велика? Як ви почувалися серед закордонних колег?

– Щоб артиста оцінили, потрібно показати рівень, гідно представити себе, бо конкуренція дійсно дуже висока. Мені допомогли кропивницькі друзі, які нині там працюють, завдяки яким я почав співати у Польщі. Мало знати про себе, що ти – хороший співак, треба, щоб тебе прийняла публіка і оцінила належно до твого рівня. – Що вам найбільше сподобалося у Польщі?

– Я дуже люблю їздити на велосипеді. А там для безпечної їзди велосипедистам створені всі умови. Доріжки викладені плиточками, рівнесенькі.  Хотілося б, щоб у нас теж такі були.

– А жінки?

– Прекрасні жінки, красиві, дуже сентиментальні. Власне, у мене «жіноча» аудиторія, тож я бачу їхні очі, і видно, як вони переживають, бува, навіть плачуть на концертах. Кажуть, якщо вже панянка закохається, то назавжди.

– Що вас змусило поїхати працювати за кордон?

– Захотілося нових вражень, досвіду, оновити репертуар, врешті-решт. Хоча я не можу сказати, що тут було погано, бо все-таки багато років пропрацював у філармонії. Після першої поїздки, так би мовити, розвідки, я багато чого узяв для себе, зрозумів, що те, що подобається мені – співати світову класику, люблять і поляки. Френк Сінатра, Том Джонс, Енгельберт Хампердінк з успіхом сприймаються тамтешньою публікою. У нас, на жаль, не скрізь, а в сільській місцевості і взагалі ця класика не проходить.

– Поїдете знову? Які плани?

– Поки конкретно сказати не можу, не думав, але й не виключено, що поїду. Там я вже не чужий, можу працювати, навіть завести свою родину.

– Як вас зустріли у Кропивницькому, зокрема у філармонії?

– Як рідного. Це ж моє гніздечко, де мене плекали, ростили. Вірили, що повернуся.  Я невимовно вдячний директору філармонії Миколі Івановичу Кравченку, який з розумінням поставився до мого вибору. Кому ж, як не йому, добре відомі проблеми артистів? Та й колеги мене підтримують. Дуже хотілося зустрітися зі своїм рідним кропивницьким слухачем. Не хочеться, аби у рідному місті тебе забули. А значить, треба нагадати своїм шанувальникам, що є такий Ярослав Страшной, який душею завжди на рідній землі, в Україні. У концерті «Дорога додому» зі мною виступає новий абсолютно ансамбль, який так і називається «Новий день»,  а також Олена Фурманова, керівниця гурту «Єлисавет-ретро», з яким я працював аж сім років. Разом з нею – її донька Аліна, вона танцюватиме під гру своєї мами. А ще молода артистка Олена Колосюк, з якою співаю дуетом.  Свого часу я працював із ансамблем «Концертіно», «Зорянами» і багато чого в них навчився.

Концерт Ярослава Страшного пройшов, як кажуть, на одному диханні. Під гучні аплодисменти присутні в залі зустрічали кожен його виступ. Пісні, які він заспівав у той вечір, дорогі кожному з нас, це – історія. «Стожари», «Там, де гори…» та ще ряд українських пісень, що стали класикою, пісні з доробку Арно Бабаджаняна, які співав кумир Страшного Муслім Магомаєв, пісні французькою, італійською, англійською, польською мовами стали справжнім подарунком кропивницькій публіці від Ярослава.

Світлана КОСТЕНКО

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here