ЧИ ЩЕ ЛІТЕРАТУРНА «ЛІТЕРАТУРНА УКРАЇНА»?

Нещодавно голова Кіровоградської обласної організації НСПУ Василь Бондар ініціював обговорення  теми «Головна письменницька газета: здобутки і проблеми». Взяти участь у дискусії, яка відбулась в обласній науковій бібліотеці, прийшли не лише титуловані письменники.

Власне, з цього застереження він і почав зібрання: «Сьогодні “Літературна Україна” виходить начебто для членів Спілки письменників й інших літераторів, для людей, які цікавляться літературою. Але не всі навіть члени спілки газету передплачують. Тільки в одній НСПУ дві з половиною тисячі, а тираж – три з половиною тисячі. Сьогодні залишилося два працівники, які газету випускають. Зрозуміло, який може бути рівень, яка напруга. До того ж вона до нас вчасно не доходить.

Багато хто з наймолодшої генерації не дуже виглядають і чекають “Літературну Україну”, бо є інші засоби масової інформації, на які вони взоруються. Але мені хотілося б, щоб і розголос був і щоб ми, принаймні самі для себе, з’ясували, якою є газета, які у неї проблеми і якою ми її хотіли б бачити».

З подальшого обговорення присутні дізналися, що діяльність «Літературної України» фінансується незадовільно. На місяць мінкульт виділяє для потреб газети 8000 гривень, попри те, що витрати лише на один номер становлять 6300 гривень. Тому, щоб виживати, редакція постійно шукає спонсорів та меценатів. А це позначається на якості літературного і газетярського продукту не з кращого боку. Попередній редактор Станіслав Бондаренко, за словами Василя Бондаря, «гроші збирав з усіх усюд, де тільки можна було, праведними і неправедними шляхами». Нинішній редактор Сергій Куліда послуговується іноді грошима колишнього банкіра Володимира Матвієнка, який популяризує свої літературно-художні здібності на шпальтах «ЛУ».

Молодий поет Станіслав Новицький, який кілька останніх років регулярно читає «Літературну Україну», загалом позитивно оцінив її публікації, однак зазначив, що це переважно «головні новини з Києва», що поруч з достойними матеріалами можна зустріти графоманські чи напівграфоманські публікації.

Письменниця Надія Частакова зокрема сказала: «Можливо, наша зустріч дасть інформаційний привід, для того щоб привернути увагу. Можливо, знайдеться спонсор, який передплатить “Літературну Україну” бодай для кількох шкільних бібліотек. Вважаю, що газету варто передплачувати, хоча, погоджуюся, не всі матеріали там рівноцінні. Іноді просто ловила себе на думці: гортаєш – і немає що читати, заголовки непривабливі, імена затерті до дірок, нових імен все менше і менше. Важко надрукуватись, погоджуюся. Як очевидець, якому пропонували, можу назвати суму. Це був 2013 рік, мені пропонували за 1000 гривень опублікувати кілька своїх віршів. Це у газеті, яка нібито покликана представляти, якщо не захищати, інтереси тих, хто пише. Але я належу до того покоління, яке вірить у світлі ідеали, вірить у те, що хтось для когось може зробити добру справу безкоштовно, тим паче опублікувати твір».

Письменниця Антоніна Царук запропонувала: «Читача треба вирощувати, і для того, щоб наші педагоги, які готують матеріал для проведення уроків з літератури рідного краю, має бути сторінка, яка б висвітлювала матеріали хоча б лауреатів премії імені Лесі Українки. Звідки ми б бачили рівень тих, хто задає тональність у дитячій літературі. Зараз рівень книгорозповсюдження такий, що ми не маємо можливості ознайомитися із достойними творами, наприклад, з Волині чи Закарпаття. Хотілося б підтримати те починання, яке я спостерігала минулого року. Це літературний огляд за жанрами. Я розумію, що все одно це має столичний присмак, тому що в основному це книги видавництв «Український письменник» та «Ярославів Вал». Але бодай це показує, які твори достойні того, щоб їх читати і пропагувати.

За результатами цього обговорення до редакції «Літературної України» надіслано колективного листа, де відзначено світлі й проблемні сторони газети.

Любомир РОМАНОВ

Напишіть відгук