СЕРГІЙ ФІЛІППОВ: «АВТОСТОП — ЦЕ ВИХІД У РЕАЛЬНІСТЬ, ДЕ ЖИВУТЬ ДОБРІ ЛЮДИ»

0
863
views

Подорожі автостопом стають дедалі популярнішими. Журналіст, мандрівник Сергій Філіппов розповів «НС», коли і чому він захопився автостопом, в якому місті хочеться пожити і що спільного між стопом і плаванням.

 – Чому саме автостоп? Тобі не здається, що простіше мандрувати «традиційними» видами транспорту?

– «Традиційними», звичайно, простіше, більше того – автостоп не кожному підходить – за складом, натурою. Різним людям підходить різний тип навіть того ж екстриму. Якщо людина не відчуває внутрішнього потягу, щоб подорожувати автостопом, в цьому немає нічого поганого, тому що особливість автостопу – постійне спілкування з людьми, і не кожна людина готова перебувати в такому стані. Є інтроверти, яким важливо залишатися наодинці певний час. Є люди, яким простіше, якщо вже вибиратися з дому, подорожувати не трасами, «в рамках цивілізації», а йти кудись в гори, на природу, там, де взагалі немає людей.

Чому автостоп? Цей досвід трохи схожий на плавання, тому що ти занурюєшся у воду і пливеш. Ти розумієш, що вода – це стихія, і стихія небезпечна, але якщо розслабляєшся і довіряєшся їй, то вона тебе підтримує. Людина, яка розслабилася, триматиметься на воді і не потоне. У природі води немає мети тебе потопити: людина тоне тільки якщо сама робить неправильні рухи. Так само і з автостопом: ти віддаєшся в руки світу, і світ тебе починає нести, тому що ти повністю залежиш від людей, які тебе підвозять, приймають на нічліг, і без їхньої допомоги ти нічого не можеш зробити. Здавалося б, це певне обмеження, але з іншого боку це великий кайф від того, що ти розумієш: світ діє за такими ж законами, як діє вода на плавця. І якщо ти розслабляєшся, він допомагає тобі дістатися в ту точку, куди ти хочеш, незалежно від того, наскільки ця точка далека від твого дому. Що стосується спілкування з людьми, то я за складом інтроверт (гарна новина для інтровертів (сміється). – Авт.) і спочатку думав, що буде важко спілкуватися з людьми. Але насправді це такий досвід, який розкриває, і спілкуватися виявляється легко, тому що автостоп – гарний фільтр, який відфільтровує тільки хороших людей, що готові тобі допомогти. Погані або нейтральні люди просто проїдуть повз, ти для них не «відсвічуєш». І фактично опиняєшся у світі добрих людей. Моя стаття про першу подорож автостопом так і називалася «Світ добрих людей».

– Чи можна планувати щось, подорожуючи автостопом? Чи це непередбачуваний вид подорожі?

– І непередбачуваний, і треба планувати. Треба скласти маршрут. У мене був досвід, коли зрозумів, що їхати, куди планував, не хочу, але куди рухатися, не знаю. В такому режимі – подорожі без мети – швидко стомлюєшся. Можливо, для когось це нормальний формат, а мене приваблює рух до мети. Я дивлюся маршрут, через які міста проїжджатиму, складаю приблизно графік і домовляюся про нічліг (треба вирішувати заздалегідь). З іншого боку, і недолік, і краса автостопу – що не знаєш, як складеться. Ти можеш простояти чотири години, а можеш п’ять хвилин. От, приміром, в останній подорожі я планував доїхати з Одеси до Києва до вечора і вже домовився там про нічліг, але приїхав о другій годині дня, тому що водій їхав на швидкості під двісті на «Лексусі». Тож вирішив рухатися далі, аби не втрачати день, і їхав «до упору»… Ну і, звичайно, треба планувати список речей, які потрібно взяти. Враховуючи те, який клімат, яка там буде погода. Навіть якщо здається, що зараз тут тепло, +25, а ти їдеш на північ, треба бути готовим до того, що там буде +10, наприклад.

– Подорож автостопом передбачає ночівлю просто неба?

– Звісно, тому що можна домовитися про нічліг у місті, до якого плануєш доїхати, а ти вчасно не доїжджаєш і ніч застає тебе посеред природи. Тому треба мати туристичне спорядження. Я завжди їжджу з наметом, спальником, з карематом. Тут треба бути готовим до різних сюрпризів.

– Тобі простіше мандрувати самому чи з кимось?

– Це просто різні переживання. Коли ти мандруєш з кимось, це складніше чисто технічно, тому що менше шансів, що машина візьме двох людей – у ній буває вільне тільки одне місце. З іншого боку, це веселіше, тому що можна ділитися переживаннями, у тебе не лише внутрішній монолог. Дуже важливо, яка людина їде з тобою: чи ви на одній хвилі, чи перебуваєте у різних настроях. І це так не вгадаєш. «На березі» можна домовитися про якісь технічні моменти, але якою людина буде в подорожі, можна тільки в подорожі побачити.

– А з ким комфортніше їздити – з дівчиною чи  хлопцем?

– Я подорожував до Грузії з Наталею Севастьяновою, ще в мене були ситуативні попутники, з якими зустрічалися десь на трасі. Як кажуть, турист не має статі. Тут ґендер не відіграє ролі – для мене більш важливий внутрішній світ людини, аніж стать.

– Є такий стереотип, що дівчині легше зупинити автівку.

– У мене такого не було. Але коли моїми ситуативними попутниками були хлопці, то нам нормально спиняли машину.

– Чи є певні особливості стопу в Україні та інших країнах, де тобі пощастило побувати?

– Якщо говорити про національні особливості, то це Грузія. Там працює навіть не автостоп: ти стоїш на трасі, а люди зупиняються і намагаються тобі чимсь допомогти. Коли ми їхали в Грузію, то, ще пересуваючись Росією, їхали з дагестанцем. Він відвів нас у кафе, нагодував, а коли ми запропонували розрахуватися, сказав: ні, ви в мене у машині, значить, ви у мене в гостях. І це не обговорюється. На півночі Росії хороший автостоп, бо там така взаємовиручка. У Білорусі непоганий автостоп. В Україні, можливо, трошки гірший, бо у нас менше це поширено. Для росіян автостоп – щось більш природне, бо вони самі по собі пасіонарні, більше схильні подорожувати. Українці переважно осідлі. Не сказати, що у нас люди закриті або злі, – просто у сусідній країні більше «в темі». Але скрізь нормально підвозять.

– Бували випадки, коли в тебе вимагали гроші за проїзд?

– Коли сідаю в машину, то одразу кажу, що їду автостопом. Бувало, зупинялись, але казали, що без грошей не повезуть. Але це треба одразу обговорювати, а не просто сідати в машину і їхати, щоб потім були непорозуміння з водієм. По-перше, є характерний знак автостопщика – великий палець, піднятий догори. Але якщо раптом водії не знають, треба повідомляти – це така норма ввічливості.

– А тобі не здається, що в людей певний психологічний бар’єр: «як це я сяду в чиюсь машину і буду їхати безплатно – я ж буду винен»?

– Є такий бар’єр – і в мене був. Коли тільки чув про автостоп, то не наважувався почати не тому що мені було страшно, а тому що не хотів опинитися в ситуації людини, яка щось просить. А коли почав подорожувати, то зрозумів, що у водіїв немає такого ставлення до тебе. Це ж «зчитується» – з яким настроєм людина робить тобі якусь послугу або допомагає. У водіїв немає такого ставлення, ніби вони роблять якусь послугу. Навпаки, часто окрім того, що підвозять, можуть пригостити або морозивом на заправці, або якимсь там бананом у машині, запропонувати воду чи компот. Були випадки, коли навіть гроші давали (це, до речі, було в Україні. Чоловік під Черніговом дав сто гривень і сказав: мені чомусь здається, що я маю тобі допомогти). Людині важливо робити добро. Крім того, що ти їздиш і бачиш світ, отримуєш прикольний досвід, ти допомагаєш людям. Я бачу, що люди щасливі від того, що допомагають.

– Автостоп – він тільки між містами чи десь містом теж можна пересуватися?

– Містом я завжди їду громадським транспортом. Мала ймовірність зупинити людину, яка їде саме в тому напрямку, в якому тобі треба. І плюс коли зупиняєш по місту, то це часто люди, які заробляють, – таксисти або «бомбіли». Якщо ти у великому місті, то треба доїхати на громадському транспорті до виїзду. Уявімо, що мені з Кропивницького треба доїхати до Києва. Звісно, я можу прямо тут (у центрі) стати, але невеликий шанс, що спіймаю когось, хто їде у потрібному напрямку. Тому логічніше подивитися у мобільному додатку, де виїзд, і поїхати туди. У нашому випадку це «Козацька застава». Хоча дехто примудряється навіть у метро безплатно їздити…

Для мене сенс автостопу не у тому, щоб проїхати максимально безкоштовно. Якщо це Європа, я витрачаю на проїзд один євро, тому що просто немає іншого виходу. Це просто треба закладати у бюджет поїздки. Сенс не в економії. Якось, подорожуючи Україною, порахував: автобусами ця поїздка обійшлася б мені у п’ятсот гривень. Сенс у тому, що ти їдеш не як пасажир. Ти не пасивний учасник подорожі. Ти постійно спілкуєшся з людьми. Виходить так, що кожен твій крок усвідомлений. Якщо переміщаєшся потягом, то, буває, навіть не розумієш, яка станція – у Запоріжжі чи Дніпрі ти зараз перебуваєш. Ти точно знаєш, куди він тебе привезе, розслабляєшся і не дивишся на карту. А тут постійно включений у процес пересування по земній поверхні. І кайф у цьому і в тому, що багато дізнаєшся про ті місця, де проїжджаєш, бо, як правило, спілкуєшся з людьми, які живуть в цій місцевості. Причому з розмови, яка ні до чого не зобов’язує. Тобто не треба робити інтерв’ю з цими людьми: як правило, вони хочуть тобі розказати, можуть навіть міні-екскурсію провести. Коли я їхав до Європи через Рівненщину, хлопець, який мене підвозив, каже: «Тут є церква, яка була збудована ще за Богдана Хмельницького. Є джерело біля церкви. Якщо хочеш, давай заїдемо, я тобі покажу». Де б я побачив цю церкву, якби їхав автобусом?

Вікторія Шкабой

(Далі буде).

 

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here