ФОРТЕЦЯ СВ. ЄЛИСАВЕТИ: ЯКОЮ ВОНА Є І ЯКОЮ МАЄ СТАТИ

0
55
views

Нещодавно у приміщенні ОУНБ ім. Д.Чижевського відбулася зустріч громадськості з керівником археологічної секції обласної організації Національної спілки краєзнавців України, кандидатом історичних наук Миколою Тупчієнком та керівником науково-дослідного підприємства «Археолог» Валентином Собчуком. Темою розмови була фортеця святої Єлисавети.

Ця унікальна пам’ятка фортифікаційного мистецтва ХVІІІ століття й донині привертає увагу науковців, а також (що насправді може порадувати) міської влади. Проведені у ній нещодавно дослідження – і саме з ініціативи останньої – не лише підтвердили її унікальність, а вкотре показали можливість її використання як туристичного об’єкта.

Валентин Собчук розповів про виготовлення генерального плану фортеці, про перспективу її реставрації та перетворення на об’єкт туристичної індустрії, поділився досвідом використання новітніх технологій у вивченні подібних пам’яток культури. Зокрема він сказав: «Я належу до тієї категорії людей, які вважають, що ця пам’ятка була містоутворюючою. Тобто саме завдяки фортеці святої Єлисавети з’явилось наше місто. Це мій абсолютно суб’єктивний погляд. Також, на мою думку, ця пам’ятка є достатньо непересічною. На сьогодні вона є пам’яткою історії місцевого значення і пам’яткою архітектури і містобудування національного значення».

Далі Валентин Собчук детально розповів про цьогорічні дослідження в межах фортеці, що проводилися на замовлення управління містобудування та архітектури міської ради. Це було зроблено з метою підготовки відповідних документів для подання у Міністерство культури, аби ця пам’ятка з’явилася у державному реєстрі нерухомих пам’яток України. Таким чином з ініціативи відділу охорони культурної спадщини означеного управління на основі проведених досліджень було виготовлено нову облікову документацію. Вона дозволяє визначити не лише сучасні межі фортеці, стан збереження цієї пам’ятки, проблемні місця, але й перспективи її майбутнього використання.

Науковець вважає, що фортецю можна розглядати також і як пам’ятку археології, і як пам’ятку науки і техніки. «Тому що станом на середину ХVIII століття це була одна із найбільших фортець на цій території, – наголосив він. – То було справжнє фортифікаційне мистецтво». Засновуючись на цьому і були зроблені обґрунтування в наданій до міськради документації. Це паспорт, генеральний план, облікова картка, акт технічного стану, історична та археологічна довідки.

Валентин Собчук зазначив, що у свідомості більшості пересічних громадян ця територія закріпилася під назвою «Вали». Лише невелика частина містян розуміє, що це складна споруда, яка складається з бастіонів, равелінів, ескарпів, куртин, гласіса тощо. На жаль, не всі ці структурні елементи збереглися. А ті, що збереглися, не виразні або не є видимими, адже закриті рослинністю, занедбані та захаращені. Тому вона і не сприймається як монументальна фортифікаційна споруда. «Якщо брати у відсотковому відношенні, то фортеця збереглася приблизно на 85 відсотків. Якщо вести мову саме про земляну частину фортеці», – сказав він. Від себе додам: схоже, і влада, і городяни давно змирилися з тим, що частина фортеці забудована або знищена за часів діяльності тут різних підприємств та приватних – в останній період – господарів, що є прямим порушенням Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Отже, висновок невтішний: на відміну від багатьох європейських міст, де є подібні об’єкти, фортеця в повній мірі не працює на користь громади.

На зустрічі В.Собчук пояснив, що надав очільникам міста кілька рекомендацій щодо якнайшвидшого перетворення фортеці на іміджеву пам’ятку та місце відпочинку городян. Перша – розчищення окремих її елементів від дерев і кущів, які зараз не дають побачити ці елементи. Наприклад, бастіону святого Петра, що найліпше зберігся. Друга – провести комплексні археологічні дослідження на території фортеці та повноцінну геофізичну зйомку. Третя – залучення закордонних фахівців та участь у грантодавчих програмах.

Микола Тупчієнко в свою чергу акцентував увагу на дослідженнях фортеці у 1994-2018 роках та на археологічних знахідках. А на початку як справжній науковець зупинився на поясненні історичної місії фортеці св. Єлисавети. «Перш за все, – сказав він, – фортеця є артефактом. Це не жива істота, не жива душа, яка живе сама по собі. Вона є продуктом колективної діяльності людей у конкретний час, у конкретному місці, за конкретних обставин. Тобто коли звинувачують фортецю у тому, що російські війська брали участь у розгромі Запорозької Січі, виходячи з цієї фортеці, в тому, що сюди були привезені арсенал і архів Січі, це не вина фортеці. Це вина конкретних людей, які це здійснювали. Це конкретні історичні події, які обумовлювали інтереси тієї імперії. Але питання в тому, що всі ці люди померли, і ми до них апелювати і вимагати, щоб вони дали нам відповідь, не можемо. У нас є лише артефакт. І звинувачувати нині фортецю ‒ це все одно, що у суді судити ніж, яким був скоєний злочин.

Коли ми починаємо розглядати фортецю як артефакт, знімаються усі проблеми. Ми просто розглядаємо її як історичну пам’ятку конкретного часу, пов’язану з конкретними подіями і обумовлену конкретними причинами. Не більше і не менше. Саме такий підхід і є домінантним у цивілізованих країнах, де і зберігають такі пам’ятки, незалежно від їх походження. Лондон, наприклад, побудований на місці римського табору. Як відомо, римляни не церемонилися з місцевим населенням. Париж, Лютеція, так само. І це при тому, що Юлій Цезар здійснив справжній геноцид по відношенню до галлів, знищивши більше мільйона населення. Пам’ятки римського часу археологи досліджують, реставрують, відновлюють, використовують. Це артефакти, які показують трагічні періоди минулого, але для того й існує історія, щоб на ній вчитися, щоб осмислити це минуле і якимось чином корегувати зараз».

Микола Тупчієнко наголосив на тому, що фортеця св. Єлисавети є квінтесенцією фортифікаційних оборонних споруд Європи XVII – ХVIII століття, а також квінтесенцією наших українських зусиль, які були представлені тими ж реєстровими козаками, що протягом десяти років брали участь у її зведенні. Вона, власне, й стала містоутворюючим елементом на цій території. «Наука – це така штука, яка не апелює до абсолютної істини. У неї істина відносна. З’явиться якась нова інформація, ми її приймемо, ми з нею погодимося. Поки що такої інформації немає. Поки що ми знаємо, що це містоутворюючий об’єкт», – зазначив М.Тупчієнко.

Далі він розповів про декілька археологічних досліджень з метою виявлення найдавніших архітектурних споруд у межах внутрішньої забудови фортеці. Під час розкопок було знайдено пороховий погріб, дерев’яні вінця, які збереглися у нижній частині фортеці, осушувальну систему тощо. Науковець запропонував: «На сьогодні погріб, якщо його розкопати повністю, може заново функціонувати. Там можна зробити музей, можна зробити бар, кафе, будь-що можна зробити. Причому із збереженням усіх елементів, які там є».

Щодо проблеми розташування у фортеці кафедрального собору української церкви Київського патріархату він зазначив: «Проект грандіозний – 33 метри висотою. Це дев’ятиповерховий будинок. Фортеця – на горі. Ідея тут суто політична: стати над грецькою церквою Московського патріархату. Тому що пропонувалися інші місця, а було потрібне саме це. Сьогодні, коли рішенням Константинопольського патріарха Московський патріархат втратив силу на території України, це політичне питання знімається. Але проблема залишається. Храм має розташуватися на території, під якою колись стояв і будинок коменданта, і будинок для обслуги». Тому цього року були проведені розкопки, аби з’ясувати, чи є там культурний шар та інтер’єрні елементи цих будинків, щоб зрозуміти, чи існує перспектива у подальшій музеєфікації цих об’єктів, чи можна насправді дозволити будувати цей храм, нічого не руйнуючи, нічого не знищуючи. В результаті досліджень і були виявлені інтер’єрні елементи комендантського будинку, а також кераміка, ковальські вироби та уламки скляних виробів. За словами науковця, ці елементи дозволяють реконструювати точне місце його розташування, відповідно вписування цих елементів у майбутню музеєфікацію об’єкта з перспективою його реконструкції.

Таким чином, проведені дослідження та прийняті міською та обласною владою програми з музеєфікації фортеці дають підстави зробити цей об’єкт насправді іміджевою пам’яткою культурної спадщини, яка буде працювати на користь громади.

Любомир РОМАНОВ

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here