КІРОВОГРАД. СІЧЕНЬ 1944–ГО…

0
2604
views

75 років тому, в січні 1944-го, точилися жорстокі бої за визволення Кіровограда. Зараз про ці героїчні й трагічні події нагадують пам’ятники, обеліски, братські могили, вулиці, котрі носять імена героїв війни.

 8 січня 1944 року воїни 2 Українського фронту під керівництвом генерала І.С.Конєва звільнили Кіровоград від нацистських окупантів, а о 21 годині Москва салютувала військам, які визволили місто, 20-ма артилерійськими залпами із 224 гармат.

 Радінформбюро в оперативному зведенні за 11 січня 1944 року повідомляло: «За уточненими даними, в районі Кіровограда за час боїв з 5 по 8 січня включно нашими військами знищено: танків ‒ 294, гармат різних ‒ 296, самохідних гармат – 40, мінометів – 141, кулеметів – 445, бронемашин ‒ 94, автомашин ‒ 972. Противник втратив тільки вбитими понад 15 тисяч солдатів і офіцерів».

23 з’єднанням і частинам 2–го Українського фронту, що особливо відзначились у боях за звільнення Кіровограда, було присвоєно почесне найменування «кіровоградські».

 За цими скупими рядками – подвиг захисників рідної землі – від рядового до генерала, мужністю, героїзмом котрих здолано найлютішого ворога людства – нацизм.

 Багатьох свідків та учасників війни немає серед нас. Тож такими дорогими для нас є їхні спогади про січневі події в м. Кіровограді 1944 року.

 Бориса Полєвого, військового кореспондента, вразили жахливі злодіяння нацистів, які нічим не можна виміряти, в м. Кіровограді 1944-го: «Ми в’їжджаємо до Кіровограда по Олександрійському шосе. Горить поліційна дільниця, горить гестапо, горять лікарня та окремі будинки. Полонені йдуть по вулицях Кіровограда. Ще не змиті їхні прокляті сліди. Три шибениці стоять на базарній площі: тут вішали радянських людей.

 У древній фортеці ще не занесені снігом братські могили, куди німці кидали сотні мешканців – розстріляних і напівживих».

 …Жінка і війна – поняття несумісні. Жінка дає життя, продовжує й охороняє його, але на найстрашнішій війні двадцятого століття наші берегині нарівні з чоловіками стали на захист країни. Серед них – Валентина Михайлівна Крангач – зв’язкова 170-ї танкової бригади 18-го танкового корпусу 5-ї гвардійської танкової армії. Читаєш її спогади ‒ і розумієш, що війна тяжкою бороною пройшла через душу і серце відважної жінки:

 «Мій позивний – «Тайга». Зв’язківцем бути нескладно, а фізично – тяжко.

Траплялося, що і я, і мої подруги плакали, так тяжко доводилось. Адже ми, такі молоді, маленькі, слабенькі, тендітні, були екіпіровані протигазом, карабіном, лопаткою. Нам же на новому місці в першу чергу потрібно було окопатися. Кожна з нас мала котушку з телефонним дротом. Цю котушку я часто згадую, вона ніби до мене приросла…

 Уранці 8 січня 1944 року розпочалася артпідготовка. Стояв сильний туман, і нічого не було видно. Німці, яких ми повинні оточити в Кіровограді, ніяк не хотіли його віддавати, адже в місті влаштували базу для ремонту техніки, звідси вивозили тисячі тонн пшениці до Німеччини. Ми в’їхали в Кіровоград на полуторці з боку нинішнього Ковалівського парку. Значно раніше від нас увірвались у місто танкісти. Першим в’їхав Сергій Отрощенко. Командував 18 танковим корпусом Полозков.

 Стрілянина в місті тривала увесь день. У бою загинув командир танкової роти Юра Харченко, заступник начальника політвідділу бригади Вася Бойко та інші бійці. Тільки у Плавнях загинуло 46 моїх друзів, 52 були поранені, у Федорівці загинуло 12 чоловік, які поховані у братській могилі у селі. Німці залишили місто повністю зруйнованим. Більшість будинків були заміновані. У нашій бригаді мінером був Саша Новіков, який за розмінування Кіровограда отримав орден Слави.

 Кіровоградці нас зустрічали з радістю, плакали, виходили з будинків, обіймалися й цілувалися. Казали: «Як ми вас довго чекали!» Одна жіночка запросила нас до себе додому. Наварила такого смачного кулешу, влаштувала для нас святкову вечерю, повкладала спати. А на ранок ми знову вирушили в путь».

 Олександр Федорович Карнаухов – пропагандист політвідділу 5-ї зенітно-артилерійської дивізії резерву Головного командування у хвилини відпочинку вів фронтовий щоденник, в якому збереглися записи про бої за Кіровоград: «5 січня. З раннього ранку земля буквально стогне… Всім фронтом рушили. Тільки–но взяли ще одне село. 20–30 хвилин перепочинку. Приводимо себе в порядок. І знову – в бій. Треба встигнути побувати в кулеметній роті і розповісти про батарею старшого лейтенанта А.Михайлова. Зенітки вчора збили двох бомбардувальників і спалили бронетранспортер. Взяли в полон офіцера. Виявився важливою «пташкою».

 8 січня. Місто Кіровоград взято. Навколо палає. Руїни, каміння та щебінь. Знову не спали. Добу? Дві? Забув. Гаразд, відіспимося пізніше. Ходив, дивився місто. Від злості защеміло в серці. Невимовне варварство. В усіх підрозділах провели мітинги. Поклялися мстити ворогу.

 10 січня. Нова перемога: вщент розбиті фашисти, оточені на північний захід від Кіровограда.

 Ну й дали ми їм прочуханки!»
У фондах обласного краєзнавчого музею зберігається комплект матеріалів почесного громадянина м. Кіровограда Михайла Івановича Каліхова, який в роки війни був танкістом у 8-му механізованому корпусі 5-ї гвардійської танкової армії. У своїх спогадах Михайло Іванович згадує: «У бою за Кіровоград наші воїни виявляли чудеса героїзму. Коли на Лелеківському роз’їзді було перетнуто залізницю, ворог пішов у відчайдушну контратаку. Танки з хрестами повзли один за одним. У цьому бою командир нашої машини молодший лейтенант Стукалов підбив чотири ворожі… Його танк пошкодили теж. Тоді Стукалов продовжив бій з місця, поки фашисти не відступили. А далі своїми силами відремонтував бойову машину і привів її у Новопавлівку».

 За хоробрість і мужність, виявлені в боях за Кіровоград, танкіст Михайло Каліхов отримав підвищення – став командиром танкового взводу з присвоєнням звання гвардії лейтенанта. Михайло Іванович часто відвідував обласний краєзнавчий музей, зустрічався з молоддю, розповідав школярам і студентам про бойових побратимів.

Михайло КАНДІДОВ

Гадаю, жителів нашого міста зацікавлять спогади Михайла Дмитровича Кандідова – легендарного танкіста 31-ї танкової бригади 29-го танкового корпусу. Йому судилося горіти, але не згоріти, бути в пеклі, але залишитися живим наперекір всьому. Спогади даються мовою оригіналу. Вчитайтеся в них, і ви відчуєте гарячий подих сорокових років: «Моя жизнь очень простая – серая, как солдатская шинель. Великую Отечественную войну провел, как говорится, от звонка до звонка. Семь ранений, контузия, ожог ниже пояса. Четырнадцать раз покидал горящий танк.

 Бои за Кировоград 31-я танковая бригада (Кировоградская) начала 5 января 1944 года. Немцы оказали сильное сопротивление и с ходу освободили населенный пункт Клинцы. К исходу 7-го января рота вела жестокий бой на южной окраине Кировограда. Город горел, огромные языки огня полыхали в небе. Экипаж увидел два зенитных орудия, которые в ярости вели огонь по нашим танкам. Дистанция 500 метров…

Двадцать три года, а я уже старик.

Струхнул порядком, но потом освоился и стал бить фашистов. Танк младшего лейтенанта Комарницкого уничтожил немецкое зенитное орудие.

Танки развивали большую скорость, продолжая двигаться вперед, повергнув в панику орудийный расчет. Залп двух танков удачен. Уничтожили второе зенитное орудие. Проутюжили несколько окопов с фашистами, развалили блиндаж. Мой танк получил несколько снарядных поцелуев. Но ни один из них не пробил броню. Но в горячке экипаж не заметил еще одно зенитное орудие. Немецкий расчет орудия начал наводить ствол пушки на наш танк и первым ударил. Снаряд стукнул в правый борт машины, двигатель заглох, дымом заполнилось боевое отделение. Экипаж ранен легко. Минут пять продолжался этот кошмар. Водитель ранен в обе руки, несмотря на адскую боль, открыл балон со сжатым воздухом и двигатель с ревом заработал на больших оборотах…

Шел бой за город. Ранним утром 8-го января 1944 года забрезжил рассвет, появились штурмовики, бомбардировщики. Они бомбили окопы, потом в течение часа длилась артиллерийская подготовка. В семь часов тридцать минут танки 31-й бригады 29-го танкового корпуса прорвали линию немецкой обороны. За танками пошла пехота. Этот удар заставил фашистов отступить… Наши пехотные цепи двигались с упорством и решимостью, не обращая внимания на осколки снарядов и пули. Бойцы ворвались в город на исходе дня. Он был полностью освобожден от немецких захватчиков.

 Город встречает освободителей: слезы, объятия, слышались восторженные возгласы, крики, поцелуи, женщины обнимают солдат и офицеров.

 Спасибо тебе, танк! За дом во весь рост. За надежные стены, закрывавшие нас от вражеских пуль и снарядов, и за то, что гордо вез нас».

Василь БИКОВ

Василь Биков – командир взводу 339-го полку 111-ї стрілецької дивізії ‒ брав участь у Кіровоградській наступальній операції. 7 січня 1944 року був тяжко поранений у бою під Великою Северинкою. Але, на щастя, вижив всім смертям на зло. Про свої поневіряння засніженими степами Кіровоградщини письменник правдиво розповів у повісті «Мертвим не боляче». Відверто, щемно, схвильовано розповідає про тяжкі бої у нашому краї, про смерть бойових побратимів. У повісті звучать слова подяки лікарям, доброті простої української селянки за врятоване життя: «І якщо я зараз живий, то земний уклін їхнім золотим рукам, щира подяка за турботи. Але найперше дякую тітці Марії. Це вона, самотня, похилого віку селянка, не дала мені зійти кров’ю і замерзнути. Її руки найперше затримали в мені вбогі рештки життя, хоч це було непросто і майже безнадійно».

 8 січня вдячні жителі нашого міста підуть на Фортечні вали, де в братських і одиночних могилах покоїться прах більше 36 тисяч борців за Вітчизну, віддадуть шану визволителям міста, краю хвилиною мовчання, покладуть квіти до пам’ятника «Батьківщина – мати» і вічного вогню. Людська пам’ять фіксує найдорожче: імена, події, факти. Вони супроводжують нас завжди. Гадаю, ці свідчення мужніх людей про Кіровоград морозних січневих днів 1944 року не залишать байдужими людей, котрих оминули роки воєнного лихоліття. Адже високий патріотизм, совість, порядність – прості і такі вагомі поняття були часткою їхнього буття.

Валентина ДАЦЬКА, молодший науковий співробітник відділу історії обласного краєзнавчого музею

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here