ПРО ГЕРОЇЧНЕ — БЕЗ ПАФОСУ, ЯК ПРО ЗВИЧАЙНЕ

0
127
views

Зими початку 2000-х  кропивничанам запам‘яталися щедрими снігопадами. Особливо для тих, кому той сніг доводилося розгрібати. Правильно, для військовослужбовців МНС. Кому-кому, а саме вони на передньому краї боротьби зі стихією.

Чи то з лопатою, чи за кермом БАТа, який вражає тільки одним своїм виглядом і вселяє упевненість, що примхи природи ніщо перед цією технікою. От саме за кермом такої машини можна побачити і героя нашої розповіді – старшого прапорщика Миколу Дітківського. Він же – старший механік-водій дорожньо-технічного відділення інженерної групи частини ліквідації наслідків аварій АРЗ спецпризначення  УДСНС в Кіровоградській області. Чого тільки варта назва посади, а що вже казати про службові обов‘язки, якими наділений Микола Вікторович.

А починалося, дійсно, з лопати, якою довелося орудувати учорашньому випускнику «учебки»  «Меріфа», що в Харківській області, розчищаючи від снігу вулиці Кіровограда. У тому навчальному центрі він отримав спеціальність «механік-водій» і за розподілом був направлений до нас у 2003 році. Серйозна «надзвичайна» техніка, екстремальні ситуації, у яких доводилося працювати, вдячність громадян, яких витягували зі снігових полонів чи рятували від повені та вогню, та багато інших факторів зробили свою справу. Микола всерйоз захопився цією службою.  Батьки з нетерпінням чекали на його повернення додому у Сумську область, але хлопець за три дні до «дембеля» круто змінив свою долю. Дітківський  підписав контракт і продовжив службу.

Микола Дітківський народився у Казахстані (там його батьки свого часу піднімали цілину, а вже потім переїхали до України), закінчив профтехучилище і отримав професію «фермер-орендар». І раптом такий зигзаг долі!

Починаючи з 2011 року в Україні один  за одним вибухають  артилерійські склади. Коли у Лозовій Харківської області почали злітати у повітря снаряди, кіровоградські рятувальники відправилися туди спочатку на шість місяців, а після невеликої перерви – ще на довгі дев’ять місяців. Сапери розміновували те, що не вибухнуло, інші готували поле для знешкодження небезпечного «залізяччя», копали траншеї тощо. І водіям теж доводилося освоювати «суміжні» професії, бо в таких справах руки не зайві.

І знову про снігопади, які щозими накривають то один, то другий регіон нашої області. Особливо цим відзначається південний та південно-західний напрямки: Бобринецький, Новоукраїнський, або ж, як правило, сусідня Миколаївська область. А минулорічна війна зі снігом по дорозі на Кривий Ріг?  От де було рятувальникам роботи!

– Було, – згадує Микола Вікторович, – що люди по двоє діб сиділи в машинах під снігом. Пальне, яким вони грілися, закінчилося, тож доводилося ще й у холоді бути, та й голоді теж. Ми, коли виїжджали на допомогу, обов’язково брали із собою продукти – хліб, ковбасу, печиво, якими пригощали подорожніх, які потрапили у біду. Вони були дуже вдячні, та більше за все тому, що врешті закінчився їхній сніговий полон.

Треба, напевно, бачити, коли у засніжене село в‘їжджає величезна  машина, схожа на танк. Реакція селян бува різною, але в основному всі знають, що мають приїхати рятувальники, тож зустрічають їх з радістю. Особливо хлопчаки, які просяться покататися на БАТі або хоч посидіти в ньому. Цей транспорт забезпечує зв’язок зі світом, адже через снігові замети у село не приїде жодна продуктова машина або ж «швидка».

У боротьбі зі сніговою стихією рятувальникам не випадає, бува, і хвилини відпочинку, бо знають, що на них чекають, рахунок йде на години, а то й хвилини, коли у заметі знаходяться хворі чи породіллі. Хто колись потрапляв у таку ситуацію, особливо водії, то знають, як важко довго дивитися на дорогу, коли назустріч летить ледь не пригоршнями сніг, коли кругом все засніжене і не дай Боже пропустити тих, хто тримається з останніх сил. Про все це Дітківський розповідає спокійно, без пафосу, як про щось звичайне, буденне, мовляв, нічого героїчного в цьому немає. Але, судячи з нагород, що має Микола Вікторович і які просто так не роздаються, все це сприймається зовсім інакше. Орден «Честь і слава», нагрудний знак «За відвагу у надзвичайній ситуації», медаль «За вірність народу України», відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції», грамота Верховної Ради «За заслуги перед українським народом», нагрудний знак «Знак Пошани»,  заохочувальна відзнака «За жертовність і любов до України». Коментарі зайві.

Світлана КОСТЕНКО

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here