«ДІАМАНТОВЕ» СОПРАНО З УКРАЇНИ

0
117
views

Цю гарну дівчину з великими темними очима ми знали під декількома іменами. Спочатку як Наталочку Кравцову, дівчинку, яка жила на Дворцовій (колишня Леніна), 68/43 і ходила вулицями рідного міста до школи і музичного училища; пізніше як Наталку Воробйову (за чоловіком). І, нарешті, як зірку оперної сцени Наталію Біорро. А ще в неї було багато імен. Це імена тих героїнь, яких вона грала, точніше про яких співала: Віолетта, Мімі, Кароліна, Лючія, Дездемона, Гергільда, Федра, Дейдамія…

З Луцька, де вона народилася в 1959 році, родина у 1961-му переїхала до Кіровограда. Батьки, актори Кіровоградського обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. М.Л.Кропивницького Іван Васильович та Лідія Йосипівна Кравцови, отримали тут квартиру.

Наталочка змалку була серйозною і відповідальною, щедро обдарована природою і зовнішністю, і талантом. Особливо любила музику і мови – англійську, німецьку, відвідувала гуртки. Вчилася в дві зміни – в загальноосвітній школі і в першій музичній школі-студії педпрактики при музичному училищі. Її шкільні характеристики відзначають: «Дуже гарно співає, дуже гарно малює, дуже багато читає. Дисциплінована, користується у друзів великим авторитетом, активна учасниця хору та вокальної групи».

У музичній школі Наталка склала іспити екстерном і автоматично перейшла до музичного училища на хормейстерський факультет. Її першими викладачами в училищі були Олег Петрович Смолянський та Ніна Миколаївна Акопова-Піскунова.

Влітку 1974 року, нікому нічого не сказавши, поїхала до Києва і подала документи до музичного училища ім. Глієра. Завдяки рідкісному діапазону голосу її звільнили від усіх загальних дисциплін, залишивши лише спеціальні – мови, вокал, спеціальність, історію мистецтва.

В 1975 році її прослуховує Єлизавета Чавдар – легенда української опери, професор Київської консерваторії, народна артистка України, педагог від Бога. Її учнями були відомі оперні співаки Вікторія Лук’янець, Анатолій Солов’яненко, Ніна Чепіга, Людмила Колос. Це був той самий випадок, коли необроблений діамант потрапляє до рук талановитого ювеліра. Наталка екстерном складає іспити за 10 клас загальноосвітньої школи і вступає до Київської консерваторії. Паралельно вона займається в оперній школі-студії при консерваторії, де практикуються міжнародні оперні вистави – постановки опер студентами з різних країн.

Тоді на сцені оперної школи була поставлена унікальна старовинна опера Генделя «Дейдамія», де Наталія зіграла головну роль.

На другому курсі Наталя виходить заміж за інженера Євгена Воробйова.

В період навчання в консерваторії вона перемагає на престижних вокальних конкурсах: імені М.Лисенка, імені М.Глінки. Тоді, у вересні  1984 року, коли в Одесу з’їхалися талановиті молоді співаки з усієї країни, Наталія, в якої було рідкісне лірико-колоратурне сопрано, зайняла перше місце, заспівавши декілька творів: арію з опери «Дейдамія», арію Віолетти з опери «Травіата», «Вальс Венери» з опери «Енеїда», «Хабанеру» М.Равеля, «Смутної провесни» М.Лисенка та українську народну пісню в обробці М.Лисенка «Тихо Дунай свої води несе», арію Лючії ді Леммермур з однойменної опери.

Після закінчення консерваторії вона стажується в Київському оперному театрі для дітей та юнацтва (1984-1985 рр.), співає у відомих операх – «Травіата», «Царева наречена», «Таємний шлюб» (1985-1986 рр.). Опера «Таємний шлюб» Доменіко Чімарози, була поставлена в 1985 році. В цій опері, де вона співає арію Кароліни, її партнерами стали Лідія Забіляста та Марія Стеф’юк. У музичному світі її вже знають, пропонують різні варіанти роботи в мистецьких закладах. Це Київський комітет з телебачення і радіомовлення, Київська філармонія та Київський оперний театр для дітей та юнацтва.

Наталія приймає пропозицію від адміністрації дитячого оперного театру, але продовжує співпрацювати і з філармонією, і з телерадіокомітетом.

У 1989 році доля подарувала їй щасливий шанс. Того року Київський оперний театр для дітей виїжджає у Любляну (Словенія), де проходив великий гала-концерт оперної молоді з усього світу, на якому були присутні директори багатьох європейських театрів. Коли Наталю почули, їй одразу зробили пропозиції з трьох країн. Але вона обрала Марібор (Марбург), місто, що розташоване на кордоні Австрії, Німеччини та Італії.  Це невеличке місто славилося своїм оперним театром із залом на 800 місць, куди на вихідні приїжджали шанувальники оперної музики з усієї Європи.  З 1990 року вона – прима Маріборського оперного театру, взяла собі псевдонім із зміненого прізвища чоловіка – Біорро (Biorro). Містами її гастролей стають Лейпциг, Дессау (Німеччина), Рим, Ватикан, Флоренція (Італія), Грац (Австрія), Париж (Франція), а також ПАР (Африка), Ванкувер (Канада). Вона знайомиться з Міро Сольманом, Маріо дель Монако, Лучано Паваротті, Леоном Саяном, Шарлем Азнавуром, Лайзою Мінеллі, Френком Сінатрою та іншими зірками. Укладає контракт з «Метрополітен-опера», «Кейптаун-опера».

Під час гастролей в Японії, після виконання арії з опери «Турандот», машину, в якій вона їхала, люди підняли і понесли… Афіша-буклет за 1995 рік, надрукована трьома мовами, сповіщає: «Наталія Біорро – діамантове сопрано з України, нова зірка нової опери, що приїхала з Києва, з України, має унікальний талант».

Газета «Mitteldeusche zeitung» (Дессау), Німеччина, свідчить: «Зірка першої величини – Наталія Біорро – співачка з унікальним, неповторно чистим голосом сопрано – виконавиця ефектна, технічна, зіркова. Своїм талантом, діамантовим голосом вона відкривала двері всіх відомих театрів, і на сценах Києва, Ленінграда, Варшави, Будапешта, Берліна, Лейпцига її супроводжували успіх за успіхом…».

Співак Шарль Азнавур, почувши голос Наталії, визнав її як «найперспективнішу, рафіновану, променисту сопраністку світу…».

Першого січня 1994 року на грандіозному новорічному гала-концерті в Маріборі вона співає разом з П’єром К’япучіллі, Маріо К’яра, Антоніо Сальваторе, Ландом Бартолінні. Вона – прима, а значить, перша. Тому вільно володіла трьома слов’янськими мовами, добре говорила англійською, німецькою, італійською, вчила французьку і вірменську.

У 1996 році бере участь у грандіозному оперному гала-концерті у Ванкувері (Канада). Укладає договір з «Кейптаун-опера» (ПАР) і вилітає до Африки. Вона пише додому: «Я живу в чотирикімнатних апартаментах з величезною терасою з видом на океан, мій будинок високо в горах. Природа, трави, пальми, павичі… Немає лише часу, щоб осягнути всю цю красу. Працюємо по-чорному. Дві години пауза і знову робота. Маємо генія режисера, прекрасний оркестр і вражаючий хор. Всі співаки – африканці з чудовими голосами. Сподіваюся, що витримаю цю напружену підготовку і заспіваю як треба…». Вона готувалася співати відразу в  трьох  операх – арію Віолетти і Лючії, а також Мімі в «Богемі», «Травіаті» та «Лючії ді Ламмермур».

А ще писала сину: «Мій маленький Сашко, хоча ти давно вже не маленький! Як я сумую за тобою і хочу, щоб ми були разом і нам не довелося розлучатися».

Вона була невеличкого зросту, худенька, але мала велику внутрішню енергію, таку, що тримає зал в напрузі. Але будь-яка енергійна людина не витримає такого темпу, який в останні роки затвердився в театрі: репетиції, вечірні вистави, виїзди на гастролі, гала-концерти і знову репетиції. Лише з 1990 по 2003 рік вона проспівала дві найбільш популярних опери – «Травіата» Дж. Верді за сюжетом роману Олександра Дюма «Дама з камеліями» та  «Лючія ді Ламмермур»  Гаетано Доніцетті за сюжетом романа Вальтера Скотта «Ламмермурська наречена» десятки – сотні разів. Не враховуючи інших опер. Кейптаунська газета «Tonight» від 22.05.1997 на першій сторінці надрукувала вражаючу за драматизмом сцену загибелі героїні з Наталею Біорро в головній ролі, Лючії. А про роль Віолетти («Травіата») словенська газета «Вечор» від 31.03.1994 писала, що Наталія Біорро –  це «Травіата» світового рівня. 1994-й був особливим. Це був рік 70-ї ювілейної постановки «Травіати», в якій їй довірили головну партію, тому що вважали найкращою драматичною співачкою.

У 2002 році в листопаді у Маріборі відбулася прем’єра «Федри» з нею в головній ролі. Кар’єра набирала обертів, але раптово 14 лютого 2003 року все обірвалося, тому що не витримало серце. Можливо, тоді був напружений ритм роботи, можливо, зіграло роль і те, що вона дуже емоційно сприймала всі ті «гострі» почуття, які як актриса тонко переживала, коли «грала» роль. За 20 років на вітчизняній та європейській оперних сценах вона сотні разів «помирала» на сцені зі своїми героїнями, ніби  по-справжньому. Сама говорила, що це – фатум…

Її поховали в Маріборі. На надгробку завжди живі квіти, ліхтарики, приходять шанувальники. Тоді, у лютому 2003-го, була поставлена сота постановка «Травіати» – на її честь. На першій сторінці ювілейного альбому–журналу «Травіата» було надруковано: «На честь незабутньої, неперевершеної «Віолетти» Наталії Біорро»…

Олена КЛАССОВА, краєзнавець

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here