ОСТАННЄ ПАРТІЙНЕ ДОРУЧЕННЯ ГРИГОРІЯ ЗІНОВ’ЄВА: ПЕРЕКЛАД ДЛЯ СТАЛІНА КНИГИ АДОЛЬФА ГІТЛЕРА «МАЙН КАМПФ»

0
225
views

 

Зиновьев выделялся в партии общей культурой, долгим опытом европейской эмиграции, талантами теоретика-популяризатора, оратора-полиглота, имел лёгкое писательское перо.

Виктор Серж.

Час від часу переглядаючи в Інтернеті біографічні матеріали про видатних уродженців нашого краю, натрапив на по-справжньому  сенсаційну інформацію про Григорія  Зінов’єва (1883-1936), яка нещодавно з’явилася у мережі.  Виявляється,  щo це саме він, а не Карл Радек, як вважалося раніше,  у 1933 році здійснив переклад на російську мову «нацистської біблії»,  однієї із найшкідливіших і найнебезпечніших книг в історії людства – «Майн Кампф» («Моя боротьба») Адольфа Гітлера. Вона складається з двох частин.

У Вікіпедії читаємо: «Перша частина є автобіографією Гітлера, де він описав свій життєвий шлях і погляд на соціально-політичні проблеми Австро-Угорщини та Німеччини і висловив причини економічно-політичних негараздів. Головними ворогами він вважав світове єврейство, інтернаціоналізм та комуністичний рух. Друга частина була політичною програмою його партії, НСДАП, яка мала на меті побудувати «справжній соціалізм», а не той, викривлений і перетворений на комунізм. Разом обидві частини видано у 1930 році».

Відразу ж виникло запитання, чому саме Григорію Зінов’єву було доручено таке відповідальне завдання, адже для його виконання потрібно було передусім досконало володіти німецькою мовою, мати хист і досвід перекладача (понад 700 сторінок складного тексту!), не кажучи вже про ерудицію та інтелект.

А тим часом, коли поверхово читаєш біографію Зінов’єва, то складається враження, що він був малоосвіченою людиною. Це зовсім не так, хоча дійсно систематичної освіти він не отримав. Університетами «старої ленінської гвардії» була передусім самоосвіта.

Як не дивно, але саме єлисаветградський період життя у біографії Григорія Зінов’єва є найзагадковішим. Це стосується передусім його освіти. Відомостей, що хлопець вчився в якомусь навчальному закладі рідного міста, не знайдено. Більше того, одні біографи відзначають, що Зінов’єв «отримав домашню освіту під керівництвом батька Аарона Радомисльського, який був власником молочної ферми та магазину в Єлисаветграді», інші пишуть: «…получил отличное домашнее образование, как было принято в те годы среди обеспеченных граждан. В юности молодой человек заинтересовался философией, политикой, мировой историей».  Одні біографи пишуть, що народився Зінов’єв у заможній єврейській родині, а от Електронна єврейська енциклопедія повідомляє, що це сталося «в ассимилированной семье владельца небольшой молочной фермы».

В Енциклопедичному словникові «Деятели СССР и революционного движения России» читаємо: «Родился в сентябре 1883 года в Елисаветграде в малоимущей мелкобуржуазной семье (отец был владельцем небольшой молочной фермы),  с 14-15 лет стал жить своим трудом и своим небольшим заработком помогать родным. Сначала давал уроки, а потом служил конторщиком в двух крупных торговых предприятиях (образование получил домашнее). В конце 90-х годов принимает участие в первых кружках самообразования…, в 1901 году подвергается первым преследованиям и в 1902 уезжает за границу…».

Слід згадати і той факт, що народився Зінов’єв у багатодітній  родині: мав трьох братів і п’ятьох сестер. Як бачимо, інформація  про «домашню освіту» Григорія Зінов’єва надзвичайно суперечлива, а надто, що нею займався особисто батько. І головне, на превеликий  жаль, імена вчителів, які навчали Григорія, залишилися невідомими. Можливо, у дитинстві він був справжнім вундеркіндом, таким собі самородком?

Щось на те схоже, бо,  хоч як там було, Зінов’єв успішно екстерном здав іспити на атестат зрілості, проте не повідомляється, де й коли це сталося. А далі найцікавіше: «Он один год проучился на химическом факультете Бернского университета и один год на юридическом. На этом основании  считался одним из самых образованных лидеров революции».

Німецькою мовою, як і переважна більшість російських соціал-демократів, що тривалий час перебували в еміграції в Німеччині та Швейцарії, Зінов’єв оволодів настільки вільно, що писав на ній статті, виголошував промови. Ще б пак, на ті часи німецька мова була найпопулярнішою у світі, адже нею Карлом Марксом написані «священні книги» революціонерів: «Капітал» і «Маніфест   Комуністичної партії».

Та й досвід перекладацької діяльності Григорій Овсійович набув чималий. Зокрема нарком освіти СРСР, найбільший інтелектуал та ерудит серед більшовиків Анатолій Луначарський (1875-1933) у спогадах про молодого Зінов’єва відзначає: «…Хорошие отзывы о нашем молодом швейцарском студенте мне были очень приятны. Скоро я встретился с ним вновь лично и, между прочим, по его просьбе редактировал целый ряд его переводов. Это переводы с немецкого на русский язык (самый большой из них «История французской революции»  Вильгельма Блоса)».

У жовтні 1932 року Григорія Овсійовича вдруге виключають  з  лав  партії, арештовують та засуджують на чотири роки заслання  до казахстанського міста Кустанай.   Отоді він і отримав надзвичайно відповідальне партійне завдання – перекласти на російську мову книгу Гітлера «Майн Кампф», який щойно  в 1933 році прийшов до влади у Німеччині. Ні Сталін, ні його найближче оточення   німецької мови не знали. Сталін, щоправда,  кілька разів намагався її вивчити, але безуспішно.  Згодом  невдачею закінчилася його спроба оволодіти есперанто.

Зрозуміло, що Григорій Овсійович  чудово знав, хто буде першим читачем його перекладу книги Гітлера, тому й працював напружено і натхненно. Як-не-як, але з’явився шанс  заслужити прощення вождя.  Менше ніж за рік він упорався з перекладом і надіслав  його особисто Сталіну з грунтовною та аргументованою аналітичною запискою. Книга була видана «для службового користування»  партійної еліти обмеженим тиражем (декілька десятків примірників) з коментарями в обкладинці світло-гірчичного кольору з чорною свастикою у верхньому лівому куті. До речі, Зінов’єв увійшов в історію як перший перекладач опусу Гітлера. Переклади на інші мови з’явилися пізніше.

Відомий російський історик, професор МДУ Олександр Ватлін пише: «Этот перевод «Mein Kampf» внимательно изучал Иосиф Сталин: в его библиотеке сохранился экземпляр с его рукописными пометками. В фонде «всесоюзного старосты» М.И.Калинина также сохранился экземпляр книги Гитлера в русском переводе. Калинин, прочитав «Mein Kampf», оставил несколько десятков пометок, обнаруживающих его неподдельный интерес. На первом листе книги он написал: «Многосложно, бессодержательно… для мелких лавочников». Перевод Григория Зиновьева цитировал Николай Бухарин, выступая 28 января 1934 года на XVII cъезде ВКП(б)»: «Будущей целью нашей внешней политики должна быть не западная и не восточная ориентация, а восточная политика в смысле приобретения необходимой для нашего германского народа территории». Тобто уже в 1934 році керівництво СРСР знало про агресивні плани Гітлера.

Судячи з усього, Сталін залишився задоволений працею Зінов’єва.  У тому ж 1933 році Григорія Овсійовича повернули у столицю, відновили у лавах ВКП (б), зробили членом редколегії журналу «Большевик», навіть запросили на лютневий  ХVII з’їзд  партії, на якому  він виступив з каяттям  та прославлянням Сталіна.

А тим часом у самій Німеччині у тому ж 1933 році був складений «чорний список книг, що підривають німецький дух і які  підлягають спаленню». Серед 313 авторів прізвища… Леніна, Зінов’єва, Троцького, Сталіна та ін. До речі, Григорій Овсійович був напрочуд плодовитим літератором.  Він навіть написав для серії ЖЗЛ книгу «Карл Лібкнехт». Планувалося видати зібрання його творів у 22 томах, встигли видати з 1923 по 1929 рік 16 томів.

Взагалі спостерігаються  певні паралелі у дуетах Зінов’єв – Сталін і Сталін – Гітлер.

Григорій Овсійович зробив дві фатальні помилки: першу,  коли у боротьбі з Троцьким за лідерство в партії зробив ставку на Сталіна, якого явно недооцінив. Сам того не бажаючи, він привів Сталіна до влади, запропонувавши обрати його Генеральним секретарем ЦК РКП (б). А коли спохопився, намагався об’єднатися уже з Троцьким проти Сталіна (його друга фатальна помилка), та було вже пізно: в партійному апараті панували люди Сталіна.  Одним словом, Зінов’єв намагався використати Сталіна, якого ніхто в партії у ті часи не вважав інтелектуалом, щоб звалити Троцького. А вийшло все навпаки: це Сталін віртуозно переграв  Зінов’єва, щоб  позбутися спочатку Троцького, а потім і його самого. Ну а про те, як намагалися використати та перехитрувати один одного Гітлер і Cталін, висвітлено у десятках книг.

10 років Сталін грався із Зінов’євим, як кіт із мишею. Не минуло й року після  перекладу книги Гітлера «Майн Кампф», коли Зінов’єв зітхнув з полегшенням, коли йому здавалося, що Сталін нарешті залишить його у спокої, як 1 грудня 1934 р. був убитий Кіров.  Спочатку Зінов’єва і Каменєва змусили взяти на себе «моральну відповідальність» за цей злочин, а через два роки  звинуватили у створенні терористичної організації «об’єднаного троцькістсько-зінов’євського центру»  і розстріляли.

Так завершилося падіння у «слепящую тьму» (назва знаменитого роману Артура Кестлера про великий терор в СРСР) найближчого соратника Леніна, одного з вождів більшовицької революції 1917 року Григорія Зінов’єва. Верховним Судом СРСР він був реабілітований  у 1988 році.

Цікаво, що в Росії перше масове повне видання «Майн Кампф» у перекладі Григорія Зінов’єва було здійснено у 1992 році. Після цього книга видавалася різними видавництвами у 1998-му, 2002-му, двічі у 2003 році.

І наостанок ось така інформація з Інтернету: «У квітні 2016 року дружина українського Президента Петра Порошенка Марина Порошенко відкрила у Києві «Книжковий арсенал». …На полицях була представлена й книга Гітлера «Майн Кампф», яка користується великим попитом. Видавці кажуть: «Порівняно з іншими книгами українською мовою, «Майн Кампф» Гітлера – бестселер».

Звісно,  Україна – тут не виняток. До 2015 року по всьому світу було видано близько 10 мільйонів екземплярів «Майн Кампф». У США, приміром, книга продається накладами до 60 тисяч примірників  на рік. Спроби  заборонити друкування «Майн Кампф», а вони мають місце у багатьох країнах,  після появи Інтернету не мають жодного сенсу.

Володимир Босько

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here