Це були останні слова капітана Юрія Бутусова у жорстокому бою біля Дебальцевого в лютому 2015-го. Вшанувати полеглих та живих побратимів – учасників того бою зібрались 16 лютого військовослужбовці та близькі друзі третього окремого полку спецпризначення імені Святослава Хороброго.
У тому бою загинули двоє спецпризначенців – командир групи капітан Юрій Бутусов та сержант-розвідник Віталій Федитник. Кілька бійців потрапили в полон, двоє з яких – Сергій Глондар та Олександр Коріньков – перебувають там і досі. Окупанти відмовляються їх обмінювати – попри те, що ці хлопці є першими у списку вже тривалий час.
– Вже другий рік поспіль ми цей день відзначаємо як день пам’яті хлопців, які віддали своє життя під час боїв у Дебальцевому, а також згадуємо про тих, які потрапили у полон. Ми хочемо ще раз звернути увагу на те, що громада міста має підтримувати рідних цих хлопців, щоб всі знали, що полк намагається підтримувати їх максимально, – підкреслив у своєму зверненні до присутніх командир частини полковник Олександр Трепак.
Спогадами про той бій поділився його безпосередній учасник, без перебільшення, боєць-легенда, Вадим Довгорук (на знімку). За його словами, група капітана Бутусова супроводжувала колону з пораненими бійцями, яка рухалася від Дебальцевого. Потрапивши в засідку, спецпризначенці прийняли бій задля того, аби колона відступила до безпечного місця. В БТРі, де перебували спецпризначенці, одночасно з обох боків пролунали постріли з протитанкових гранатометів. Одна з гранат, пробивши броню, вдарила у бронежилет Віталія Федитника, і той загинув на місці, друга зачепила капітана Бутусова та відірвала руку Вадимові Довгоруку. Тяжкопоранений Юрій Бутусов вибрався з підбитого бронетранспортера, але сили стрімко його полишили і за кілька метрів від БТРа його серце припинило битися. Невдовзі решта бійців групи потрапили в полон до окупантів.
Друга група спецпризначенців, яка їхала для порятунку групи Бутусова, збилася з маршруту і теж потрапила в засідку. Лише дивом обійшлося без втрат. Подальша доля Вадима Довгорука відома майже всім – перебуваючи тяжко пораненим, без медичної допомоги більше трьох діб, він крім руки втратив обидві ноги. Проте, опанувавши протези та відновившись морально, повернувся до рідної частини. Нині Вадим проводить екскурсії музеєм бойової слави частини для майбутніх захисників України та всіх шанувальників третього полку.
– Через полон пройшли 38 бійців нашого полку, – розповів присутнім майор Андрій Неживий, – донині двоє з наших вважаються зниклими безвісти, але ми сподіваємось, що вони живі й перебувають у полоні. Про інших двох – Сергія Глондаря та Олександра Корінькова — відомо всім. Проте ніхто з колишніх полонених не зламався ані морально, ані фізично, і левова частка продовжує гідно нести службу в лавах нашої частини.
У свою чергу дружина Олександра Корінькова Юлія не втрачає надії, що настане той день, коли її чоловік повернеться додому.
– До цього часу жодного контакту з Олександром немає. Дуже велика проблема в передачах, у нас немає можливостей їх робити. Пішов п’ятий рік з моменту потрапляння наших хлопців у полон. Вони боронили Батьківщину, і сьогодні ми згадуємо про те, як відбувалися бої під Дебальцевим, адже саме в цей день наші хлопці потрапили в неволю, – повідомила Юлія і звернулась до командира полку зі сльозами на очах: ‒ Ви ж своїх не кидаєте, правда?
Біль від втрат не вщухатиме довго. І знову бійці та їхні друзі вшанували Віталія Федитника скорботною молитвою та покладанням квітів на Рівнянському цвинтарі у Кропивницькому, земляки Юрія Бутусова, похованого в Бахмачі, зробили те саме на Чернігівщині. Разом з нашими бійцями в БТРі загинув і військовий журналіст з ТРК «Бриз» капітан-лейтенант Дмитро Лабуткін. З нагоди Дня військового журналіста наказом командира 3-го окремого полку спецпризначення ім. Святослава Хороброго полковника Олександра Трепака капітан-лейтенант Лабуткін навічно внесений до книги пам’яті третього полку. Як зазначив полковник Трепак, всі полеглі поруч з нашими бійцями військовослужбовці інших частин є нашими побратимами і обов’язково будуть увічнені.
Герої не вмирають! Доки живі про них пам’ятають…
Максим Гуцалюк
