Як ми уже повідомляли, у Кропивницькому, у приміщенні обласної бібліотеки для юнацтва, отримав свій сценічний майданчик Сучасний Театр Сатири – доволі перспективний творчий проект Романа Бутовського. Своєю першою постановкою театр вже вніс резонанс у культурне життя міста, створив певне коло прихильників. Сьогодні актор і режисер розповідає про черговий сюрприз.
– Отже, нова прем’єра? П’єса з якоюсь феміністською ноткою у назві – «Королева краси», наче чоловіки красивими не бувають.
– Точніше, вона називається «Королева краси з Лінейна». Це п’єса сучасного ірландського драматурга Мартіна Макдонаха. В українському «прокаті» вона йде зі скороченою назвою. Останнього разу я дивився її минулого року у Львові – у театрі імені Леся Курбаса. Ця постановка є також в репертуарі київського театру «Золоті ворота», на сценах інших театрів. Це дуже відомий твір.
– Тепер повернемося до теми колегіальності у форматі СТС. У попередньому інтерв’ю ви зазначили, що усі питання обговорюються і ви знаходите спільне рішення. То цього разу матеріал для постановки обирався саме так? Можливо, були альтернативні пропозиції?
– Не було. Оскільки цю п’єсу я вибрав вже давно. Можливо, я трохи лукавлю, коли кажу, що у нас немає диктатури. Насправді у мене є план роботи на перспективу. А цей матеріал я запропонував колегам свідомо. По-перше, це дуже популярна п’єса. По-друге, соціально актуальна. Окрім іншого, там розглядаються і мовні питання. Хоча вони стосуються Ірландії, але тотожні з нашими. І вічне питання – відносини батьків і дітей, точніше, матері та доньки. Взагалі, це дуже бурхлива п’єса. Дехто її навіть називає «кухонний бойовик».
– Але, сподіваємося, буде смішно?
– Буде комічно, мелодраматично, іноді –трагічно, загалом – насичено. Головне, що актори сприйняли цей матеріал добре. Хоча спочатку не все розуміли з того, що саме я пропонував зробити. Але коли починаєш працювати, поступово вимальовується картинка і приходить розуміння всієї складності поєднання комедійних та саркастичних елементів.
– Щодо цікавих несподіваних режисерських ходів. Що буде незвичного у цій постановці?
– Розбираючи п’єсу, я зрозумів, щоб більше зацікавити глядача і створити для нього несподівану інтригу, треба фінальну сцену поставити на початок. Цей прийом називається «флеш-форвард». Проте далі сюжет розвивається відповідно до п’єси. А у фіналі пазлик для глядача нарешті почне складатися. Гадаю, після вистави він ще певний час міркуватиме над цим, аналізуватиме дії персонажів.
– Цього разу ви запросили до участі в антрепризі професійного актора з театру корифеїв Іллю Литвиненка.
– Так, це молодий талановитий перспективний актор. Ми з ним давно товаришуємо. І до цього у мене було до нього багато пропозицій творчого характеру. Цього разу він нарешті погодився. Впевнений, його досвід, його сценічні навички допоможуть нам зробити гарну виставу. А йому у свою чергу приміряти на себе нове амплуа, відкрити себе в новій іпостасі.
– Ви зазначили, що у п’єсі діють дві жінки, а серед акторів є лише одна. Тож як це розуміти? Чи Олена Франтасова виконує дві ролі?
– Ні, вона грає одну роль – доньки. А роль сімдесятирічної матері взяв на себе я. Адже вважаю, що жіночу роль у цій виставі має грати чоловік. Оскільки увесь цей сарказм жінки похилого віку передати може лише чоловік. У нього є досвід: він споглядає таку поведінку протягом усього життя – з бабусею, матір’ю, сестрою… У нього є ставлення до цього і безпосередньо до жінки. А ця бабуся – збірний образ, тому треба дуже багато у нього вкласти.
– Як і попередня, це буде одноактівка? Скільки вона триватиме?
– До двох годин. Ні, гадаю, у глядача не виникне відчуття навантаження. Тому що вистава супроводжується цікавими світловими і музичними рішеннями. Щодо музики… усі карти я не хочу розкривати. Знавці впізнають і зрозуміють все по ходу п’єси.
Роман ЛЮБАРСЬКИЙ
