ГЕРОЙ УКРАЇНИ ВОЛОДИМИР ЖЕМЧУГОВ: Я ПРОШУ ВАС, ОБХОДЬТЕ ДЕСЯТОЮ ДОРОГОЮ ТИХ ПОЛІТИКІВ, ЯКІ КАЖУТЬ «НАМ ПОТРІБЕН МИР»

0
1892
views

Володимир Жемчугов – один з найвідоміших героїв нинішньої війни на Донбасі, а також яскравий приклад сили духу, мужності і стійкості.

Народився Володимир на Луганщині, в місті Красний Луч. Служив у Радянській Армії. Працював шахтарем, менеджером у комерційних структурах, займався бізнесом. З 2007 року працював в Грузії.

Повернувся на Донбас після початку збройного конфлікту. Брав участь у бойових діях на боці української армії в період з травня 2014 року по 29 вересня 2015 року. 29 вересня 2015 року підірвався на міні, внаслідок чого йому ампутовано кисті обох рук, і Володимир втратив зір. З тяжкими пораненнями потрапив у полон. Тривалий час утримувався під конвоєм в лікарні і в Луганському СІЗО, де його допитували контррозвідувальні органи так званої ЛНР.

17 вересня 2016 року за безпосередньої участі Президента України Петра Порошенка його звільнено з полону за обміном. Після цього проходив тривале лікування, в тому числі – в Німеччині.

2 січня 2017 року Володимиру Павловичу Жемчугову присвоєно звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» ‒ за особисту мужність і героїзм, незламність духу, проявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові.

Сьогодні Жемчугов працює радником міністра інформаційної політики, їздить по країні, зустрічається з людьми. Днями герой побував у Кропивницькому в рамках презентації проекту «В’язні Кремля» ‒ це документальний фільм про 64 українців, які перебувають у російському полоні.

– Пане Володимире, ви підтримуєте контакти з земляками, які залишилися на окупованій території? Які у них настрій, що вони думають?

– Погляди у багатьох дуже неоднозначні. Те, що їхнє життя погіршилося, відчули вже всі. Весь Луганськ обклеєний оголошеннями про роботу за вахтовим методом. У самому місті молодій людині не тільки роботу, навіть освіту після школи здобути складно. Всі їздять працювати за так званою схемою 20 на 10 в Ростовську область, Краснодарський край, 20 днів – там, і 10 відпочинку ‒ в Луганську. Але, незважаючи на те, що стало сутужніше, вони не хочуть бачити об’єктивну реальність, вважають, що це Україна, НАТО і США не дають їм жити. Але, з іншого боку, багато хто побачив що коїться в російській глибинці і зрозуміли, що туди рватися не варто.

Невдоволення зростає. Але ФСБ завело на кожного з двох мільйонів людей, що проживають там, особову справу. Головний критерій – лояльність до “чинної влади”. Працюють дуже щільно, аж до того, що в чергах, в транспорті підслуховують, що говорять люди. Дуже жорсткі цензура і контроль.

Коли я сидів в Луганській в’язниці, там поміщається дві тисячі осіб. Так вже тоді, в 2016 році, чоловік 500 з них були політичні. Їх посадили за зраду якійсь батьківщині. Просто за незгоду. На 2017 рік, за моєю інформацією, вже під тисячу таких було.

Продукти там в основному російські. Але всі давно кажуть, що вершкове масло, соняшникова олія, ковбаса, шоколад абсолютно позбавлені смаку, як пластилін, і коштують удвічі ‒ втричі дорожче.

‒ І що тепер нам з цими людьми робити?

– Я спілкуюся з однією людиною з Луганська. Чоловік у 2014-му повірив колаборантам. Нещодавно запитую у нього: ти задоволений? А він мені: “Нас надурили!”. Так я тобі це ще тоді пояснював. Росія завжди нас обманювала. Це типу земля – ​​селянам, фабрики – робітникам. А тепер що? Тепер там скрізь російські війська стоять.

– Про те, що на окупованій території є партизанський рух, ми дізналися в основному завдяки вам. Сьогодні є такий опір? Зрозуміло, без подробиць, які можуть нашкодити.

– Можете подивитися в Фейсбуці такі сторінки як “Луганськ – Україна”, “Луганський партизан”, “Донбас резистанс”, там достатньо інформації. Наприклад, кілька тижнів тому партизани замінували вантажний автомобіль військкомату. І коли він виїхав, підірвали, знищили кілька бойовиків. У Донецьку місяць тому обстріляли будівлю адміністрації. Так що місцеві бачать, що опір триває.

– Як витримали полон? Що можете сказати тим, хто зараз там знаходиться?

– У такій ситуації важко щось радити, кожен має вирішувати для себе все сам. Я, хоч був без рук, сліпий, сказав собі: – на коліна не стану. І я проти поділу України, хоча є такі родичі, які готові віддати цей Донбас, аби їхні рідні повернулися.

– Що робити з людьми, які ще живуть якимись радянськими міфами?

– Я бачив, як це робиться в Німеччині. Там теж багато людей так званої категорії “сорок плюс”, які згадують про пломбір по 20 копійок. Що зробили німці? Вони просто дали їм пенсію ФРН замість пенсії НДР, а вони сильно різнилися. І все гаразд, ці люди задоволені життям. І тепер адептів НДР практично не залишилося. Так що, рецепт простий – більше свободи, більше матеріальної свободи.

– Коли настане мир?

– Україні потрібен мир, але не ціною поразки в російсько-українській війні і втрати своєї незалежності, а мир, здобутий перемогою в цій війні. Я прошу вас: обходьте десятою дорогою тих політиків, які кажуть: нам потрібен мир. Нам потрібна перемога. Якщо ми зараз віддамо Крим і Донбас, повірте: вони не зупиняться, вони підуть далі. І я поясню чому. Тому що їм потрібен Київ, щоб він був московським, а не київським.

Я хоч і є росіянином за національністю, але не хочу знову повернутися до колишнього Радянського Союзу або опинитися в нинішній Росії. Я хочу у вільну Європу, хочу жити вільно, і я борюся за Україну, за вас, за майбутнє. Я зараз займаюся цим з допомогою Міністерства інформаційної політики, займаюся національно-патріотичним вихованням молоді. Борюся інформаційно, розповідаю правду.

Я не був в анексованому Росією Криму, а тому не володію повною інформацією, що там відбувається. Але я був на Донбасі. І  можу розповісти вам все, як було ‒ з фактами, з тим, що я бачив і знаю.

Теоретично є два сценарії закінчення російсько-української війни і повернення Україні захоплених у неї територій. Перший шлях ‒ економічний, санкційний, на який вже стало європейське і світове співтовариство в своїй політиці щодо агресії Російської Федерації, і другий шлях ‒ військовий, так званий хорватський сценарій (за яким Хорватія, зміцнивши свою армію, змогла силовим шляхом повернути захоплені у неї території ).

Однак найбільш реальним, враховуючи ситуацію, що склалася, є економічний шлях, який передбачає відмову Заходу продавати Росії сучасні технології, і поступова відмова від закупівлі російських сировинних товарів, у першу чергу ‒ нафти й газу. Врешті-решт, це має призвести до розвалу Російської Федерації на окремі республіки ‒ як це свого часу сталося з Радянським Союзом. Однак цей шлях ‒ не одного і не кількох років.

Що стосується максимально швидкого військового шляху, то Україна сама, без підтримки світової спільноти не зможе успішно вести війну за повернення своїх територій зі значно більш потужною російською армією, яка, до того ж, має ядерну зброю. Тому навряд чи світове співтовариство підтримає нас зараз у цьому.

За матеріалами CBN

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here