ЯНА КАЧУР: З ГАЙВОРОНА – ДО ОЛІМПУ!

0
1306
views

Вперше на свою спортивну (а як виявилось згодом, і на голову життєву) доріжку відома Європі та світові легкоатлетка Яна Качур ступила у 2007 році, коли хащуватською школяркою взяла участь у районному учнівському кросі «Золота осінь».

З десятилітнього віку юною гайворонською легкоатлеткою Яною Качур старанно опікується й дотепер здібний місцевий тренер (і сам ще діючий бігун) Валерій Кузь.

Привернула його увагу ця справжня спортивна перлина міської ЗШ №1 практично одразу, під час того ж історичного забігу. Тоді під керівництвом свого вчителя фізкультури Світлани Василівни Давлетян, незважаючи на конкуренцію з боку ровесниць, вона виявилася сильнішою.

Нещодавно на інтерв’ю в Гайвороні (коли приїхала у перерві між виступами провідати рідних) Яна прийшла разом з  батьком  – Григорієм Петровичем та своїм наставником, щоб згадати, зокрема, й про стартові та подальші, значно вагоміші,  кроки в легкоатлетичній царині.

– Все почалося, мабуть, з перемоги на обласному кросі в місті Олександрівці, ‒ почала Яна.

– Цей успіх відкрив шлях до дебюту вже в першості України?

– Так, – приєднався до невимушеної розмови тренер Валерій Кузь, – в 2010 році випало змагатися в Білій Церкві, що на Київщині. Заявилися на дві дистанції – 200 метрів та вдвічі довшу. Чесно кажучи, сподівалися хоча б на десятий результат.

– Але, на велике здивування, – продовжує він, посміхнувшись, – опісля тринадцяти забігів моя наполеглива вихованка (до речі, найіменитіша спортсменка на теренах Гайворонщини) реально претендувала на підсумкову перемогу. І тільки у вирішальну мить цю перемогу вирвала сильна тамтешня легкоатлетка.

– Тож пораділи, – погоджується батько, – й «сріблу».  Так само й  у Вінниці, де вболівали за нашу п’ятнадцятирічну спортсменку в змаганнях на найкоротшому спринті. Були й поїздки (все, звісно, своїми силами) до Запоріжжя, Ялти, Сум (де «золотий» фінал – 7,39).

– В основному, – резюмує тренер, – практикували 400 метрів. Одного разу ризикнули освоїти також вісімсот. Правда, далися вони складнувато, тому більше до них і не поверталися.

– Цікаво, що тобі, Яно, у шкільні роки довелося зробити й інший вольовий вибір.

– Виходила свого роду дилема – окрім тренувань, ще тричі на тиждень додавалися регулярні репетиції у танцювальному колективі РБК «Первоцвіт». Тож мама попросила мене визначитися (тим паче, подвійне «хобі» вже встигло вплинути на успішність) самій. Врешті–решт віддала перевагу бігові.

– Це відбулося не одразу?

– Мабуть,  вирішальною стала участь в 1-му юнацькому чемпіонаті світу, що проходив у Донецьку шість років тому, де я посіла 25 місце. Але й це вважаю тодішнім успіхом, бо у змаганнях брали участь представники 162 країн, включаючи й фавориток з Кенії.

Далі була перемога  на чемпіонаті України  (400 метрів) та в комбінованій естафеті. Потім – європейський фестиваль-2014 в м. Баку, де з результатом 54,70 сек. я отримала «бронзу» (як і подібні результати на першостях Європи та України в естафеті 4х400 метрів) на шістдесятиметрівці.

Цікавою була поїздка на такі ж за статусом II олімпійські ігри в Нанкіні (Китай) – це почесне право я отримала на бакинському ЧЄ. Пощастило у так званому «фіналі Б», коли випередила на чотирьохсотметрівці  головну конкурентку з Ямайки. У результаті у загальному заліку я отримала  9 місце.

–  Після закінчення 9-го класу школи у Гайвороні яким ти бачила свій подальший розвиток?

–  Від змагань до змагань надходило багато цікавих пропозицій, приміром, з тієї ж Вінниччини. За цю область взагалі переконували надалі виступати, обіцяли прописати там і мою родину.

Тут до розмови знову долучився тренер Яни: «Часто результату намагаються досягнути будь-якою ціною, не гаючи часу та не шкодуючи зусиль. Але коли це відбувається поспіхом, без  надійного фундаменту, то завдає шкоди. Тут я хочу навести приклад справжнього професіонала Михайла Васильовича Самборського. З нього, на мою думку, й зароджувалася вся легка атлетика на Гайворонщині. Незважаючи на поважний вік, вважаю, що мій старший колега (стосовно якого вчинили несправедливо, залишивши практично «за бортом» улюбленого дітища) міг би принести ще багато користі, якби був затребуваним.

Приємно бачити його і сьогодні в чудовій фізичній формі: здатний показати  майстерно будь–яку вправу. Продовжує приходити за власним бажанням на тренування та змагання, підтримуючи насамперед морально.

–  За порадою тренера та батьків, ‒ продовжує Яна, ‒ я потрапила до столиці, в надійні руки Тетяни Іванівни Коваленко, під керівництвом якої з 2012 року тренувалася (поєднуючи з навчальним процесом) в стінах Республіканського вищого училища фізичної культури.

Необхідний кваліфікаційний тест при вступі сюди здавала, між іншим, заслуженому тренеру України Володимиру Андрійовичу Федорцю, котрий безпосередньо причетний до наступних моїх успіхів разом з членами національної збірної з легкої атлетики.

– За численними повідомленнями вітчизняних та зарубіжних інтернет-видань та періодики неабияк вдалою видалася цьогорічна зимова серія. Продовж, будь ласка…

– Дві медалі найвищого ґатунку принесли «Різдвяні зустрічі» у Києві. А на міжнародних змаганнях у Франції мій фініш на 60 метрів став «срібним»: лише на 0,03 секунди поступилася переможниці. Доречним виявився й міжнародний турнір Асоціації Балканських л/а федерацій у лютому нинішнього року. Можна додати й виступи на чемпіонаті світу в Лондоні, ЧЄ в Берліні та Глазго 2017–2018 років.

– Чи залишилася ще не досягнута мета?

– Думаю, що, окрім свого теперішнього найкращого досягнення – третього місця на чемпіонаті Європи у віковій категорії до 23 років, можу бути  чемпіонкою та призеркою і серед дорослих.

Мрію досягнути такого ж п’єдесталу пошани світової першості. Першорядний приціл – Олімпійські ігри-2024, на які  припаде пік моєї спортивної форми. Ті ж, що проходитимуть наступного року в Токіо (Японія), слугуватимуть більше для того, щоб максимально підготувати себе до найголовнішого виступу в житті.

Бесіду вів Ілля СОКОЛЮК

Фото із сімейного альбому Яни Качур

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here