ОЛЕКСАНДР КОРІННИЙ: НІКОЛИ НЕ ОЗИРАЙТЕСЯ НАЗАД!

0
1948
views

Голову Новоукраїнської міської об’єднаної громади знають, мабуть, всі: і політики, і спортсмени, і журналісти. Окрім втілення багатьох успішних проектів у громаді, Олександр Корінний відомий як голова всеукраїнської Асоціації об’єднаних громад України, а також як граючий тренер, голова Новоукраїнської міської федерації футболу.

І ось у березні Олександр Корінний став одним із лауреатів премії «Людина року–2018» в категорії «Лідер об’єднаної територіальної громади року». Про те, як пройшла церемонія, про підтримку сім’ї та поради щодо лідерства – в ексклюзивному інтерв’ю «Народного слова».

– Як дізналися, що потрапили в номінацію «Людина року»?

– Якщо чесно, про це дізнався з Інтернету. Один знайомий надіслав картинку «Вітаю!». Я не зрозумів. Ну і перепитав – з чим вітаєте? І у відповідь він кидає мені зображення з сайту, де вказано, що відбулося засідання наглядової ради проекту загальнонаціональної програми «Людина року» і визначено трійки лауреатів у кожній номінації. Цьогоріч вперше була введена така категорія, як «Лідер територіальної об’єднаної громади року». Вже існують «регіональні лідери» – це голови адміністрацій, є «міський голова року». А ця номінація – вперше, і тому особливо приємно було дізнатися, що я потрапив у трійку лауреатів. Може, це занадто пафосно прозвучить, але це правда: заслуга не моя особиста, а всієї команди. Премія називається «Людина року», та в нашій номінації я б назвав «Команда року». Я так собі розумію, що поважне журі відслідковувало те, що робилося в об’єднаних громадах в 2018 році. В Новоукраїнці відкрився дитячий садок, клуб, амбулаторія, проведено конкурс міні-проектів, залучені мешканці громади до бюджетних рішень, збільшився бюджет, молодь активно бере участь у втіленні проектів – мабуть, журі оцінювало позитивні речі всієї громади. І, мабуть, журі вирішило, що ми достойні, але мене як міського голову внесли в список за посадою. Тому що насправді не можна в цій категорії визначати одну людину. Один ніколи не зможе охопити все: прозорість бюджету, залучення молоді, втілення проектів, культура, місцевий економічний розвиток тощо. Тому для мене це визнання всієї команди. Не в сенсі лише міської ради: це і міськвиконком, громадські та молодіжні організації, спортивні федерації. В багатьох проектах роль міської влади зводилася до мінімуму, до дозвільної ролі. Тому команда – це весь актив громади.

Але водночас те, що так би мовити дрібний посадовець з Кіровоградщини, де немає міст-мільйонників, може потрапити в загальнонаціональну премію, – приємний сюрприз. І це показово для моїх колег, що треба рухатися вперед. Я цю стежку протоптав, тож знаю, як приємно, коли твою роботу помічають. Буду рекомендувати колегам, тому що чудово на таких програмах бачити земляків.

– Та ви не лише лідер громади, ви ще й голова Асоціації об’єднаних територіальних громад України…

– Так, і підтримка від членів асоціації для мене – то величезний досвід. На початку деякі люди з нас сміялися. Чесно! Сміялися, що нічого в нас не вийде, що є потужні асоціації всеукраїнські, яким ми не конкуренти. На сьогодні в нашій асоціації – триста одна громада: це триста одна історія успіху і помилок, це триста одна креативна команда, яка має цінний досвід. І на третій рік існування Асоціації ОТГ нас вже визнала вся Україна, на наші збори приходить звітувати прем’єр-міністр про роботу уряду. Тому я думаю, що без підтримки членів асоціації ми б не досягли такого визнання, в тому числі й в програмі «Людина року». 

– Підтримати вас на церемонії «Людина року» в Київ приїхав син Богдан. Це була його ініціатива чи ви запросили?

– Мені дали два запрошення на церемонію «Людина року»: на мене і на ще одну людину. Звичайно, я запросив би дружину Наталю, та нашій доньці всього декілька місяців. І оскільки дружина не змогла, то я нікого більше й не запрошував: вирішив прийти на церемонію сам. І напередодні церемонії в Києві був тренінг, на якому ми з мерами вчилися розвивати нашу Асоціацію ОТГ. Тобто тренінг закінчився о шостій вечора в п’ятницю, а церемонія мала початися в суботу. Їхати додому не було сенсу, тож я залишився в Києві. І тут телефонує дружина і каже, що син Богдан зібрався їхати в Київ до мене! Це було приємною несподіванкою. Звичайно, я турбувався: 14-річний хлопець виїхав з Новоукраїнки в Кропивницький, а з Кропивницького автобусом до Києва. Ми весь час підтримували телефонний зв’язок, я, звичайно ж, зустрів його на вокзалі. Та знаєте, коли дізнався, що син їде мене підтримати в Київ, я зрозумів, що вже переможець. Відчувати таку підтримку сім’ї – це вже перемога! Ми тоді прийшли завчасно, за годину до церемонії, дивлюся – син щось пише в телефоні. Виявилося, то він виклав свій перший пост у Фейсбуці.

– Справді, Богдан у соцмережах виклав тоді такий допис: «Приємно бути вперше в Національній опері України і відразу на такому крутому заході «Людина року–2018». Всю ніч їхав в автобусі, щоб підтримати тата! Пап, тримаю за тебе кулачки!». В коментарях ви відповіли: «В цьому житті з тобою, мамою і донечкою я вже переможець! І не важливо, кому за годину вручать статуетку».

– Після таких речей розумієш, що сім’я – це головний форпост у житті. Тому що сьогодні ти міський голова, а завтра тебе можуть не обрати. Ти можеш бути успішним бізнесменом, а завтра вже банкрутом тощо.  А родина – навіть якщо ти не буваєш там місяцями! – це де тебе обіймуть, підтримують, де тебе кохають. І я навіть не знаю, що важливіше: що я став лауреатом «Людини року» чи що так вчинив мій син. Мабуть, все-таки те, що так зробив мій син!

Мій син спортсмен, і тому переодягнути його не те що в костюм, навіть в джинси важко. Він займається футболом і навіть до школи ходить у спортивному одязі. А тут він погодився придбати класичний костюм, приїхати так у Київ, та ще й вдягнути краватку-метелик! Я розумію, яким це було викликом для Богдана і ціную це. До того ж ми домовилися, що на випускний з дев’ятого класу цьогоріч також разом вдягнемо краватки-метелики: моя черга його підтримати.

– У вас і всеукраїнська асоціація, і об’єднана громада, і футбол, і сім’я. Як ви все встигаєте?

– Якщо чесно, то більше всіх страждає сім’я: через навантаження вони мене бачать рідше, ніж хотілося б. Та все, що можу, я віддаю в першу чергу сім’ї: і це я не про матеріальні речі. Ось сина намагаюся висмикнути на спільні змагання футбольні. До речі, цьогоріч Богдан став чемпіоном Кіровоградської області по футболу разом зі мною в дорослій команді.

Щодо федерації футболу, Асоціації ОТГ та моєї основної роботи – міськради Новоукраїнської громади, то тут мені щастить на людей. Може, через те, що я народився на свято Маковія, або через якісь заслуги – та мені таланить на порядних, добрих, щирих, класних людей. Мені щастить і на помічників, і на меценатів, і на тренерів – мене оточують люди, які можуть і допомогти, провести за мене тренування, взяти на себе частину відповідальності, надати цікаві обґрунтовані пропозиції. Тобто мені не потрібно всюди все контролювати: я працюю в чудових командах, з класними людьми, на яких можу покластися. Роботу цих команд видно: в громаді втілено багато успішних проектів, Асоціація голів ОТГ визнана в Україні. Пощастило й з депутатським корпусом у міськраді. І було б ще краще, аби депутатами на місцях можна було б ставати не лише членам партії. Вже багато достойних ініціативних людей хотіли б піти в місцеві депутати, але не хочуть при цьому вступати в будь-яку партію. І в нас сильна не лише аматорська футбольна команда: наші діти стали чемпіонами області серед другої групи! Тобто перша група – це великі міста обласного значення, а райони ‒ в другій групі. Футбольна команда ветеранів теж успішна. Про ці та інші успіхи ми розміщуємо інформацію на банерах в громаді. Це краще, ніж портрет мера з написом «вітаю»: показати громаді, що це спільний успіх, спільна заслуга, спільна радість.

Саме завдяки чудовим командам, фантастичним людям, з якими працюю, я можу займатися паралельно декількома справами.

– Щоб ви порадили людям, щоб йти вперед і вгору і не опускати руки?

– У першу чергу розуміти, що не існує індивідуального успіху. Щоб не було, як в приказці про двох українців – трьох гетьманів. Повторюся, міська рада – це колективний успіх, Асоціація ОТГ – колективний успіх, міська федерація футболу – також. І проблеми теж вирішуються командою, а не однією людиною. Працюючи в сильній команді, ви убезпечуєте себе одразу від декількох ризиків. Наприклад, якщо ти помилишся, є кому тебе поправити, підказати, надихнути. Водночас коли ти сам тягнеш на собі якусь справу, то коли тебе не стане – не стане всієї справи. Виходить, що марно попрацював. Та в команді таке неможливо. Команда має бути об’єднана не грошима, а ідеєю, це повинна бути команда однодумців.

Друге – це мати чіткі цілі в своєму житті, а також чітко окреслювати бажані результати: ось ми зараз маємо все так, а хочемо ось так. І прораховувати кроки до мети – чіткої, зрозумілої та реальної. І особисто слід займатися тією справою, яка подобається. Звісно, можна отримати фінансову перевагу, ще якусь від справи, але якщо це не твоя справа, то горіти нею ти не будеш. А без цього запалу я не бачу можливості самореалізуватися, бути щасливим.

І третє та найголовніше: ніколи не озирайтеся назад. Я за своє життя, поки не зайняв посаду голови ОТГ, не знав, що таке критика. Часто чув на свою адресу, що, мовляв, який молодець, з бідної сім’ї, а і те він робить, а там активний, і досяг чогось. І коли став міським головою, то вже на другий день деякі тебе ненавидять апріорі – просто як міського голову, а не як людину. І хочу подякувати всім, хто мене підтримував у такі моменти, коли й в мене опускалися руки. Чесно, таке було! «От я їм дорогу зробив і те зробив, а вони кажуть, що я там начебто щось вкрав, щось недоробив. Не хочу більше ніякого місцевого самоврядування!». Пам’ятаю, як обласний депутат Володимир Арсірій, який і запропонував мені балотуватися в мери і зараз допомагає мені та громаді розвиватися, тоді відповів: «Згадай рядки Ліни Костенко про те, що не слід боятися, коли про тебе говорять, страшніше – коли про тебе мовчать». Тож не озирайтеся на безпідставну критику, дослухайтесь до обґрунтованих порад.

Адже сильний не той, хто попереду, а хто вставав після кожного падіння й продовжував йти вперед.

Ірина ТРЕБУНСЬКИХ

Конкурс журналістських матеріалів «Дій активно! Живи позитивно!» ініційований Благодійним фондом Олександра Шевченка та Українським журналістським фондом.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here