ВІДРЯДЖЕННЯ У ПЕКЛО, АБО ТАЄМНИЦЯ ФАЛЬШИВОМОНЕТНОГО ДВОРУ

0
112
views

Удача, як відомо, пані вередлива. Кому посміхнеться, звідки з‘явиться, куди і коли втече – годі й гадати.

Сподіваючись на прихильність фортуни, 19 березня 1996 року четверо молодиків на «жигулях» дивного зеленкуватого кольору під‘їхали до магазину, що стояв на околиці Новомиргорода. Їх зустрів господар – у недалекому минулому художник, що, до речі, зіграло неабияку роль у цій історії, – і спитав, що хлопцям треба. Один з покупців простягнув йому мільйонну купюру, а на той час мільйони водилися у кишенях ледь не кожного українця, і попросив пляшку горілки.

Узявши до рук банкноту, господар торговельного закладу відразу ж зрозумів, що з нею не все гаразд. Досвід фахівця підказував – то фальшивка. Хоча тодішні купони не мали жодних ступенів захисту, відрізнити справжню банкноту від підробки все-таки можна було. Папір на фальшивках був цупкішим, а ще – нюанс у фарбах. Та варто було натякнути покупцям на несправжність грошей, ті миттєво зникли, залишивши і мільйонний купон, і горілку. Хазяїн тут же подзвонив до райвідділу. А за кілька хвилин він уже сидів у кабінеті начальника міліції Сергія Плакущого, надавав прикмети покупців і розповідав про те, що направилися ті у бік Кіровограда. Далі, захопивши з собою ще сержанта міліції, у службовій машині КСП «Мрія», яка на той час стояла собі перед райвідділом, разом із здивованим головою того господарства Сергій Плакущий і господар магазину рушили навздогін «жигулям». Треба сказати, були сумніви, що та «копійка» знайдеться, але, на здивування, перед самим в’їздом в обласний центр вони побачили ту машину.

Плакущий її зупинив і, виклавши придуману на ходу легенду, попросив хлопців повернутися до Новомиргорода. Тим навіть і в голову не прийшло, що їхній «мільйон» вже «працює», тож вони погодилися. У райвідділі мандрівників обшукали і знайшли ще 25 фальшивих мільйонних купюр. Ті клялися, що гроші потрапили до них випадково, але їхні аргументи не витримували жодної критики.

Аби розповсюджувачі підробок почали співробітничати зі слідством, а за фактом вилучення фальшивих грошей вже була порушена кримінальна справа, потрібні були і неабиякий досвід, і витримка, і наполегливість у пошуках. Тому за цю справу взялися співробітники міжнародного відділу УБОЗ УМВС в Кіровоградській області, який тоді очолював підполковник Сергій Обійдихата. Врешті їм вдалося довести, що ті 25 підробних «мільйонок» – не випадковість, а тоненька ниточка, що веде до таємниці фальшивомонетного двору. Наявні факти і припущення, здогадки і докази – все вказувало, що треба рухатися в бік західного кордону.

ПОЛІЦЕЙСЬКІ У СВІТЛОВОДСЬКОМУ РАЙОНІ ВИКРИЛИ КРАДІЇВ МЕТАЛУ

 

Тим часом розібрана по частинах «вазівка» відкрила нові секрети правоохоронцям. Із потаємного куточка вилучили несправжніх купюр на 225 мільйонів. Їхніх розповсюджувачів поставили перед фактом, вони перестали смикати плечима і зізналися, що купують їх у Львові за півціни. Де і хто їх штампує – не знають. Беззаперечним аргументом стали підрахунки і зіставлення вартості купленого в різних куточках України товару, що знайшовся в машині, і кількість справжніх грошей. Ця «географія» поєднувала, як мінімум, п‘ять областей.

Не гаючи часу, співробітники УБОЗу і Новомиргородського райвідділу міліції вирушили до Львова. Аби мета поїздки не стала надбанням широкого кола, в її таємницю були посвячені, крім названих осіб, тільки деякі чини у Міністерстві внутрішніх справ.

Не можна сказати, що львівські колеги були у захваті від появи кіровоградців. У них самих вистачало такого ж клопоту, бо гроші ходили і Львовом, а спіймати фальшивомонетників не щастило. Доробок тамтешніх правоохоронців становив лише близько ста підробних мільйонів. На успіх кіровоградських міліціонерів вони не те щоб не сподівалися, але особливо не розраховували.

Разом з тим вже за тиждень кіровоградці дещо взяли під свій контроль. Враховуючи значимість операції і широкі зв‘язки зловмисників не тільки з кримінальним світом, робота велася силами групи з вкрай обмеженою кількістю місцевих співробітників, та за умови постійної активної діяльності це було дуже непросто.

Відрядженням у пекло назвуть наші убозівці більш як двотижневе перебування у Львові. Без перебільшення, шукачі фальшивомонетного двору повсякчас ризикували своїм життям. Першим зіткнувся із місцевим криміналом водій новомиргородської «вісімки». Якось ввечері двоє невідомих підійшли до нього на вулиці і, нічого не кажучи, вдарили по голові та викинули з машини. Автомобіль зник, і всі намагання львівської міліції його розшукати виявилися марними. «Жигулі» наче розчинилися у повітрі. Вражало припущення, що це зустрічний хід тих, за якими самі міліціонери ведуть спостереження. А це ставило під загрозу всю операцію. Хотілося вірити, що викрадення машини – справа злодіїв, та, напевно, так воно й було.

Та якби то були всі неприємності! Здавалося, вони десь накопичувалися, аби за короткий відрізок життя випробувати силу і розум, нерви і витримку кіровоградців, підкидаючи при цьому все нову інформацію для роздумів.

Коли зі Львова почали зникати потрібні для слідства особи, за якими слідкували убозівці, це наводило на думку, що є витік інформації, а значить, і розрив злочинного ланцюга. В полі зору ще залишалися декілька розповсюджувачів, а якщо й ті зникнуть? Ще й начальство підганяє. Треба віддати належне кіровоградським міліціонерам, бо яку ж треба мати витримку і подолати спокусу затримати на гарячому тих нахаб, що майже відкрито продали близько 600 мільйонів фальшивих грошей. Аналіз усіх відомих обставин і сил підказував сищикам, що повинен же хтось підкидати продавцям той фальшивий товар, мабуть, кур‘єр з того боку кордону. А в тому, що фальшивомонетники працюють у сусідній державі, сумніву не було. Пізніше учасники тієї операції зізналися, що дуже боялися зробити хибний крок і таким чином розвалити усе вже збудоване.

Чимало сил забирало у кіровоградців і напівциганське життя у фактично незнайомому місті. Довелося покочувати, періодично змінюючи місце ночівлі, то в гуртожитках, то на приватних квартирах, готелях – далеко не зіркових, вдома у львівських колег, а то й у службових кабінетах, звідки, було, не виходили цілодобово. Отримана інформація потребувала виваження, а на це йшло чимало часу.

До справи було залучено і управління СБУ у Львівській області. Разом із приїжджими сищиками їм теж доводилося залишати свої кабінети пізно вночі із сумною думкою, що ані години на сон вже не залишилося.

А тим часом пошуки давали свої результати, і події набирали обертів. Відчуваючи, що коло звужується, один із «джентльменів удачі» вирішив зникнути з міста. Перед детективами постало питання: брати чи не брати? Якщо так, то інші його «колеги» можуть згорнути свою діяльність. Але й втратити цю дійову особу посеред спектаклю – вкрай небажано. Вирішили брати, але як? Ця людина ніколи не ходила сама, без оточення. Тому взяти її можна тільки у місцях з великим скупченням народу. На допомогу детективам прийшли людні вулиці Львова, де співробітники УБОЗу майор Сергій Буряков та лейтенант Ігор Паніотов вирішили це питання. Затриманий був упевнений, що заздалегідь куплений квиток на потяг і закордонний паспорт врятують його від небажаного спілкування з міліціонерами. Він довго не міг отямитись, коли сищики все-таки перекрили йому шлях за «бугор». Сподіваючись на диво, бідолага кілька разів перепитав у правоохоронців, чи ті, бува, не помилилися. Врешті-решт його переконали, що він, аби не ускладнити собі життя надалі, має співпрацювати з міліцією.

Настав фінальний акт п’єси «Таємниці фальшивомонетного двору». Затриманий мав звести убозівців з кур’єром, який приїхав з Польщі з товаром. Міліціонери мали увійти у роль «надійних» покупців.

Про хід справи були повідомлені начальник спецпідрозділу по боротьбі з міжнародною злочинністю МВС України А.Кітєсов і заступник міністра МВС В.Литвиненко. Наставала вирішальна стадія операції, коли всі думки і переживання, нерви сконцентровані в єдине ціле.

Остання дія спектаклю розгорнулася на мальовничій площі біля старовинного костьолу, де була призначена зустріч кур‘єра з покупцями. Майор міліції Сергій Плакущий, який чудово грав роль іноземця і насолоджувався архітектурою Львова, знімав пам‘ятки на відео, нічим не відрізняючись від інших туристів. Правда, іноді об‘єктив його відеокамери ковзав зі стін костьолу на «випадкових перехожих», але то вже можна розцінити як «примху багатія». Тут і відбулося рандеву кур‘єра з покупцями. Чоловік, ще не старий, у простому одязі, поводився вкрай обережно, тому й не прийшов відразу ж з товаром.

Кур‘єр не приховував своєї підозри до «покупців». Прискіпливо придивляючись до клієнтів, заявив, що товар приготований в іншому місці. Нерви детективів були на грані, відчувалися сумніви продавця щодо їхньої надійності. Ризикували однаково обидві сторони. Хто ж кого? «Покупці» завели розмову про суму в 20 тисяч доларів. Спокусливо, але ризиковано, напевно, думав кур‘єр. Здавалося, торги тягнуться занадто довго. Усі причетні до операції були напружені до останньої клітинки.

Раптом у продавця змінюється настрій і умови: зустріч і передача будуть не тут, треба їхати негайно. Ось де знадобилися усі артистичні дані убозівців. Увесь час, поки їхали в машині, відчували, що просто кружляють. Сергій Обійдихата і Сергій Буряков «сперечалися» щодо остаточної суми, намагаючись збити з пантелику кур‘єра. Крім того, мучила думка: а чи встигне «іноземець» з майдану, чи не загубить «п‘ятірку» на ламаних-переламаних вулицях Львова.

Нарешті зупинилися на одній з майже порожніх вулиць. Одинока «п‘ятірка» і нікого навкруги. Ще одна умова продавця: чекати тут. Шість хвилин здалися вічністю. Але терпіння детективів було винагороджено, чималий пакуночок дав змогу перевести подих.

Кур‘єр і оком не встиг блимнути, як був притиснутий до машини, а на його руки вже надівали металеві браслети. Вмить на порожній вулиці з‘явилося кілька машин. «Іноземець» встиг.

Понад п‘ять мільярдів підробок під українські «мільйонки» – ось результат напруженої, вкрай ризикованої операції, що провели кіровоградські правоохоронці у Львові. Припинив свою діяльність канал доступу фальшивок у нашу державу, а у чотирьох областях України припинено їхнє розповсюдження.

Верстат, який друкував ті фальшивки, дійсно працював у Польщі. Тож після тієї вдалої операції за справу узялися вже польські колеги. На знак вдячності вони запросили наших убозівців до себе в гості. Звідти наші сищики привезли приємні враження від спілкування з польськими правоохоронцями, що назавжди залишилися в їхній пам‘яті. Але то вже зовсім інша історія…

Світлана КОСТЕНКО

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here