Минулого тижня у краєзнавчому відділі ОУНБ ім. Чижевського у рамках циклу «Письменництво: теорія і практика» відбулася зустріч з сатириком і гумористом, членом НСПУ Борисом Ревчуном.
Як годиться, письменника спочатку представив голова обласної організації НСПУ Василь Бондар. Він зокрема нагадав присутнім одну з іпостасей Бориса Ревчуна – кандидата економічних наук, автора 37 наукових праць: «Борис Ревчун, починаючи з вісімдесятих років, через дев’яності й аж до недавнього часу публікував статті на економічні теми. Для мене це якесь відкриття, хоча я знаю, що він такий багатогранний чоловік, у чому він тільки не задіяний. Проте економіка така далека від того, про що ми будемо говорити сьогодні. (…) Але за такою сухою “фішкою” відкриваються якісь глибини, те, що ми можемо пізнати більше й глибше про письменника».
Далі про письменницьку долю, про конкретну роботу над власними творами розповів сам герой зустрічі. До речі, найновіша книга Б.Ревчуна «Осінні осяяння» побачила світ цього року. У неї увійшли понад тисячу творів, якщо кожен рядок вважати за окремий твір. Однак Борис Григорович почав з того, як він писав п’єсу «Джекпот», що незабаром публікуватиметься в альманасі «Вежа»: «Я так намучився з нею. Скільки з мене потів зійшло. Уявляєте собі, що означає з п’яти дій переробити на дві? Це все одно, що заново писати. Про цю працю я написав двовірш: Тяжкою працею створив я річку поту, щоби дістатись нею берега “Джекпоту”. Хоча джекпот тут можна розглядати в плані морального задоволення. Це ті обставини, які зумовили публікації у міських, обласних, республіканських газетах і, як вишенька на торті, всесоюзних, причому найпрестижніших, виданнях, які виходили десятками мільйонів примірників. Були такі обставини, коли щотижня п’ять-десять газет мене обов’язково публікували».
Потім письменник пояснив, як він працює над афоризмами: «Афоризм – це сіль, випарена з водянистої сентенції. Стислість – це економія форми заради багатства змісту». Хотілося б, аби ці його думки стали у пригоді деяким нашим авторам. Літературний продукт, отриманий ним у процесі такої творчої роботи, Борис Ревчун назвав «формозмістовою ропою». До речі, однією з останніх його робіт стала участь у колективній збірці перекладів болгарських авторів, які у свою чергу переклали вірші кіровоградських письменників, у тому числі 24 вірші Бориса Ревчуна. Один з них автор процитував:
Обманювався, маюсь –
Болять душа і плоть.
Обманював сам – каюсь.
Прости мене, Господь.
Отже, як бачимо, не варто кодифікувати Бориса Григоровича лише як письменника-гумориста. З-під його пера вийшла також книга публіцистики, дорожніх нотаток та спогадів «И я там был, мёд-пиво пил» (ПВЦ «Мавик», 2013), яку можна знайти у цифровій бібліотеці порталу ОУНБ ім. Чижевського.
Попри все, провідними прийомами і художніми засобами у творчості Б.Ревчуна є іронія, метафора, гіпербола, парадокс, алюзія, каламбур, двозначність, тобто те, що більше притаманне гумористичним жанрам. Для ілюстрації на кожен з них шановний автор навів окремі приклади. Один з них – просто пряме зображення нинішньої ситуації у країні: «За чесних політиків народ розумнішає, але не настільки, щоб на наступних виборах проголосувати саме за них, а не за демагогів і популістів».
Нагадаємо, Борис Ревчун пише українською, російською та англійською мовами. Відповідаючи на запитання Василя Бондаря, наскільки придатна українська мова до афоризмів, до гумористичних фраз та чи є у неї перспективи рухатись далі в цьому сенсі, письменник зазначив: «В української мови є перспективи. У Оскара Уайльда є такий вираз: “Мені невігластво подобається, є куди розвиватися”, дослівно: «Невігластво як екзотична квітка. Лише доторкнешся, воно починає розквітати». Українська мова нині розвивається більшими темпами, ніж російська. З’являються спеціальні терміни, нові форми слів. У неї більше реальних носіїв, які розмовляють, думають і продукують мову. Вони є потенційними авторами нових творів, нових дотепів. Отже, у неї є значний потенціал для розвитку».
Роман ЛЮБАРСЬКИЙ
