МІСЦЕ СТИХІЇ ВОГНЮ

0
271
views

За переказами, козаки-характерники приходили сюди з далекої Хортиці, щоб опанувати паралельні енергії та навчитися управляти ними. Монастирище вони вважали з багатьох місць сили України найсильнішим. З чотирьох відомих стихій ототожнювали його зі стихією Вогню.

Яке ж воно, легендарне Монастирище?

Спочатку нас зустрічає каньйон завглибшки 60 і завширшки 200 метрів. На дні його, в центрі, несе води сивий Інгул. На лівому березі – овальна скеля заввишки в чотири поверхи. Борти її з півночі, сходу і заходу абсолютно вертикальні, немов складені з потужних кам’яних плит. І тільки з південного сходу – пологий, доступний туристам, вхід.

Трохи піднявшись, праворуч неважко побачити величезне (5х2 м) обличчя жінки. Видно горбик носа, припухлість губ, підборіддя, спрямоване на південний схід, та очі, спрямовані в небеса. Обличчя наче обрамлене пишним волоссям. На поверхні гори є ще дві подібні антропоморфні статуї, теж орієнтовані на південний схід.

Стежка веде нас по центру овального майданчика гори. Перед нами зліва – жертовні камені по числу стихій: Повітря, Земля, Вода, Вогонь. Стихіям у давнину присвоювалися лики тварин. У посталих перед нами теж можна впізнати тварин. Один з каменів, очевидно, слугував для людських жертвоприношень.

Над північним бортом скелі – вівтар з лунками для жертовної крові. Такі ж є над східним і західним бортами капища. Праворуч – 18-метрова антропоморфна скульптура жінки, що лежить на спині в позі породіллі. Голова знову орієнтована на південний схід, видно плечі, коліна, позначений живіт, складені ступні. У правому плечі виїмка для «новонародженого» з наскельним розписом у вигляді дитини над нею. У головах породіллі – камінь «Черепаха», що лежить на двох округлих каменях, – стародавня «обсерваторія» під відкритим небом.

Гору оточує круглий двір, на південно-східній околиці якого, у видолинку, розташований дольмен. Величезний камінь стоїть в «оправі» з шести каменів (один з яких «випав», серце змістилося). Але спочатку це повинен був бути камінь-неваляшка, який, хитаючись (якщо продовжити промені коливань угору), показував шлях зірки або сузір’я на небі.

Вчені вважають випадковістю будь-яке явище чи факт, якщо він поодинокий. Однак у нашого Монастирища є два близнюки: гора Кішка в Криму і гора Трикута в Індії (див. журнал «Поріг» за вересень 1993 р). До гори Кішка (з неї, до речі, робилася фотографія зворотного боку Місяця) також веде алея з п’яти дольменов-звіздарів. Щороку у липні в Монастирище приїжджають паломники з Індії, проводять на горі свої обряди, залишають стрічки від сарі на карликовій горобині, що у головах породіллі.

Перед північним бортом скелі у «дворі» Монастирища є ще одне зображення породіллі: 50-метрова «скульптура» жінки, що лежить на землі з щойно народженою дитиною. Для древніх племен (для протистояння силам природи і ворогам) головною гарантією виживання було численне потомство, міць племені визначалася його чисельністю.

У східній частині «двору» збереглося святилище з каменів, колись поставлених в коло. А з західного боку вирує по перекатах Інгул, рокіт якого чути за три кілометри. Нагадаємо, що звук падаючої, вируючої води очищає воду (він ідентичний звуку дзвонів). Не секрет, що стародавні надавали великого значення силам природи і, звичайно, зірок, Місяця.

Що ж в такому випадку має бути у дворі з півдня? З півдня двір замикає скелястий борт каньйону. Уздовж борту нас зустрічає скала Хвиля. Повне враження, що хвилею линув розплавлений камінь і раптом застиг. А на вершині, під гребенем хвилі, стирчить кам’яний тризуб!  (Як ми вже зазначили, в Індії є гора, яку вважають спорідненою нашому Монастирищу, і назва її нагадує українське слово «Трикута».)  Далі – височенний грот, стелю якого прикрашають темно-червоні мінерали, ще далі, на висоті трохи більше метра, нависає надійний гранітний козирок, під ним можна сховатися від негоди.  Ще подалі – перед самим бортом, на двох величезних каменях, – згорнулася кільцем змія (2х2м), прикрашена наскельним розписом. Але дивно, що ж вона стереже, майже впритул впираючись мордою у скелястий борт каньйону? Чи не житло жриці тут поблизу?..

На жаль, справжніх комплексних наукових досліджень тут не проводилося. Лише ентузіасти збирають по крихтах свідчення минулого, проводять віртуальні дослідження.  Як пояснила під час екскурсії керівник групи «Ексампей-ЕКО» з Кіровоградського інженерного коледжу Ніна Бабанська: «Мені пощастило з однодумцями та союзниками.  Понад 50 років зі школярами та студентами, з дуже різноплановими фахівцями ми ретельно досліджуємо це місце. Поступово перед нами постає незбагненність мудрості й духовності народів, що мешкали тут з часів кам’яного віку. Однозначно можна сказати: гора культова. Недарма вона має антропоморфні скульптури, наскельні розписи, вівтар, жертовні камені, інші споруди. Тут знайдено прясельця, скребочки, елементи прикрас, знаряддя для отримання вогню, знаряддя праці, масу кераміки – від необпаленої до трипільської. Знахідки були ідентифіковані археологом, кандидатом наук Нінель Михайлівною Бокій з Кіровоградського педагогічного університету».

Роман ЛЮБАРСЬКИЙ

Для написання статті використано матеріали, зібрані студентами ЦНТП, група «Ексампей-ЕКО», керівник Н.І.Бабанська.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here