ОЛЕГ ОГОРОДНИК: «КОЖНА ФОТОГРАФІЯ – ЦЕ МАЄ БУТИ ОКРЕМА КАРТИНА»

0
1568
views

У виставковій залі обласного Центру народної творчості протягом місяця діятиме виставка «OGO OLE in Kropyvnytskyі» Олега Огородника.

Член Національної спілки фотохудожників України, заслужений художник Міжнародної федерації фотомистецтва /FIAP/, лауреат багатьох міжнародних та всеукраїнських виставок, учасник творчої групи «Засмага», почесний член Одеської фотографічної асоціації, Львівської організації НСФХУ, Україно-Польсько-Словацької групи «Black White Groupe», фотокореспондент, автор багатьох персональних виставок в Україні та за її межами живе і працює у Львові.

Персональна фотовиставка презентує 30 фотографій, друк яких виконано у білковій, соляній, ціанотипічній техніках, що були популярні у ХІХ ст. Майстер вважає, що ця техніка заслуговує уваги та розвитку, адже саме вона розкриває таємничий настрій фотографії. Роботи виконані на фотопапері ручного виробництва.

Під час творчої зустрічі Олег Огородник показав і необроблені знімки, і те, що не потрапило на виставку. Особливо вразила серія світлин з використанням маски, яка з’явилася після смерті дружини. Взагалі роботи фотомитця ніби поза часом: дивлячись на них, важко сказати, коли вони були зроблені – минулого року чи минулого (а то й позаминулого) століття.

Гість зі Львова відповів на запитання кореспондентки «НС».

– Ви перфекціоніст? Багато робите кадрів, перш ніж досягти бажаного ефекту?

– Ні, небагато. Я вихований на старій зйомці на фотоплівку, яку економили, і я не «барабаню» як з автомата, як нині фотографи: чим більша швидкість, тим більше кадрів. Я можу на якийсь сюжет зробити, наприклад, чотири кадри. А багато я не роблю, головне – побачити кадр.

– Хто ваші моделі? Ви їх десь спеціально шукаєте чи вони з’являються спонтанно?

– Спеціально не шукаю. Буває, самі телефонують. От кілька днів тому в мене був колега, заходив на каву з жінкою. Побалакали-побалакали, а далі я спитав: симпатична дівчина, може, я познімав би з нею портрети? Він каже: ну то можна, можна і ню познімати. Буває, питають: ось одна дівчина бачила ваші фотографії, чи могла б вона у вас позніматися? Звичайно, могла б! Я дівчат не ображаю (посміхається. – Авт.).

– А діти? Ось, наприклад, цікавий кадр (на знімку троє хлопчиків, один з яких стрибає з розведеними руками. – Авт.).

– Це я знімав на плівку. Я хотів, щоб цей малий стояв, а він весь час стрибав і розставляв руки – і я подумав, що це буде те, що треба.

– Як ви ставитеся до того, що зараз багато людей знімають на телефони та інші пристрої?

– Головне, щоб був результат. Мені не подобається сучасна фотографія, оброблена у фотошопі, де нереальні кольори, де немає реального життя. Для мене фотографія має бути як документ, як картина. Я не працюю серіями, це просто складається серія, наприклад, про Львів. Я не ганяюся за кадрами зі Львова, бачу щось цікаве – і фотографую. Кожна фотографія – це має бути окрема картина.

– Тобто на цифрові носії ви не знімаєте?

– Знімаю і на цифрові носії, і на плівку. Файл можна зробити на плівці-негативі – і з нього друкувати.

– Роботи яких фотографів вам близькі?

– З українських фотографів мені цікаві Олександр Приймак у Києві, Тарас Перун у Чернівцях, які працюють в альтернативних техніках. Є Сергій Швиденко у Запоріжжі. Мені подобаються митці, які працюють не у традиційній фотографії. Є в Одесі Ірина Козлова, Сергій Гуменюк, який також робить у техніці ціанотипії. А з тих, хто не робить старих знімків, це Сергій Лесів з Кропивницького – у нього фантастичні роботи, його виставка була недавно у Львові на факультеті журналістики. В Україні є багато авторів, які роблять гарні фотографії.

Вікторія ШКАБОЙ

Фото Олександра ШУЛЕШКА

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here