Будинок на околиці Кропивницького, де майже рік тому поселилася родина Калачових, віднедавна став центром уваги як їхніх сусідів, так і журналістів.
А справа в тому, що, крім господарів, на цьому обійсті проживають ще майже два десятки чотирилапих квартирантів – собак. Великі, маленькі, різнокольорові, кожна – зі своїм характером, веселі та грайливі. Дивлячись на них, важко повірити, що більшість з них не так давно були на межі життя і смерті, навіть ветеринари віри не йняли, що дехто з них може вижити. Майже усі вони – донедавна бездомні, але завдяки доброті та милосердю нових господарів мають їжу, теплу оселю, любов та піклування.
Як розповідає Марина Калачова, все почалося з того, що в родині одна за одною почали з’являтися собаки. Звичайно, не самі вони приходили у багатоповерхівку, де родина проживала у трикімнатній оселі з усіма благами цивілізації. Марина не могла пройти мимо чотирилапої, яка лежала і помирала чи то від поранень, чи від хвороби. Перш за все така тваринка потрапляла до ветеринара, і, щоб повернути її до життя, жінка не жаліла коштів. На жаль, є такі хвороби, від яких дуже важко позбутися. Скажімо, хвороба Лайма, причиною якої є кліщі, взагалі у тварин не виліковується, тож здоров‘я потрібно підтримувати усе собаче життя. Коли в сім‘ї з‘явилися перші три собаки, стало зрозуміло, що для міської квартири це вже занадто. Здавалося б, пора зупинитися, але і Марина, і її чоловік відчували, що на цьому все не закінчиться, адже хворих бездомних тварин дуже багато, а пройти повз їхню біду вони не зможуть. Тоді ж і виникла ідея продати квартиру, а натомість купити дім за містом. Так і зробили.
Вибирали так, щоб біля будинку була велика земельна ділянка. На ній планувалося поставити будівлю, де б можна було розмістити принаймні з десяток собак. Решта території – відкритий вольєр. І як тільки ця споруда виросла, одразу й знайшлися пожильці.
Не можна не сказати, що нові сусіди дуже здивували корінних жителів. Але Калачови не звертали уваги на пересуди, бо знали, що роблять добру справу. Звичайно, їм не хотілося псувати стосунки із сусідами, розуміли, що не всім до вподоби мати під боком таку галасливу компанію. Але в цьому випадку їм пощастило. З одного боку сусіди відгороджені великим парканом, з іншого – взагалі ніхто не живе, а от з третього боку Калачови ось-ось мають теж встановити огорожу.
А собача компанія дійсно дуже галаслива і емоційна. Коли чоловік Марини випустив собак у вольєр, вони з радістю почали гасати навколо нього, навіть «погиркалися» з ревнощів. Ми дивилися на цю зграю з подвійним почуттям. Чесно кажучи, було трохи ніяково, адже з півтора десятка псів – це небезпека. А з іншого боку, слухаючи розповідь Марини про кожну з цих тваринок, які могли вже й не бачити світ, якби не потрапили в її руки та руки тих, хто теж небайдужий до долі братів наших менших, думалося: слава Богу, що є такі люди!
Крім цієї веселої сімейки, у самому будинку живуть ще шість собак. Це хворі тварини, одна навіть сліпа. У найближчих планах родини ще й побудувати так званий ізолятор для недужих чотирилапих. Звичайно, на все потрібно чимало грошей. У середньому за місяць родина витрачає на харчування та лікування собак майже десять тисяч гривень. Це значна частина їхніх доходів, адже Марина працює в аптеці провізором, її чоловік – інженер за освітою, а такі категорії працівників аж ніяк не можуть похвалитися великими статками. Доводиться обмежувати себе багато у чому. Суттєвої допомоги з боку вони не отримують, але дуже вдячні ветеринарам однієї з клінік, які роблять чималі знижки, коли Марина приносить їм на лікування чергового пацієнта.
Донька Калачових теж любить собак, як кажуть, виросла разом з ними. Але, каже Марина, вона жаліє маму, що та відмовляє собі у всьому, думає більше за своїх вихованців, ніж за себе. А як за них не думати? Живі ж створіння. І дуже розумні. Кажуть, не можна навчити безпородних собак тому, що вміють їхні породисті брати. Нічого подібного, вони також все схоплюють, і потрібно небагато часу, аби навчити їх необхідним командам.
Після того, як у них побували перші журналісти, їх почали впізнавати на вулиці і питати: «То це ви?» А заодно і пропонувати узяти на виховання ще собак. Чомусь вирішили, що Калачови відкрили притулок, а значить, можна підкидати «клієнтів».
– У нас не притулок, – пояснює Марина. – Це дім доброти, милосердя.
Поки що родина вирішила зупинитися на цій «двадцятці». Більше просто не потягнуть фінансово. Але жінка не впевнена, що, як побачить хвору собаку на дорозі, зможе пройти повз.
Світлана КОСТЕНКО
ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КОНКУРС ЖУРНАЛІСТСЬКИХ МАТЕРІАЛІВ «ДІЙ АКТИВНО! ЖИВИ ПОЗИТИВНО!» ІНІЦІЙОВАНИЙ БЛАГОДІЙНИМ ФОНДОМ ОЛЕКСАНДРА ШЕВЧЕНКА ТА УКРАЇНСЬКИМ ЖУРНАЛІСТСЬКИМ ФОНДОМ.
