ПАВЛО ЗАБЛОЦЬКИЙ­-ДЕСЯТОВСЬКИЙ – ЗАБУТА ПОСТАТЬ, ПОВ’ЯЗАНА З НАШИМ КРАЄМ

0
2111
views

З нашим краєм пов’язане ім’я відомого вченого-медика Павла Парфеновича Заблоцького-Десятовського (1814–1882 рр.). Останній період свого життя він провів у селі Кримки Ставидлянської волості Чигиринського повіту Київської губернії (нині – село Голиківської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області). Тут вчений і похований.

Павло Заблоцький-Десятовський залишається невідомим на Кіровоградщині. Пов’язано це з тим, що дослідники його життя і діяльності, за фахом медики, у радянський час зосередились на вагомому внеску вченого в науку і помилились з визначенням сучасного місцезнаходження села Кримки. Вони вирішили, що це село Кримки Шполянського району Черкаської області, хоч цей населений пункт ніколи не перебував у складі Чигиринського повіту Київської губернії, а належав до Шполянської волості Звенигородського повіту Київської губернії. Помилка була поширена і в енциклопедичних виданнях незалежної України та Вікіпедії.

Заблоцькі-Десятовські – одні з найвідоміших уродженців Чернігівської губернії. Вони походять із збіднілого дворянського роду Заблоцьких-Десятовських, родоначальником якого вважається Григорій Заблоцький, генеральний возний Люблінського трибуналу початку XVII століття.

Наприкінці XVII століття нащадки Григорія Заблоцького переселилися в Україну і отримали у володіння село Десятуха Стародубського повіту Чернігівської губернії. Від назви цього населеного пункту вони отримали додаткову частку до свого прізвища – Десятовські і стали йменуватися Заблоцькими-Десятовськими. Цей шляхетський, а потім козацько-старшинський та дворянський рід мав герб «Бялиня» і занесений до 2-ї частини Родовідної книги Чернігівської губернії. На щиті герба роду Заблоцьких-Десятовських у блакитному полі в підкові, шипами вгору зверненої, золотий хрест, над хрестом стріла вістрям вгору. На шоломі п’ять страусових пір’їн.

Батьками Павла Заблоцького-Десятовського були Парфен Миколайович Заблоцький-Десятовський (1777–1838 рр.) та Феодосія Федорівна Єфимович (до 1792–1854 рр.). Сім’я Парфена Миколайовича займалась сільським господарством, була небагатою. В ній народилось три сини і дві дочки: Андрій, Павло і Михайло, Марія та Олена.

Усі три сини Парфена Заблоцького-Десятовського стали відомими людьми. Старший син Андрій Парфенович (1808–1881 рр.) – економіст, журналіст, державний і освітній діяч, прибічник ідеї скасування кріпацтва. Молодший син Михайло Парфенович (1818–1858 рр.) – статистик, економіст, історик, метролог, автор низки праць. Про середнього сина Парфена Заблоцького-Десятовського – Павла мова піде нижче.

Павло Заблоцький-Десятовський народився 3 червня 1814 року на хуторі Напрасновка Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії.

У 1830 році він закінчив Новгород-Сіверську гімназію і за порадою старшого брата вступив на математичне відділення Московського університету, а після його закінчення – на медичний факультет цього ж університету, який закінчив у 1835 році з похвальним листом по хірургії і званням лікаря першого відділення.

Після закінчення університету Павло Парфенович розпочав службову діяльність, і 1 вересня 1835 року був призначений лікарем експедиції, що займалася дослідженням східних берегів Каспійського моря. Під час експедиції, що тривала близько двох років, він вивчав ботаніку та ентомологію і за дорученням свого керівництва склав «Огляд Ташлинського ханства в медично-топографічному і статистичному відношенні» і «Подорожні записки з Астрахані через Кизляр в Баку», які були опубліковані в 1836 році в Москві. Цими роботами він привернув до себе увагу наукової громадськості і в 1837 році був обраний членом Товариства дослідників природи, а в 1838-му – членом-кореспондентом Російського товариства любителів садівництва.

Павло Заблоцький-Десятовський, 30 червня 1838 року захистивши докторську дисертацію, 5 липня 1839-го вирушив до Паризького університету для вивчення хірургії, фізіології, анатомії і загальної патології. За кордоном, де він перебував до 18 жовтня 1841 року, навчався у найвідоміших професорів паризької школи, стажувався в кращих хірургічних клініках, лабораторіях фізіології та загальної патології і написав дві статті: «Про операції над заїками, проведеними останнім часом в Парижі» і «Про операції над розширеними венами сім’яного канатика», що були опубліковані в 1840 і 1841 роках у російському «Військово-медичному журналі».

У лютому 1842 року Павло Парфенович був обраний ад’юнкт-професором кафедри теоретичної хірургії Санкт-Петербурзької медико-хірургічної академії, а через декілька місяців – ординатором 2-го Військово-сухопутного госпіталю, у якому діяла заснована М.Пироговим хірургічна клініка. Так він став учнем Пирогова.

Як високоосвіченого лікаря Павла Заблоцького-Десятовського в 1843 році призначили на посаду чергового гоф-медика при дворі государя імператора, де він перебував до 1849 року.

З лютого 1842-го Павло Парфенович почав читати лекції з хірургії, сифілісу, сечових та статевих органів у Санкт-Петербурзькій медико-хірургічній академії. В 1843 році він відкрив клінічний курс сифілітичних та очних хвороб при 2-му Військово-сухопутному госпіталі.

У 1845 році був призначений екстраординарним професором теоретичної хірургії, а 20 травня 1846 року – ординарним професором кафедри судової медицини Санкт-Петербурзької медико-хірургічної академії.

Одночасно він посилено займався науковою діяльністю, розробив програму викладання студентам академії судової медицини, опублікував декілька робіт із судової медицини.

Разом з роботою в академії Павло Парфенович займався практичною медициною. З 1846 року завідував хірургічним відділенням 2-го Військово-сухопутного госпіталю, де вперше в Росії 20 грудня 1847 року провів п’ять операцій під хлороформом, який з того часу став застосовуватися як анестезуючий засіб по всій Росії.

У листопаді 1852 року Павло Заблоцький-Десятовський перейшов працювати на кафедру теоретичної хірургії Санкт-Петербурзької медико-хірургічної академії, де вперше став викладати курс урології окремо від хірургії. Час роботи на кафедрі теоретичної хірургії став найбільш плідним у його діяльності. Він розробив методи лікування окремих хвороб, написав більше десяти робіт з описом різних захворювань (хвороб передміхурової залози, сифілітичних хвороб тощо).

Павло Заблоцький-Десятовський був одним із основоположників отоларингології і стоматології, чимало уваги приділяв питанням розвитку цих наук, створив низку наукових праць.

У 1856 році Павло Заблоцький-Десятовський подарував природно-історичному музею Санкт-Петербурзької медико-хірургічної академії велику колекцію кісток морських тварин, комах і рослин, зібрану ним під час експедиції, що займалася дослідженням східних берегів Каспійського моря. У лютому 1863 року він став засновником хірургічного музею академії, шість років незмінно завідував музеєм, зібрав для нього значну кількість хірургічного інструментарію та інших експонатів. Цей музей і в наш час є невід’ємною частиною академії і гордістю військово-медичної служби російської армії і флоту.

У вересні 1867-го Павло Парфенович залишив кафедру теоретичної хірургії і перейшов на кафедру академічної хірургічної клініки.

Проте вже через два роки він звільнився з академії і працевлаштувався на роботу завідуючим сифілітичною клінікою.

Павло Заблоцький-Десятовський був членом численних учених товариств і комітетів. У 1842 році був обраний дійсним членом Товариства російських лікарів, у 1850-му ‒ дійсним членом Російського географічного товариства, у 1851-му – членом Вільного економічного товариства, у 1852-му – консультантом Максимільянівської лікарні, у 1860-му – членом комітету суспільного здоров’я Санкт-Петербурга, у 1864-му – почесним членом Курського медичного товариства, у 1866-му – почесним членом Військово-медичного вченого комітету, у 1867-му – дорадчим членом Медичної ради Міністерства внутрішніх справ Росії, у 1869-му– неодмінним членом Військово-медичного вченого комітету, а у травні 1882 року – першим головою Хірургічного товариства ім. М.І. Пирогова.

Павло Парфенович представляв Санкт-Петербурзьку медико-хірургічну академію на ювілеї Московського університету, організував у 1873 році відділ Червоного Хреста на політехнічній виставці в Москві, влаштував декілька госпіталів у Чорногорії.

Усе своє життя Павло Парфенович захоплювався наукою і написав понад 60 наукових праць з медицини, чимало з них не втратило своєї актуальності і в наш час. У медицині є термін «симптом Заблоцького-Десятовського», що вказує на ознаки гострого гнійного гаймориту.

За вагомий внесок у розвиток вітчизняної медицини Павло Заблоцький-Десятовський був нагороджений орденом Святого Володимира ІІІ ступеня (1861 р.), орденом Святого Станіслава І ступеня (1863 р.), орденом Святої Анни І ступеня (1866 р.), імператорською короною до ордена Святої Анни І ступеня (1868 р.), бронзовою медаллю на згадку про війну 1853–1856 рр., персидським орденом Лева і Сонця (1866 р.), відзнакою за 20-річну бездоганну службу та іншими нагородами, а також удостоєний чину таємного радника (1870 р.).

Павло Парфенович перебував у шлюбі з Дар’єю Іванівною (прізвище невідоме), красивою жінкою селянського походження. Вони мали двох дочок: Наталію та Марію.

Наталія Павлівна була одружена з письменником Сергієм Павловичем Щепкіним (1824–1898 рр.), таємним радником, що служив у Міністерстві державного майна Росії, і мала від нього трьох дітей: Марію, Павла (прожив близько 20 років) і Наталію (померла у малолітті від скарлатини). Марія Павлівна вийшла заміж за поміщика Чорнолуського, однак дітей сім’я не мала.

За два роки до смерті Павло Заблоцький-Десятовський захворів і влітку 1882 року поїхав на відпочинок у власний маєток, що був у селі Кримки Чигиринського повіту Київської губернії. Там стан його здоров’я погіршився, і 2 липня 1882 року він помер. Відповідно до заповіту був похований за олтарем приходської церкви.

Павло Заблоцький-Десятовський, за словами І.Карпинського, «палко любив свою рідну Малоросію», мріяв осісти в одному з українських сіл та стати хорошим господарем. Цей намір реалізував лише частково. У селі Кримки він купив маєток, де проводив відпустки, займався агрономією, провів останні дні свого життя.

Павло Заблоцький-Десятовський став власником Кримок на початку 1860-х років. Відомо, що в 1865 році він вже володів цим селом. А у Леонтія Похилевича (1864 р.), вказано, що Кримками володів Антон Антонович Пеньковський. Напевно, у нього Павло Заблоцький-Десятовський Кримки «придбав випадково по дешевій ціні».

Крім Кримок Павлу Заблоцькому-Десятовському належав і сусідній хутір Могилівський (тепер – село Могилів Курінь Родниківської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області).

Василь БІЛОШАПКА, директор Олександрівського районного краєзнавчого музею.

(Закінчення в наступному номері.)

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here