Нещодавно наш кореспондент спілкувався з поетом і прозаїком з Олександрійщини Євгеном Желєзняковим. Нагадаємо: наш гість свого часу працював журналістом в обласному телерадіокомітеті, літконсультантом в обласних газетах «Кіровоградська правда» і «Народне слово». Більше відомий читацькій аудиторії як автор поетичних та прозових творів для дітей.
– Бачу у вас в руках нову книгу. Як вона називається?
– Це ще не книга як така. Це ще проект. Вона називається «1941-й взглядом из будущего». Одразу скажу чому російською мовою. У мене мати викладала російську, тому я маю непогану мовну підготовку. Та передусім у мене був меценат, який обіцяв дати кошти на видання російською мовою. До того ж тут є багато посилань на радянських воєначальників та німецьких воєначальників, чиї документи і спогади подані у російському перекладі. Я не хотів перекладати, тому що, з одного боку, це забрало б багато часу, а з другого ‒ не хотів закидів, мовляв, після перекладу можна тлумачити і так і сяк.
– Чому ви обрали саме і виключно 1941 рік?
– Це рік страшних поразок Червоної армії, поразок Радянського Союзу – військових, політичних, економічних. І коли пірнаєш у цей океан матеріалу, який на сьогодні відкрився, можеш загубитися, розгубитися і потонути.
– Які ж джерела ви використовували для роботи?
– З одного боку – відкриті. Це журнал «Известия ЦК КПСС», «Диалог» тощо. З іншого – це видання, які друкувалися невеликими тиражами і не були такі популярні, як інші. Але там я знаходив унікальні речі. Наприклад, акт Наркомату оборони. Коли я його читаю, у мене волосся дибом встає. На жаль, у нашій історичній науці є дуже багато традиційних перекручень. Є багато тверджень, що трагедія 1941 року була викликана тим, що Сталін та вище командування абсолютно не знали про те, яку підготовку до війни вели німці.
– Але вже давно поширюється теза про те, що Сталін готувався розпочати війну першим.
– Є й такі відомості. У всякому разі я у цій книзі наводжу багато посилань на джерела й матеріали, раніше не доступні широкому колу читачів. Зокрема на повідомлення радянської розвідки. Все це говорить про те, що треба бути або дурнем, або сліпо вірити у свою непогрішимість у такому випадку, коли війна на носі.
– То якого ж висновку ви дійшли?
– Без сумніву, радянське керівництво про це знало. Можна ще й досі сперечатися, з якої причини Сталін допустив, що 22 червня ми зустріли з такими жахливими наслідками… Водночас я трохи ширше поглянув на долю Західного особливого військового округу і долю його командуючого Дмитра Павлова, якого й досі дехто вважає учасником «змови генералів», які начебто хотіли розвалити Радянський Союз. У цій книзі я показую, думаю, достатньо переконливо, те, що зокрема Павлов, коли вже бомбили Мінськ та Оршу, чотири рази телефонував у Москву у Генштаб і стільки ж звідти відповідали: «Не поддаваться на провокации». А коли він зрозумів, що Москва у якомусь жахливому анабіозі, самовільно віддав команду «Действовать по-боевому!». По-перше, він зняв страшну відповідальність з командирів. По-друге, зумів затримати просування ворога і хоч трохи зберегти людей.
– Ваша майбутня книга художньо-публіцистична, художньо-документальна чи просто документальна?
– Швидше художньо-документальна. На відміну від інших книг про війну тут немає хронологічного викладу матеріалу. Я беру важливі етапи 1941 року. Тут є розділи, які повинні дати читачеві просто трохи зітхнути й прийти до тями, у яких є певні історичні цікавинки. Наприклад, розділ «Отцовские шуточки», який показує Сталіна, який інколи просто парадоксально жартував.
– Коли ж книга має побачити світ?
– Важко сказати. В Олександрії є людина, яка пообіцяла дати принаймні половину коштів на видання, але як і коли це буде, я не знаю. Можливо, згодом я запропоную її в іншу область. Поки що остаточно не вирішив. Але цю книгу я бачу як першу. У мене вже зібралася певна частина матеріалів для другої. Тому планую зробити дилогію.
– Гадаю, ви безумовно маєте у своєму творчому портфелі ще не один рукопис, готовий до видання.
– Так. У мене є рукопис, який теж хотілося б видати у першу чергу. Це книга прози, де в основі лірично-гумористична повість «Пригоди чоловіка у пологовому будинку».
А ще є кілька рукописів поезії – і для дорослих, і для дітей.
– Ці пригоди з власного досвіду?
– Так. Я пригадав, як це відбувалося, коли моя дружина народжувала, як це було несподівано мені, людині, яка була далека від цієї теми. Інколи у пологовому будинку я бачив просто унікальні речі – смішні, дурні й просто відверто хуліганські.
– Бажаю вам знайти свого видавця.
Бесіду вів Роман ЛЮБАРСЬКИЙ
