НАТАЛІЯ ПОЛОВИНКА: «ЦЕ НЕ ЗОВСІМ МІСЦЕВА ПОДІЯ»

0
90
views

Минулого тижня кропивничани вперше познайомилися з творчістю артистів Львівського муніципального театрального, художньо-дослідницького та освітнього центру «Слово і голос».

За підтримки департаменту культури, туризму та культурної спадщини ОДА на запрошення голови обласного осередку «Просвіти» Олександра Ратушняка та за моєї ініціативи львів’яни зустрічалися з публікою і дарували своє мистецтво.

«В сучасному світі, світі глобалізації, в центр нашої праці ми кладемо саму людину, її слово – вислів у просторі світу, її голос – вість часу», – каже художній керівник цього колективу, лауреат Національної премії України ім. Т.Шевченка Наталія Половинка. Ті, хто побував минулоріч на виставі «Вона – Земля», добре запам’ятали її у ролі матері. Пані Наталія, до речі, співавтор ще двох вистав Івано-Франківського театру – «Нація» та «Солодка Даруся», де їй належить пісенна режисура.

Її голос, її манеру виконання неможливо забути чи сплутати з іншою. Отже, наші прихильники театру одразу впізнали Наталію Юхимівну після її виступу біля пам’ятника Тарасу Шевченку, де відбувався мітинг з нагоди 158-ї річниці перепоховання Кобзаря. Виступаючи там, вона зокрема зазначила: «Родом я з Вінниччини, живу у Львові і приїхала на Кіровоградщину, Кропивниччину, яка у мене так – за городами. Тобто все це моя Україна, одна країна. У ній для мене на всі часи один пророк і один камінь наріжний – Шевченко. Я вважаю, що найкращі пісні на світі – це народні пісні на вірші Шевченка».

ОЛЕГ ШРАМКО: «ЦІКАВО, КОЛИ НА ЗНІМКУ ПРОДОВЖУЄТЬСЯ РУХ»

 

 

Пісня, голос для пані Наталії не просто музичний інструмент, яким вона володіє досконало. Це щось містично-сакральне, те, що від Бога, а може, й ще глибше – від праматері Оранти. Бо якщо ви навіть не знаєте канонічних молитов, слухаючи «Ірмос» у виконанні співачок з її колективу, відчуваєте головне: як очищується і зцілюється ваша душа. А потім вже розумієте: традиція давнього духовного наспіву України жива і сягає своїм корінням у далеку минувшину, у народні обрядові пісні. Після прослуховування «Ірмосу» у церкві святого Володимира своїми враженнями поділився директор музею музичної культури ім. К. Шимановського Олександр Полячок: «Те, що ми почули у цьому напівпорожньому недобудованому ще храмі, але з прекрасною акустикою, настільки красиве, настільки божественне, настільки ангельське… Практично неможливо десь в іншому місці почути щось подібне. І акустика храму, і самі ці наспіви начебто ростуть з одного кореня. Вони настільки природно гармонійно поєднуються, що це просто зачаровує. Безумовно, за цим стоїть величезний талант, величезна робота, зацікавленість і відданість своїй справі. Тому що вивчити, засвоїти манеру виконання і виконувати це стильно, без домішків інших музичних стилів, що накопичилися протягом століть чи навіть тисячоліть, ‒ це складно. Усі виконавиці чудові. Але тут є абсолютно провідна роль солістки, керівниці колективу. Її манера звукоподачі, володіння орнаментикою – це потребує, ще раз наголошу, натхнення, таланту, роботи, віри, щирості. Це справляє незабутнє враження».

Увечері того ж дня у кінотеатрі «Портал» відбувся перегляд фільму «ТERRA/Поза зоною», у якому пані Наталія зіграла головну роль – матері солдата, котрий відстоює країну на Донбасі. Під час його обговорення вона зокрема зазначила: «Я сьогодні заспівала дві пісні на святі Шевченка, і це зачин на те, щоб привезти сюди крутезний проект «Цвіт» з одним з найкращих хорів Європи «Cantus» (це академічний камерний хор з Ужгорода), з музикою генія української музики Валентина Сильвестрова та композиторки Богдани Фроляк. Якщо ми зорганізуємося і Бог поможе, ви з одного боку побачите гарний проект на тексти Шевченка, з іншого – це дуже велична музика, а загалом – цілісний твір, вистава. Ми заспівали сьогодні “Ірмос” у церкві святого Володимира. Я вважаю, що це ми тільки відкрили двері храму. Дасть Бог, він швидко почне відновлюватися, і ми зустрінемося на відкритті цього храму. Ми сьогодні співали для того, щоб він ріс, щоб у нього росла парафія, щоб зростала віра, щоб наша українська церква зрозуміла свою цінність. Тобто це не зовсім місцева подія. І я це сприймаю так: наче ти буриш артезіанські свердловини. І я так все життя і працюю. Ти пробурюєш свердловину до традиційної пісні, і виявляється, що вона є на глибині кожної людини».

Тепер кілька слів про те, що являє собою «Слово і голос». Це концептуальний театр, який базується на «трьох китах»: Традиція – Пісня – Театр. Традиція як закон, світогляд і технологія, де традиційна форма є засобом передачі знання. Пісня як зусилля і спосіб зв`язку «різних регіонів буття» (Гайдеггер), здійснюваний через людину та базовий механізм дії актора. Театр як заповідна територія та інструмент пізнання, природно даний людині, форма мислення та спосіб перетворення буття – оснований на Школі класичного театру.

Як виявилося, під час вистави «Весілля», яку львів’яни показали на малій сцені театру корифеїв, такий Театр не всім до смаку. Перешіптування окремих кропивничан позаду свідчили, що непідготовлений глядач/слухач не в змозі сприйняти цей матеріал, розкодувати його пластику і символіку. Драматургію вистави складають 28 старовинних українських весільних пісень, які разом зі сценографією та костюмами сплітаються у надзвичайно тендітне, мерехтливе та водночас складно виконане мереживо театрального дійства. Це дійство не є звичною театральною виставою. Так само воно не є відтворенням весільного обряду. Режисер, акторки та художники розмовляють з сучасними глядачами сучасною мовою на теми, що актуальні у всі часи для всіх народів: про любов, людські взаємини, чоловіка та жінку, про рід та родину, дітей та батьків.

Попри все дуже важливо, що таке мистецтво, яке ламає стереотипи та зашкарубле уявлення про театр і пісню, приходить до нас. Ми вчимося сприймати його не лише як перформанс епохи постмодерну, але й знаходити у ньому глибинну традицію, прочитану по-новому.

Роман ЛЮБАРСЬКИЙ

Фото Ігоря ДЕМЧУКА

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here