«ЦЕ ПИШНИЙ ЯР, А НЕ СУМНЕ ПРОВАЛЛЯ…»

0
281
views

Давньогрецькому філософу Сократу належать слова: «Я знаю, що нічого не знаю». Це спроба пояснити логічний принцип пізнання: чим більше людина пізнає, тим більше лишається непізнаного. А чи взагалі можливо знати все? Чи можна хоча б спробувати «осягнути неосяжне»?

Такою спробою і є енциклопедії. В перекладі зі старогрецької мови «енциклопедія» означає «коло знань». У часи середньовіччя під словом «енциклопедія» розуміли коло знань, яке має засвоїти кожна освічена людина. У сучасному розумінні «енциклопедія» – універсальний одно- або багатотомний довідник загального чи спеціального плану, організований за словниковим чи систематичним принципом. Привабливість і незвичайність енциклопедій якраз і полягає в їхній безкінечній різноманітності і намаганні осягнути неосяжне. У фонді обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Д.І.Чижевського, і зокрема у відділі книгозберігання, енциклопедії становлять досить вагому частку. Крім усім відомої «Большой советской энциклопедии», яка налічує три видання, є велика кількість енциклопедій загальних і галузевих, про існування яких знають далеко не всі. Особливу увагу хочеться звернути на українські енциклопедії. Про деякі з них, на наш погляд, найвизначніші і найцікавіші, йтиме мова у цій статті.

Першою українською енциклопедією вважається «Синопсис…» Інокентія Гізеля, виданий у Києві у 1674 році. Це короткий виклад подій української історії від найдавніших часів до кінця XVII століття. Додаток містить відомості про найвидатніших історичних осіб України: князів, воєвод, митрополитів. У відділі рідкісних і цінних документів нашої бібліотеки, серед книг колекції О.Ільїна, зберігається рукописна копія цієї книги з видання Києво-Печерської лаври 1680 року.

У 1927 році була здійснена перша спроба створення сучасної української енциклопедії, але вона не була реалізована через сталінські репресії. Перше видання Української (з обов’язковим означенням «Радянська») енциклопедії в 17 томах вдалося здійснити лише у 1959-1965 рр. Друге видання, вже 12-томне, вийшло друком у 1977-1985 роках, паралельно українською і російською мовами. Звичайно, у створенні української енциклопедії були задіяні провідні наукові фахівці України, але обидва видання здійснювались під керівництвом КПРС і пильним оком КДБ. Тому УРЕ багато в чому повторювала БСЭ, а історичні факти викладалися згідно з партійними настановами. Але, як би там не було, а це була перша національна енциклопедія на теренах тодішнього СРСР. Протягом 1967-1974 років видавництвом «Українська радянська енциклопедія» під керівництвом М.П.Бажана здійснено ще один унікальний проект: видано 26-томне енциклопедичне видання «Історія міст і сіл Української РСР», кожен том якого присвячений окремій області і окремий – Києву. Але першим, справді науковим виданням, що містить систематизовані дані про Україну, стало репринтне перевидання в Україні в перші роки незалежності «Енциклопедії Українознавства». Воно було підготовлене і видане під егідою Наукового товариства ім. Т.Шевченка вченими української діаспори в Сарселі (передмістя Парижа, Франція) протягом 1949-1984 років. Головним редактором видання був Володимир Кубійович, відомий український історик, географ, видавець, громадський діяч. На сьогодні в Україні реалізовано два масштабні енциклопедичні проекти: десятитомна «Енциклопедія історії України» (2003-2013 рр.) та «Енциклопедія сучасної України», запланована у 30 томах, наразі у 2018 р. вийшов з друку 20-й том. Остання містить матеріали про Україну в усіх вимірах від початку XX століття до сьогодення.

Крім цих масштабних проектів, існує ще низка різноманітних однотомних ібагатотомних галузевих енциклопедичних видань, як, наприклад, «Юридична енциклопедія», дитяча енциклопедія «Я пізнаю світ», «Мала гірнича енциклопедія», «Енциклопедія кібернетики», «Энциклопедия олимпийского спорта», «УСЕ. Універсальний словник-енциклопедія», який виходить щорічно, «Енциклопедія мистецтва» та багато інших.

Створення енциклопедії ‒ трудомісткий процес і потребує зазвичай зусиль багатьох людей: авторів, редакторів, упорядників, словом, цілої команди творців. А чи існують енциклопедії, написані одним автором? Виявляється, що існують, і їх немало. Це, як правило, галузеві енциклопедії, або ж присвячені певному явищу природи, історії, культури чи якомусь виду діяльності. У фонді нашої бібліотеки ви знайдете «Медичну енциклопедію» П.І.Червяка, «Енциклопедію чудес» В.О.Мезенцева, «Українську енциклопедію джазу» В.Симоненка, «Энциклопедию Амосова» за авторства самого Миколи Михайловича Амосова, «Энциклопедию азартных игр» А.Вайкса та багато інших, варто лише звернутися до електронного каталога.

Але серед розмаїття авторських енциклопедій виокремлюється «Українська мала енциклопедія» Євгена Онацького, яка була працею усього його життя і стала справжнім вінцем наукового доробку автора. Про неї хочеться розповісти детальніше. Енциклопедія Євгена Онацького побачила світ у 1957-1967 рр. в Буенос-Айресі, в Аргентині, де вона була видана у 16 книгах. У фонді нашої книгозбірні є 9 книжок аргентинського видання «Української малої енциклопедії», подарованих у 2008 році Канадським товариством приятелів України. А з 2016 року в Україні виходить друком її чотиритомне перевидання в «Університетському видавництві ПУЛЬСАРИ» в Києві. У 2018 році видано вже другий том.

Особливістю цієї енциклопедії є не тільки те, що вона від першої до останньої сторінки  написана однією людиною, але й емоційне забарвлення тексту. Як зазначає сам автор у передмові: «…нема в ній нічого догматичного, не накидаю я в ній нікому своїх поглядів, але все ж звертаю якнайбільшу увагу на те, щоб підходити до трактованих тем з погляду християнської етики…». Працюючи над енциклопедією, Євген Онацький зауважував на наявність «Української загальної енциклопедії», виданої у Львові в 1932 році, та «Енциклопедії українознавства» Наукового товариства ім. Т.Г.Шевченка, видання якої на той час тривало, тому в ній мало біографічних статей, за винятком матеріалів про іноземців, що виявили будь-який  інтерес до України, а також небагатьох знакових в морально-етичному плані осіб української історії. Коло наукових інтересів автора також позначилось на відборі матеріалу для енциклопедії: в ній повністю відсутні технічні науки, значна частина природничих та економічних наук. Натомість набагато ширше, ніж у двох вищеозначених енциклопедіях, розкрито теми суспільних наук, пов’язані з проблемами української духовної культури. Це етика, філософія, суспільна психологія, релігія, історія, література, народна творчість, етнографія. Статті енциклопедії не дають вичерпної інформації про означену тему, але спонукають до самостійного подальшого її пізнання та осмислення. Тому автор і назвав свою енциклопедію «малою», хоча за обсягом вона не набагато поступалася іншим.

І насамкінець хочу згадати про найстарішу енциклопедію нашої книгозбірні: «Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона», виданий у Санкт-Петербурзі в 1890-1907 роках. Видання складається з 82 напівтомів і 4 додаткових. Це дійсно всеохоплююче «коло знань» кінця XIX століття. Енциклопедія містить багатий біографічний матеріал про визначних осіб від часів античності до XIX століття. Наприклад, блок «Филипп» налічує 35 біографічних статей від Апостола Філіпа до Юліана Петера Джозефа Філіпа, французького письменника і політичного діяча, що народився 1827 року. В енциклопедії багато цікавого фактографічного матеріалу, який стосується тогочасного розвитку техніки, промисловості і сільського господарства. У статтях про окремі країни світу, у назвах і даних про кордони кінця XIX сторіччя подаються географічні, кліматичні, демографічні, історико-етнографічні та інші відомості. Матеріал ілюстровано статистичними таблицями, географічними картами. Завершує статті бібліографічний список літератури. Багато цікавої інформації знаходимо у тематичних статтях. Наприклад, дуже цікава стаття «Меры» (слово написано через «ять») розповідає про історію торгівлі з найдавніших часів, про виникнення мір ваги і довжини в різних країнах світу, про їх співвідношення між собою і зі звичною нам, а тоді ще новою, метричною системою. Тож «Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона» – це дійсно «пишний яр», як писав про словники Максим Рильський, у якому можна знайти багато цікавого, такого, чого не знайдеш навіть у всезнаючому GOOGLЕ.

Для того, щоб знайти потрібну інформацію у книзі, треба витратити більше зусиль і часу порівняно з комп’ютерним пошуком, це правда. Але в той же час треба зазначити, що, незважаючи на бурхливий розвиток комп’ютерних технологій протягом кількох останніх десятиліть, обсяг знань, накопичений у книгах, ще не скоро стане доступним у віртуальному просторі. А чи і взагалі стане? Та це вже тема окремої розмови…

Катерина БАБАЄВА, головний бібліотекар відділу зберігання та реставрації  бібліотечних фондів ОУНБ ім. Д.І.Чижевського

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here