ОДИН ДЕНЬ З ЖИТТЯ КАНДИДАТА У НАРОДНІ ДЕПУТАТИ

0
392
views

Серед претендентів на депутатський мандат балотується уродженець міста Новоукраїнка Ігор Мурдій. Він йде в парламент від політичної партії «Слуга народу». А отже щоденно зустрічається з жителями області, вислуховує їхні проблеми, запитання та клопоти, розповідає про своє бачення розвитку регіону. От ми і вирішили провести з ним один день парламентської кампанії — від сніданку до останнього робочого дзвінка, поїздити разом на зустрічі з жителями 100-го округу та подивися, чи дійсно кандидат в депутати уважний до свого потенційного електорату. 

«Ви питаєте, скільки зустрічей на день? Може бути три, а може шість. Все залежить від того, які села, яка відстань між ними. Від бажання людей познайомитися з кандидатом. Наприклад, за десять днів таких зустрічей у мене — близько півсотні», – посміхається Ігор. 

Ми приїхали до нього додому о шостій ранку. Прокидається він щодня о 5.30, тому до нашого приїзду вже випив трохи кави з молоком. Ми наперед просили кандидата без нас не снідати, бо нам цікаво було, чим справді живе Мурдій. 

Кидаю оком по квартирі — аскетичний ремонт у стриманих тонах, нічого кричущого, немає й дорогих елементів в декорі. Але якщо до нашого приїзду теоретично можна сховати якісь предмети розкоші, то сім’я Мурдіїв точно не чекала, що ми попросимо показати нам… вміст холодильника. 

Дружина Ігоря Юлія з деяким здуванням, але одразу ж запрошує на кухню. В родині Ігоря двоє малих дітей, тому продукти різні, проте нічого особливого ми там так і не побачили —  ані дорогого шампанського з французької провінції, ані чорної ікри, ані імпортних сирів. Одразу згадую журналістські відео про те, як чинні можновладці засідають в найдорожчих ресторанах країни, де вечеря коштує як мінімальна зарплата простого українця.

«Та де там, я люблю смаколики, але залюбки їх купую в нашому супермаркеті, ось там праворуч від будинку, – Ігор показує через всю кухню в бік вікна і продовжує: – А дружина моя чудово готує. І борщ, і пиріжки вміє на свято».

Ігор одразу додає, мовляв, намагаюся їсти правильно, щоб тримати форму. 

«Ага, а хто просив позавчора посмажити картоплю з цибулею?» – сміється Юля. Здається, Ігор почервонів, але миттю віджартувався: «Я багато працюю, мені потрібна сила». 

Сідаємо снідати: дітлахи ще сплять, бо ж канікули, Ігор п’є заварену ще раніше каву з молоком, їсть бутерброд з сиром та яєшню, а Юля — вівсянку з тертим яблуком. Відразу видно, хто справді в родині слідкує за харчуванням. 

«І так — постійно», – жаліється Юля, вказуючи очима в бік Ігоря. Він сидить, в одній руці бутерброд, в іншій — телефон, читає інформаційні видання, якісь повідомлення і вже комусь відписує, незважаючи на вранішню пору.

«Ну а як інакше? Я ж повинен знати усі новини, інакше я не можу бути хорошим народним обранцем, якщо не буду в курсі всього, що відбувається навколо, в країні», – винувато дивиться на дружину Ігор. Вона лише усміхається, а в очах читається повне розуміння та підтримка. 

Юля, здається, готова і добами не бачити Ігоря, підтримує його в усіх задумах. Напевно, тому в них така міцна родина. Вони ще в школі познайомилися, до речі. 


Літній день. На вулиці — під 40 градусів спеки, Ігор — в брюках та сорочці, йому точно не дуже комфортно в такому одязі. На моє питання про спортивний костюм чи шорти відповідає так, ніби я запитую дурницю: «Так я ж до людей їду, я не можу виказати їм зневагу і приїхати в спортивному костюмі». 

Виходимо з дому, на прощання Юля його обійняла і як справжня мудра жінка, не спитала коли його чекати. Знає, що Ігор до пізнього вечора з жителями районів спілкуватиметься, а вже вночі повернеться до свого штабу, і лише потім — додому.

Під будинком на нас чекає бус “Рено” із написом «Слуга народу. Ігор Мурдій. Округ 100». Сьогодні в цьому бусі Ігор проїде понад 300 кілометрів. Ми сідаємо всередину, кандидат — збоку від нас. Здивувало, що він не пішов на перше сидіння біля водія. І жодного разу туди не сідав упродовж всього дня. Завжди позаду, із нами та ще двома своїми соратниками.

Тож спереду сидить лише один веселий водій: «Ого, скільки вас сьогодні. Ігорю, як в тебе справи?», – вітається Сергій з посмішкою.

Зауважу, що всі колеги Мурдія звертаються до нього виключно на «ти». Він і мене попросив так казати. 

«Я ж не пан, не імператор якийсь. Звичайна людина, чого мені «викати» – скромно, навіть без усмішки каже кандидат. Рушаємо… 

В сьогоднішньому розпорядку дня Ігоря — Вільшанський район, кілька населених пунктів. Загалом – 14 годин переїздів, спілкування, заслуховування всіх потреб жителів району. Ігор в машині постійно дивиться за вікно, він хвилюється. Питаємо чому. «Переживаю, що люди подумають, що приїхав черговий кандидат роздавати обіцянки. Обіцяти золоті гори. Постійно думаю, як донести їм, що наша партія «Слуга народу» не кидає слів на вітер. Я й сам, як наш Президент, ніколи досі в політиці не був, розумієте? Це був один з основних критеріїв відбору в партію. Не бути старим затертим політиком з попередньої влади. Я хочу, щоб люди знали, що в мене виключно благі наміри і я їх не підведу. Не дозволю собі такого», – Ігор це каже майже з відчаєм в голосі. А люди й справді вже наїлися обіцянок досхочу. 

Приїжджаємо в перший пункт призначення. Люди з цікавістю оглядають Ігоря. Хтось підходить привітатися, хтось — стоїть обабіч і спостерігає за кандидатом. Перше питання від людей — як він бачить розвиток Кіровоградського регіону. 

«Розвиток одного регіону неможливий без докорінної зміни всієї системи державного правління в цілому, для того, щоб в обласні, районні та селищні ради теж прийшли нові люди, які не будуть розводити корупцію, а будуть тут, у себе вдома, робити чесно свою справу», – Ігор почав розповідати про план перебудови системи державного правління в Україні. Виборці з насторогою реагують на таку тезу, адже глобальні речі їм не так близькі, як своє рідне село чи райони 100-го округу, від яких він і обирається до Верховної Ради. 

«Поясню інакше: більшість з вас проголосували за Президента Зеленського на президентських виборах. Тепер, щоб він міг почати працювати на поліпшення життя людей, зокрема і в нашому регіоні, йому потрібна більшість голосів у парламенті. В нас парламентсько-президентська республіка. Без народних депутатів Президент не зможе ухвалювати закони, які передбачають нові правила життя країни. І нашої області як її невід’ємної частини», – терпляче, крок за кроком Ігор доносить людям, що одним лише порядним президентом країні не обійтися. 

По ходу розмови, чим більше Ігор пояснює, навіщо Зеленському більшість у Верховній Раді, тим ширше люди починають усміхатися. Вони починають розуміти систему “Президент + більшість “Зе команди” у ВР = сформований професійний уряд та закони” для кардинальних змін, яких усі так чекають. 

Вільшанський район, по якому із зустрічами сьогодні їздить Мурдій, в травні пережив велику трагедію – нетверезий молодик збив на смерть двох дітей – хлопця і дівчину. Цьогоріч закохані школярі мали почути останній дзвоник. Слідство у цій справі відверто затягується, жителі відчувають тотальну несправедливість через те, що водія досі не судили. Тому Мурдій вирішив допомогти чим може. Мета – довести справу до кінця та справедливого вироку. Він приїхав в район із заявою на голову обласної поліції Кіровоградської області та голову Національної поліції з проханням передати справу в обласне управління, у спеціальний слідчий відділ, який уповноважений на розслідування таких резонансних ДТП. Під цією заявою Ігор просить селян поставити підпис. Всі погоджуюся і дякують Мурдію за небайдужість до чужого горя. Їдемо далі. 

В автобусі Ігор просить серветку: «Розпереживався я за те все. Поки підписи збирали, подумав, що в мене теж двоє дітей. Далі навіть говорити важко. Якщо так станеться, що я не стану депутатом, то все одно доведу справу до кінця. Сам на собі не раз відчував, яка правоохоронна система — несправедлива сьогодні до простих людей».

Приїжджаємо на нову зустріч з жителями району. Інший населений пункт. В цілому картина та сама – Ігор привітно відрекомендувався і почав слухати скарги людей на попередню і всі влади за часів незалежності України. Людей настільки дістала стара система, що вони на високих тонах, перебиваючи один одного, намагаються Ігорю донести всю свою зневіру у будь-якому можновладцеві. Мурдій спокійно вислуховує двадцятихвилинний хор скарг і багато з чим погоджується. «Я з вами — на одному березі. Самому доводилося відчувати тиск і несправедливість з боку влади. На мою компанію три роки тому відкрили шите білими нитками кримінальне провадження, на допиті у слідчого мій знайомий помер від хвилювання. Уявляєте, як мені тепер дивитися в очі його рідним?» – Ігор, від згадки про цю трагедію і сам переходить на вищий тон. Видно, що йому болить, як і людям. 

Далі Мурдій бере себе в руки та спокійно пояснює: відтепер все може бути інакше. Залежатиме він кожного з нас. 

“Партія «Слуга народу» зможе протистояти цьому, якщо на місцях, в райрадах, селищних радах, на посадах всіх рівнів органів виконавчої влади будуть порядні люди, на яких і робить основний акцент сьогодні партія Президента”, – говорить кандидат, викарбовуючи кожне слово. 

Як і на попередній зустрічі, люди були раді почути, що Зеленський спільно зі своєю потужною командою молодих і професійних кадрів, які до цього не були у владі, зможе щось змінити. І вони готові йому допомогти. «Ми не хочем більше помилитися. Обираємо вас, але будемо чекати, що про нас бодай цього разу не забудуть», – каже сивоволосий чоловік. Люди його підтримують і аплодують. Ігор аж почервонів. Він ніколи не був політиком і йому незвично, коли йому привселюдно виказують довіру. Довіру його словам, довіру Зеленському та партії, яку він представляє. Рухаємося далі. 

Наступні дві зустрічі Ігоря з виборцями були схожі на попередні: спочатку народ недовірливо сходився, та згодом йшов по хатах з усмішкою і вірою в очах. Кажуть, що будуть голосувати за кандидата від «Слуги народу», бо хочуть змін. 

Остання зустріч на сьогодні. Величезне село, чисельність понад 4 тисячі осіб, прекрасна величезна чиста річка, на її березі жителі Вільшанки зібралися на толоку.

«Ви скажіть нам, про які проблеми нашого краю знаєте?» – питає симпатична жіночка з інформаційним буклетом про Ігоря в руках. 

«Я знаю всі проблеми цього краю не з чуток чи пліток. Я тут народився, тут живу, а по робочих питанням проїжджаю майже усі наші села. Проблем, на жаль, набагато більше, аніж готових рецептів їх швидко вирішити. Це і дороги, і відсутність медичного забезпечення, відсутність роботи. У наших селах немає навіть газу, а багато де й води. Все це наслідки ми всі прекрасно знаємо чого. Адже раніше тут були і заводи, і виробництво, і молодь не роз’їжджалася закордон по заробітках. Точково проблеми ці вирішити, на жаль, не можна. Все знову ж таки зводиться до вертикалі влади, яку треба будувати на новий лад. Щоб інвестор йшов у село і не боявся поборів, щоб губернатор кошти обласного дорожнього фонду розподіляв між селами та районами порівну, а не лише туди, де йому вигідно. Про медичну так звану реформу у мене взагалі немає слів. Але всі ці закони проймала Верховна Рада. І сьогодні, щоб вплинути на ситуацію, виправити її, Президенту потрібні члени його команди у Парламенті. Треба 226 голосів, щоб ми могли голосувати за потрібні людям рішення», – Мурдій вже вчетверте за сьогодні пояснює жителям району, для чого Зеленському ця більшість у Верховній Раді. 

«А інвестори? Коли ж вони тоді прийдуть? Ви бачили наші дороги? » – питає молодик, а в його словах чуються сумніви.

“Інвестор хоче до нас прийти і в тому числі хоче будувати дороги. Йому потрібен відповідний економічний клімат, гарантії, розумієте? Інвестори не хочуть мати зараз справу із нашими чиновниками через тотальну корупцію, на місцях зокрема. Заберемо звідси корупцію — прийде інвестор», – Ігор далі детально пояснює людям, що «Слуга народу» – це не тільки Київ, «Слуга народу» – це селищні і районні ради, обласні адміністрації, в яких треба викорінювати корупцію, вирощену за попередні десятки років.

“Коли ми вас оберемо, ви повинні ініціювати дострокові вибори до місцевих органів влади”, – закликав у відповідь кремезний вусань. І громада у відповідь відгукнулася схвальними коментарями. 

Загалом люди раді чути, що Зеленський хоче мати свою команду не лише в Офісі президента, але й комплексно займатися країною, мати своїх представників в обласних, міських та селищних радах. Тому, як і на попередніх зустрічах, з кожною озвученою тезою від кандидата в людей з’являється надія. 

«Більше того, Президент хоче ввести механізм відкликання народних депутатів – мажоритарників. Якщо ви будете незадоволені мною, ви зможете позбавити мене мандата. І так з усіма депутатами, що обиралися громадами від округів. Тому, повірте, нардепам тепер буде зовсім не з руки про вас забувати», – продовжує Ігор. 

«А ви? Коли наступного разу приїдете?» – жіночка з другого ряду з сапкою хоче зловити Ігоря на обіцянці приїхати не через п’ять років, як це робили попередні мажоритарники. 

«Я вам брехати не буду й обіцянками пустими сипати теж. Я приїду тоді, коли мені буде за що перед вами відзвітувати. Думаю, це станеться за підсумками року», – каже Ігор. 

«Гарна традиція — щоб наш мажоритарник звітував перед громадою», – аж повеселішав сивоволосий чоловік і вже без сарказму в голосі підтримав Ігоря. «Це нормальне явище – депутат повинен звітувати перед своїм виборцем», – спокійно завершує зустріч Мурдій. 

Люди пішли прибирати берег прекрасної річки. Прибирають самі, бо більше нікому, а їхнім дітям тут жити. Ігор спокійно глянув на це і щось пробурмотав. Певно, вилаявся на місцеву владу. Майже всю дорогу назад до Кропивницького він мовчав. Думав. 

Нелегка це справа – бути кандидатом. Пропускаєш крізь себе людські проблеми і мимоволі стаєш ніби відповідальним за всіх, з ким говорив…

Ось таким ми побачили один день з життя кандидата в народні депутати Ігоря Мурдія. У підсумку: 400 кілометрів поганих доріг, сотні зневірених у владі людей, які хочуть звичайних і зрозумілих речей. Щоб їхні діти працювали не на заробітках, а вдома, щоб отримували гідну платню за свою роботу, щоб мали в магазині хліб, а в лікарні — лікаря за доступними цінами. Щоб правоохоронна система не дозволяла вбивцям ходити на свободі… Золотих гір їм дійсно не треба. І гречки — теж. Вони в полі свою вирощують. Їм потрібно так мало і так багато одночасно: жити гідно й радіти кожному дню, без потреби виживати, як зараз… Ось і все.

Катерина ЛЕОНЕНКО.

Політична реклама

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here