ГОНЧАРСТВО: СЕКРЕТИ МАЙСТЕРНОСТІ ВІД МИКОЛИ СВІТАЙЛА

0
2632
views

Гончарством Микола Світайло захопився давно. Проте лише останні три роки, за його словами, займається ним професійно. І це насправді так. Його вироби користуються гарним попитом на багатьох ярмарках та фестивалях декоративно-ужиткового мистецтва.

– Звідки ви родом, пане Миколо? Де працювали?

– З Київщини. Хоча, якщо розібратись, корені маю у Кіровоградській області, бо моя мама з села Солгутового Гайворонського району. Дружина з Кропивницького.

За фахом я монтажник радіоапаратури електронних приладів. Працював в Інституті електрозварювання імені Євгенія Оскаровича Патона, потім механіком на станції технічного обслуговування, а згодом у зовнішній охороні американського посольства.

– Як ви вважаєте, гончарство – це мистецтво і бізнес водночас? Чи щось має переважати?

– Водночас. Просто одне доповнює інше. У нас це дуже тісно пов’язане. Адже займатися гончарством нині дуже дорога справа – матеріали, обладнання, електрика. До того ж нинішні закони не дають малому бізнесу стабільно працювати. Хоча у сезон, тобто влітку, гончарство непогано годує сім’ю.

– З чого ж починалося ваше захоплення гончарним ремеслом?

– З того, що мій товариш Роман Ілюша ще під час роботи у посольстві США показав мені, як себе поводить глина на гончарному крузі. Я отримав у нього декілька основних уроків. Потім сам опановував це ремесло, зробив власноручно ножний круг, практикувався у різних формах, набував досвіду.

– Якою глиною ви користуєтесь, пане Миколо?

– В основному білою. Її виробляють у Слов’янську. Вона не містить шкідливих барвників і домішок. Ми з друзями кооперуємось, щоб доставка обходилася дешевше. Насправді глини багато скрізь. Але вона дуже різна, тому її треба спеціально готувати для роботи різних гончарів. Для мене, наприклад, важливо, щоб вона мала певні властивості: пластичність, жирність, вогнетривкість. Глина дуже живий матеріал, вона вбирає смаки і віддає смаки. Інколи використовую і червону глину. Наношу нею візерунок чи малюнок на сирий посуд з білої глини перед технологією омолочування. Молоко на білу і червону глину лягає трошки по-іншому. За рахунок цього отримуємо контраст. Потім червона глина проявить себе ще більше і візерунок чи орнамент стане виразнішим.

– Якщо стисло, як виглядає процес роботи гончаря?

– Передусім треба добре вимісити глину, вичавити з неї повітря. Якщо воно залишиться хоча б у мікроскопічній кількості, то зіграє з виробом злий жарт. Потім треба уявити собі, яку форму ти хочеш надати цьому зліпку. Взагалі, коли гончар сідає за гончарний круг, він уже знає, що буде робити. Від цього залежить, який шматок глини він бере в роботу. Далі треба відцентрувати його на гончарному крузі. Щоб виріб був гладенький і рівненький. Сушіння, точніше в’ялення, виробу триває від двох до чотирьох діб, залежно від пори року і об’єму самого виробу. Все залежить від температури навколишнього середовища. Але вітер і пряме сонце – це теж вороги цього процесу. Великі речі треба періодично крутити, бо якщо десь буде хоч невеличкий протяг, їх просто погне. Далі – обпалювання, і тут багато чого залежить від обпалювальної камери. Від її розміру, від температурного режиму. Тому що чим вона більша, тим більше потребує електроенергії. Після першого запікання для отримання необхідної щільності я опускаю вироби у розчин з молоком і знову до печі. Цей процес називається омолоченням.

– Відомо, що ви за певні гроші проводите майстер-класи. Де і як вони проходять?

– Часто дорослі й діти приїздять у мою домашню майстерню, іноді майстер-класи просять провести під час фестивалів чи ярмарків. Коли я роблю майстер-клас, в його вартість завжди входить готова продукція, тобто не сира, а випалена. Головне, що ви отримуєте під час майстер-класу, – це тактильні відчуття. Але їх треба постійно підкріплювати, тому що з часом вони стираються. Багатьом здається: о, як це просто. Але це не так. Без низки уроків з майстром ви не отримаєте правильних навичок. Наприклад, після того, як ви навчитесь центрувати і утримувати форму посудини, важливо навчитись знімати стеком з ободків виробу тонкий шар рідкої глини, яка називається шлікером. А ще – акуратно і спритно знімати його з гончарного круга.

– Скажімо, якщо десь на ярмарку є вибір, вашими виробами активно цікавляться?

– Люди-то цікавляться, але не кожен може дозволити собі щось придбати. Тому що ручна робота все одно відрізняється від фабричної, такої що на потоці. Якщо поруч стоять слов’янські вироби, швидше беруть їх, бо вони, звісно, дешевші. Але все має право на життя. Скільки існує людей, стільки й смаків. Все одно мої речі не залишаються без уваги, вони ж автентичні.

– Які ж ваші вироби користуються найбільшим попитом?

– На сьогодні найбільшим попитом користується чашка кавова. Але кожен замовник хоче мати її розмір відповідно до свого смаку. Тому на сьогодні я виготовляю вже чотири розміри. Від маленьких до майже літрових. На другому місці пивні кухлі та посуд для чайної церемонії. Загалом же дедалі більше людей визнає, що глиняний посуд найбільш екологічний, універсальний. Я вже не кажу про його красу й неповторність. Глина – це ж унікальна сировина. У неї є здатність дихати і запам’ятовувати.

– А який з виробів у вас найулюбленіший?

– Скажу так: якщо немає настрою, то взагалі робити нічого не хочеться. Без відповідного ставлення до цієї роботи до гончарного круга підходити не варто. З іншого боку, це своєрідна терапія. Робота гончаря гармонізує і дисциплінує. На жаль, через замовлення я не маю достатньо часу, щоб зробити те, що мені цікаво, до вподоби, наприклад, куманець чи баклагу. Ні, звісно, коли час вивільниться, візьмуся за їх виготовлення.

– Розкажіть, будь ласка, про якесь особливе незвичайне замовлення.

– Якось підійшла до мене незнайома жінка, очевидно, якась цілителька, показала малюнки трипільського горщика і замовила зробити такий же, але з перегородкою всередині. Далі поясню для чого. Спочатку ж, що таке трипільський горщик. Це, так би мовити, вічна форма. Але він знизу круглий, без ніжок, без плоского дна. Тоді ще не винайшли гончарний круг. Тоді існувала техніка, яка й донині збереглася у багатьох народів світу, техніка відбивання. Тобто глина формується на круглому камені. А от сенс замовлення був у тому, щоб у цьому горщику за допомогою катода і анода вироблялася жива і мертва вода.

– Чи існує у гончарів якась найголовніша заповідь?

– Думаю, як і в кожній іншій професії, головне – любити свою справу, робити її з душею. У давнину вважали, що гончар – чарівник. З гончарями навіть остерігалися зайвий раз жартувати. Можливо, тому, що знали, від чого походить слово «гончар»: «гон» у перекладі з санскриту – вогонь, а «чар» – творити, чарувати. А враховуючи те, що глина – це першоматерія, з якої створено людину і світ, то гончарі мають пам’ятати, що вони свого роду боги. Тому треба працювати сумлінно і творчо.

Бесіду вів Роман Любарський

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here